Новорічний ефір російською. Загроза не лише для України, а й для власників телеканалів
Новорічний ефір російською. Загроза не лише для України, а й для власників телеканалів

Новорічний ефір російською. Загроза не лише для України, а й для власників телеканалів

Новорічний ефір російською. Загроза не лише для України, а й для власників телеканалів - Фото 1
Новорічний ефір російською. Загроза не лише для України, а й для власників телеканалів - Фото 2
Олігархи повинні зрозуміти: задля безпеки їхніх активів в Україні потрібно не тільки захищати фізичний кордон з Росією, а й будувати кордони в інформаційній сфері.
Новорічний ефір російською. Загроза не лише для України, а й для власників телеканалів - Фото 3
Новорічний ефір російською. Загроза не лише для України, а й для власників телеканалів - Фото 4

Після Нового року «Детектор медіа» традиційно підбиває підсумки новорічних ефірів центральних телеканалів. Своїми враженнями поділилися шефредакторка ДМ Наталія Лигачова та її заступниця Гала Скляревська, наші постійні автори Лєна Чиченіна та Борис Бахтєєв. На заклик до читачів ділитися враженнями та міркуваннями про новорічну ніч відгукнулась співвласниця консалтингової компанії Reputation Security та онлайн-видання «Букви» Катерина Рошук. Публікуємо її матеріал.

Багатьох справедливо обурив факт, що у новорічну ніч розважальний продукт українських телеканалів був російською та за участі зірок, які працюють у Росії.

Я народилася та виросла в Маріуполі Донецької області, де прожила перші 19 років свого життя. Джерелом інформування про світ поза межами міста був телевізор. Монополістом новин була російська програма «Время», а розважальним контентом — Клуб веселих та кмітливих та «Смехопанорама».

На московську сцену КВК мріяли потрапити з усього пострадянського світу. Не став винятком і Володимир Зеленський, який був зіркою «Української ліги», але так і не став переможцем «Вищої ліги» КВК.

Кожного Нового року типова українська родина збиралася перед телевізором та дивилася після звернення президента України  розважальний продукт, виготовлений Росією. «Пісня року», «Старі пісні про головне», «Аншлаг» тощо  протягом новорічних свят. Зараз їм на зміну прийшли «Камеді клаб» та умовний «Дом-2», Ксенія Собчак та Дудь, але суті це не змінило.  

Москва була не лише  політичним центром для формально незалежної України, а й культурним, бо якщо український представник шоубізнесу не «состоялся» в Москві, то він ніколи б не став успішним в Україні. Святослав Вакарчук був лише винятком, який підтвердив це правило.

Чи вплинуло це на мій світогляд та світогляд багатьох людей, які мешкали поряд? Звісно. Бо Київ для більшості людей у Маріуполі був таким же далеким, як і Нью-Йорк.

Під час Помаранчевої революції теза «Ющенко примусить нас вдягти вишиванки та заборонить спілкуватися російською» була не просто тезою, а переконанням, широко тиражованим місцевими та національними ЗМІ російською мовою з позиції «дружби народів СНД». Українські ЗМІ того періоду, як і зараз, фінансувалися найбагатшими бізнесменами. 

Українська еліта була і досі є переважно орієнтована на єдиний культурний «русский мир».

Чому? На цю тему багато написано та сказано. Наведу цитату професора катедри української літератури імені Дмитра Чижевського Гарвардського університету, президента Наукового товариства імені Шевченка в Америці Григорія Грабовича зі статті «До тридцятиліття незалежности», опублікованої у часописі «Критика»: «Україну було побудовано не як державу, а як бізнес-проєкт. Не Ukraine, а Ukraine, Inc. (Юкрейн Інкорпорейтед). 

Така нова держава виникла водночас із перерозподілом майнових потоків і майна за обставин де факто анархії (принаймні в період комуно-капіталістичного двовір’я ранніх 1990-х років) з одним надпотужним гравцем — Комуністичною партією, яка вже роками до розпаду СРСР неформально перекидала свої людські та майнові ресурси в demi-monde криміналітету.

До того ж — і це слід пам’ятати — вся адміністративна побудова в СРСР була подвійна: одна вертикаль для держави, а друга, і аж ніяк не менша, а то й важливіша — для партії, і звідти, тобто зокрема з партії (бо вона могла безцеремонно паразитувати на державі, тобто в прямий спосіб красти у неї), йшли запаси, тим паче коли вже передбачався колапс. З неї, власне, потім постала в усій своїй красі нова, кримінальна путінська Росія. І таке: Конституцію в Україні додали відносно пізно — 1996 року, коли гроші й влада, впливи, з'єднання і клани вже давно оформилися, а гроші опинилися в олігархічних гаманцях, офісах, бізнесах, коморах і офшорах.

