Колишній політв’язень Кремля режисер Олег Сенцов отримав відзнаку блаженного священномученика Омеляна Ковча. Вручив нагороду глава Греко-католицької церкви Блаженніший Святослав Шевчук.
Премією пам’яті Омеляна Ковча нагороджують за прояви жертовності та гуманізму. А режисер власним прикладом довів, що боротьба може надихати людство.
В ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV Олег Сенцов розповів про свою боротьбу за правду у в’язницях Кремля і відчуття підтримки з боку України.
– Як ви боролися за правду в умовах приреченості?
– Це були дві боротьби. Велика – проти Путіна (президента РФ. – Ред.) та російської агресії, коли я виступав за ґратами в суді зі своїми промовами.
Але разом з тим була й маленька боротьба – за свою гідність, боротьба всередині, якої ніхто не бачить. Коли люди в погонах або зеки, які співпрацюють з адміністрацією, намагаються тебе зламати і зробити з тебе зомбі або тварину, щоб ти перестав бути людиною.
Тому що це світ, який ламає людей, і от ці випробування, вони є більш важкими – через те, що тривають довго. І ти ведеш боротьбу – один проти всієї системи. Тому боротьба за гідність і була важчою для мене, та більш тривалою, аніж ці виступи в судах.
– Чи відчували ви, що за вас боротиметься Україна та увесь світ?
– Із перших днів затримання, коли зміг повідомити своїм знайомим, що мене заарештувала ФСБ, я знав, що країна боротиметься. Я знав свою країну, я в цьому не сумнівався. Потім був довгий розрив, коли я перебував в ізоляції місяцями, коли не отримував інформації, але не сумнівався жодного дня, що моя країна мене не кине. І тому я не можу підвести її і людей.
Не тільки через те, що на мене дивляться чи я стаю символом. Просто для мене було б дуже прикро, якщо б я здався чи мене б зламали. Це б означало зраду того, за що ти боровся на Майдані, в Криму, у в’язниці. І всіх людей, які вже загинули.
– Чи виходить листуватися з українцями, які досі залишаються у в’язниці?
– Це дуже важко. Я писав хлопцям листи, але не до всіх вони доходять. Дійшли до Єсипенка (журналіст Владислав Єсипенко затриманий у Криму навесні цього року. – Ред.), нещодавно – і до Валентина Вигівського. У нього найбільший термін ув’язнення – майже вісім років.
Вигівський – один із тих, кого затримали в середині 2014 року, тому йому дуже важко і фізично, і психологічно. Майже весь час він перебував у ШІЗО (штрафному ізоляторі). Це майже карцер. Тому завжди, коли є можливість, я передаю листи через родичів. Але з власного досвіду знаю, що цензори їх дуже не люблять.
– Тобто добитися правди неможливо?
– Як добитися правди там, де система спрямована проти тебе? Місцями це російське нехлюйство, якого вдосталь, а інколи це робиться навмисно.