Київська історія Юрія Нікуліна. Як фронтовик виріс із клоуна до актора

Про те, що сольна кар’єра актора Юрія Нікуліна почалася саме у Києві, знають доволі небагато людей. Зараз невиразна 8-поверхівка часів Брежнєва на розі Саксаганського та Великої Васильківської навряд чи когось зацікавить.

Однак саме на цьому місці у 1950-х роках був післявоєнний київський цирк. Туди взяли працювати тоді ще нікому невідомого Юрія Нікуліна. Тоді він був помічником Карандаша – клоуна №1 того часу.

Майбутній комік Нікулін пройшов усю Другу світову війну. Донька директора цирку розповідає, що її батько не зміг відмовити простакуватому, але харизматичному фронтовику.

Він відрізнявся від клоунів, які працювали в той час, хоча їх було чимало. Він був трагікоміком і не був тим, хто скажімо просто смішив публіку, – розповідає Сусанна Черненко, донька директора старого київського цирку Бориса Черненка.

Проникливі драматичні ролі Нікуліна поставили на місце усіх критиків, які вважали його просто кумедним блазнем.

Але народ полюбив Нікуліна в першу чергу за геній коміка і за те що багато хто дивився на екран наче у дзеркало.

Він не плакатний радянський громадянин, таких не зображали. Зображували зазвичай фізично досконалих людей, а тут з’являвся ось така людина, і всі розуміли, що ось це про мене, він мене грає, не Лановий, що не Тихонов. Тому що до них спробуй дострибнути, а ось такий простий хлопець, безглуздий. Семен Семенович Горбунков, це все про мене, – розповідає кінокритик Андрій Алфьоров.

На кого зі своїх кіногероїв був схожий Нікулін в реальному житті, розповідає його онук.

Напевно, найближчий по амплуа, як мені здається, це діамантова рука Семен Семенович. Тихий, спокійний, в чомусь десь на вигляд неохайний, – пояснює Юрій Нікулін-молодший, онук Юрія Нікуліна.

Але найчастіше на вулицях Нікуліна плутали з кінообразом, на якого Юрій Володимирович взагалі не був схожий. Він настільки переконливо зіграв жлоба алкоголіка, що навіть знімаючи акторську маску, народ бачив у ньому Балбєса.

На вулицях йому не давали проходу, часто пропонуючи випити, думаючи що його Балбєс і він – це абсолютно одна особа. Але, Нікулін не любив ось цих своїх героїв, його відверто нудило, тому що він, звичайно, розумів, що це прославляння жлоба-гегемона, – розповідає медіаексперт Олексій Ковжун.

Після армії жодне з театральних училищ Москви не взяло Нікуліна у студенти. Офіційно – не розгледіли акторської жилки, а між собою шепотілися, що не підходить за обличчям.

Але у Нікуліну це не посіяло паростки образ чи комплексів. Він не намагався навмисно довести, що він актор №1, навіть не залишив цирк заради кіно.

Нікулін надихнув українських коміків створити свій анекдот-клуб, яким сам захоплювався.

Одеса – столиця гумору. Найпопулярніший клоун СРСР жив у Москві, найпопулярніший клоун України живе звісно тут.

У 1990-х роках Георгій Делієв створив успішне комедійне шоу, основою для якого стали клоунські репризи. Великий комік у широкому сенсі став вчителем автора проекту Маски-шоу.

Вони познайомилися у 1995 році, за два роки до смерті Нікуліна. Він запросив Делієва виступити у клубі Біла папуга.

Там Делієв відчув усю чарівність артиста і чітко усвідомив, за що його обожнюють мільйони. Великий талант і людяність – дві прямі, які майже ніколи не перетинаються, але Нікулін порушив цю аксіому.

Нікуліна досі обожнюють і розбирають на цитати. У ньому люди бачили щось більше, ніж просто гумор. Тут і наївність, і доброта, і навіть сум. І найголовніше – його любили за дуже рідкісний талант, талант бути людиною.