Про головне — про потоки грошей — подбали раніше, і вони постійно пливли. Потім долучили ЗМІ, а підпорядкувавши ще й суди та прокуратуру, отримали повну кругову поруку. Приватизація/прихватизація створила касту олігархів, і вони стали найпотужнішою, найпружнішою силою, оплотом країни.  До них пішла влада і під них писалися Конституція та різні електоральні закони І вони чи самі, чи в коаліціях стали основними політичними гравцями».

Чи згодні ви з Григорієм Грабовичем? Я — так. Чи є тут про культуру та гуманітарну політику? Немає. Механізм для заробітку, який згори не мав ідеології. Точніше сказати, що ідеологія перманентно з’являлася для отримання голосів виборців, щоб далі продовжувати по накатаній описаній вище схемі.

Так було протягом більшості років незалежності України.

Після двох Майданів та законів на захист української мови в країні під назвою Україна, телеканали продовжують працювати за наративами все тієї ж епохи посткомуністичної корпорації, в якій «яка різниця, головне, щоб було весело та стіл накритий».

Чи це можна змінити?

Тільки коли еліти усвідомлять, що їхній бізнес залежить не тільки від міцності кордонів, які захищають Україну від братських обіймів Росії. 

У 2014-му найбагатші українці стали на захист своїх статків у межах кордонів України, тому не дали Росії захопити Маріуполь, Одесу, Харків та дійти до Києва. У такий спосіб вони захищали свій український бізнес та своє законне право продовжувати заробляти.

Не секрет, що у Росії є свої олігархи, які з радістю розширять активи, поглинаючи українські підприємства. Їм не потрібна для цього буде згода останніх, якщо Україна перестане існувати, як незалежна держава.

І ось знову російська армія стоїть біля кордону Росії, погрожуючи всьому світу вторгненням. Відкрито. Тепер навіть не соромиться і не намагається казати «нас там нет». Але українські канали, які фінансують найбагатші люди, які у 2014 році після втрати Криму та частини  Донбасу, кинулися рятувати те, що залишилося, далі грають у єдиний культурний пострадянський світ. 

Новорічні ефіри переважно російською з розважальним продуктом майже як у Росії. Ніби не було тридцяти років незалежності та війни. Елітам треба зрозуміти: необхідно не лише захищати фізичні кордони, які захищають їх активи, а і будувати інформаційні кордони. Без підсилення української ідентичності й поваги до України їхні активи не будуть у безпеці. Для цього треба прибрати особисті симпатії до (пост)радянського культурного минулого та зректися   спільних цінностей, побудованих у перші десятиліття незалежності на засадах «глобал рашн».

І наостанок. Дайте собі чесну відповідь на просте питання: хто з великих українських бізнесменів і власників медіаактивів розмовляє українською?

Мабуть, лише Порошенко та Зеленський. Але обидва є державними діячами, яких використовувати українську публічно зобов'язує статус та закон.

Кілька місяців тому я дивилася один із публічних виступів Віктора Пінчука, власника одного з найпотужніших медіа холдингів України. Звісно, він говорив російською. Згадуючи Україну, він казав то «НА Украине», то «В Украине», ніби був неспроможний запам‘ятати, як правильно.

Хто з олігархів за тридцять років незалежності навчився розмовляти українською? Може, Коломойський чи Ахметов? Чи Фірташ та Медведчук? Або Боголюбов? Відповідь очевидна. 

Це є показником не просто неповаги до країни та її громадян, яка дає цим людям можливості для заробітку, а й відсутності здатності подивитися в майбутнє, відсутності гнучкості, щоб адаптуватися під прагнення сучасної держави.

Рятувати країну від захоплення Росією великий бізнес пішов лише після загарбання Криму та військової агресії на Донбасі. Ці події були наслідком політики Януковича, якому майже всі рятівники до цього надавали фінансову та медійну підтримку. Головне, щоб наступного разу було, що рятувати. Щоб стримати війська агресора, потрібна не лише сильна армія, але й потужна проукраїнська інформаційна політика, яку формує в тому числі новорічний розважальний контент.

Фото: Tasha Metamorfosis/Flickr

Теги за темою
Новий рік
Джерело матеріала
loader
loader