Кінь у сенаті, Бузова у МХАТі
Кінь у сенаті, Бузова у МХАТі

Кінь у сенаті, Бузова у МХАТі

Ольга Бузова – синонім вульгарності та успішності новітнього російського маскульту

Ні грати, ні співати «персонаж Б» не вміє і не прагне цього

Знайома українська актриса, яку люблю і поважаю, – Ксенія Ніколаєва – нещодавно розмістила у ФБ свій пост, як крик душі: «Друзі, поясніть, будь ласка, темній людині, що то є таке «бузова»? Може це футболіст?»

Я думав зробити комент під постом актриси, але згодом вирішив написати цей блог.

Дорога Ксеніє! «Бузова» – це не футболіст збірної РФ, хоча могла би, мабуть і туди потрапити. Ольга Бузова – синонім вульгарності та успішності новітнього російського маскульту, Дівчина, народжена Інстаграмом і теперішньою жовтою поп-телеіндустрією РФ.

Бузова не вміє співати, не вміє грати (як драматична актриса). Але нещодавно все це «не вміє» було хвацько інвестоване у сміливе рішення керівництва МХАТу імені М. Горького - запросити персонаж з соцмереж в легендарний театр, бренд якого шанує увесь світ. Запросили на роль співачки-шпигунки у нову виставу про бадьорі подвиги юності Йосипа Сталіна.

Щойно в мережі з’явилися перші відеофрагменти з Бузовою у сталінській виставі, як здригнувся інтернет: хто дозволив і як таке можливо? Навіть з відеофрагментів очевидно, що ні грати, ні співати «персонаж Б» не вміє і не прагне цього.

Мета перформенсу – хайп, касові збори на абсолютно «жовтому» скандалі. Не більше і не менше.

Непрофесіонали іноді грають у професійному кіно і на професійній сцені. За тих обставин грають, коли це передбачає авторську художню концепцію. У випадку з Художнім театром є приклад відвертого зухвальства та нахабства, коли на історичній сцені, створеній Станіславським і Немировичем-Данченком, реалізується стара мантра більшовиків: «Кто был никем, тот станет всем!»

Якщо пригадати, що сьогодні колишнім театром Станіславського керують донецький польовий командир (Захар Прилєпін) та прокремлівський лизоблюд (Едуард Бояков, за версіями в мережах його підтримує один з замів путінськоі адміністрації Сергій Кірієнко), то поява на цій сцені «порожнечі» на букву Б, можливо, є найлагіднішим варіантом. Могли би заради хайпу організувати десант «мисткинь» з порно-індустрії, або щось подібне.

Бузова як персонаж масової російської поп-культури - дівчина доволі активна, вона хвацько йде на провокації, інвестуючи їх у гіперболічне збільшення кількості своїх підписників у мережах, ще з часів проєкту «Дом-2», який відкрив для неї двері у вищий світ мистецтва.

З театром для мене у цій історіі все зрозуміло. Він є моделлю держави. І те, що символізує Б у конаючому МХАТі, те ж саме вона символізує і в сучасній Російській імперії, де її призначили першою жінкою і спадкоємицею великих сценічних традицій Алли Тарасовоі, Ангеліни Степановоі, Ольги Кніппер, Тетяни Дороніноі, інших значних жінок різних театральних епох.

У даному сюжеті активна Ольга Б насправді грає роль не сталінської хвойди-співачки на ймення Белла (тим більше, що і співати Б не вміє), а вимушено - медійно і соціально - роль Інцитата. Знаменитого коня знаменитого імператора-самодура Калігули. Коня, який повелінням божевільного політика, був призначений римським сенатором. Це давній приклад свавілля і божевілля нікчемноі влади та маніакальних політичних рішень.

Як то кажуть, «ой, чий то кінь стоїть?».

Бузова у ролі коня Калігули - найвиразніший образ у контексті руйнації московської театральної імперії, що колись пропагувала духовність та художність, а зараз перетворюється на попсовий мотлох, де заправляють донецькі бойовики та кремлівські лизоблюди

Синдром «коня Калігули» та «ефект Даннінга-Крюгера», на жаль, - діагнози теперішнього часу. І, на жаль, нас також це не обходить. Якщо пригадати, скажімо, десятки «коней» в українському парламенті і манію величі деяких наших активних політиків, котрі ні на що не здатні, але переконані, що можуть «все».

Пригадавши скандальний російський театральний сюжет, з патріотичним оптимізмом я щиро вірю, що українська сцена не докотиться до крайнощів хамського хайпу, аби, наприклад, Марув чи Монатіка не анонсували згодом як головних героїв «Украденого щастя» Івана Франка на державній національній сцені. У нас віднедавна з великим успіхом грають на сценах українські бізнесмени – і, вважаю, цього достатньо. Мережева попса нехай казиться на своїх рідних територіях.

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.
Джерело матеріала
loader
loader