/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F249%2F0600f8c06d8a93a64190a03667b5abf4.jpg)
Віднайдена пропала грамота: освячення церкви Преображення Господнього у Львові
Церква Преображення Господнього у Львові належить не тільки до архітектурних перлин міста, але також є місцем, у якому творилася історія Української Греко-Католицької Церкви.
Свого часу вона була першим так величним храмом української громади у центральній частини міста.
З радянською окупацією вона стала першим храмом, який радянська влада намагалася прибрати до рук через лояльного їй відступника від УГКЦ отця д-ра Гавриїла Костельника.
І знову ж таки, не світанку незалежності України, а саме 29 жовтня 1989 року вона стала першою церквою, яка повернулася до лона рідної Української Греко-Католицької Церкви і звідки розпочався рух за її свободу по цілій Україні.
Через це її місце є особливим у історії як УГКЦ, так і Львівьської Архиєпархії зокрема.
Зважаючи на це, кожна пам’ятна річ, пов’язана з історією цього храму є дуже дорогою не тільки для її прихожан, але й для усіх вірних нашої Церкви.
Нещодавно один з моїх дуже близьких приятелів, знаючи моє зацікавлення спадщиною митрополита Андрея Шептицького, показав мені оригінал грамоти заснування Преображенської церкви у Львові, підписаний трьома єпископами, що її освячували.
Ними були митрополит Андрей Шептицький, архиєпископ Львівський, єпископ Константин Чехович, єпископ Перемиський та єпископ Григорій Хомишин, єпископ Станіславівський.
Оминаючи тяжку історію, пов’язану з цією грамотою, скажу тільки те, що вона була вирвана в часі одного з одного з обшуків працівниками НКВД з головного престолу храму і чудом збереглася.
Видно так було завгодно Божому Провидінню.
Грамота писана на дуже делікатному тонкому водостійкому папері розміром 29х20,5.
У верхній частині грамоти знаходиться текст, у якому стверджується факт посвячення церкви Преображення Господнього, як також і те, що при освяченні престолу в ньому було покладено мощі св.
священномученика Йосафата.
З цього б виходило, що храм Преображення Господнього має ще одного свого покровителя серед святих, який є мучеником за єдність Христової Церкви.
Ця єдність була так бажаною митрополитом Андреєм Шептицьким.
Справі наближення єдності Христової Церкви він присвятив ціле своє життя.
Тому не виглядає випадковим, що в престіл, на якому щоденно звершується Божественна Літургія він поклав мощі св.
священномученика Йосафата Полоцького.
Бажав, мабуть, щоби ця церква стала місцем, з якого розпочнеться процес церковного єднання.
Далі слідує дата освячення церкви і престолу – Львів, 16 квітня 1906 року.
Опісля слідують підписи.
Спочатку церковних ієрархів, а потім присутніх почесних достойних гостей та духовенства.
Деякі підписи досить легко відчитати, над деякими слід ще трохи попрацювати, щоби їх відчитати.
Про кожного з підписантів можна писати окрему статтю, але я залишу це на пізніше.
На даний час моїм завданням є сповістити науковців та зацікавлених, що Грамота заснування церкви Преображення Господнього віднайдена та знаходиться на реставрації.
Слід також додати важливу деталь, що грамота була складена у кілька згинів та стверджена сургучною печаткою.
Щоправда печатка була зламана, тому не можна побачити на ній жодного тексту.
Але її слід чітко видно.
Грамота освячення церкви Преображення Господнього у Львові від 16 квітня 1906 року (текст оригінальний).
«Всѣмъ, кому вѣдати подобаєтъ, и҆звѣстнω творимъ, ѩкω по благода҆ти Бж҃ей ѻ҆свѧтихомъ сей Храмъ Преображенїѩ Гдн҅҃ѩ и жертвенникъ сей положенїємъ мощей въ немъ св: Сщ҃енномученика Іωсафата, Архїєп҃па Полоцкагω.
Въ Львѣвградѣ въ Неделю Мироносицъ дне í҃ѕ апрѣлїѧ Р.
+ Андрей Митрополитъ.
+ Константинъ, Єпискпопъ Перемискій.
+ Григорій, Єпископ Станиславѻвскій.
Дръ Іосифъ Делькевичъ, Председатель Народного Дома.
(нерозбірливо) архіякон Стан[иславівської] капіт[ули].
Леонь Туркевичъ, архидіяконъ Митр[пололичої] Капітули.
Дръ (нерозбірливо).
Павелъ Матковский, Архідіакон руського собора (нерозбірливо) Перемиской.
Олександр Чемеринский, парох і декан Золочева.
Дръ Іосифъ Комарницький.
Михаиль Матковський, декан Горожанський.
Др Стефан Юрик.
Іоан А.
Іоань Костецький, містопредсідатель Народного Дома.
Надвичайно цікавими є обставини, за яких відбулося освячення церкви Преображення Господнього у Львові.
Про них обильно писали тогочасні львівські часописи, зокрема такі як «Руслан» і «Діло».
Для того, щоби читачі мали можливість поринути у той час і зрозуміти атмосферу дня освячення церкви, подаю як додаток заміток з того дня, що їх подають згадані часописи.
Замітки у часописах «Руслан» і «Діло».
про освячення церкви Преображення Господнього у Львові.
(оригінальний правопис збережено).
«Посьвяченє Преображеньскої церкви у Львові відбулося вчерашної недїлї при участи численного духовенства всїх трех обрядів, начальників найвисших краєвих урядів і ин.
Торжественного чину посьвяченя довершив Є.
Митрополит Шептицкий в окруженю обох руских Владик перемиского і станиславівского та архієпископів кс.
Більчевского і Теодоровича.
З представителїв властий було: кр[аєвий].
маршалок гр.
Баденї, віцепрезидент намісництва гр.
Лось, ген.
Брудерман, президент висшого кр[аєвого].
суду др.
Тхоржницкий, віцепрез[идент].
апеляциї др.
Дилєвский, віцепрез[идент].
скарбу др.
Коритовський, віцепрез[идент].
ради шкільної др.
Плажек, академічний сенат університету, посли Король і Глиджук, президент міста Михальський і инші.
По чинї посьвяченя церкви відправив Митрополит Службу Божу, підчас якої мав проповідь о.
Війскову асистецию творила компанія 95 п.
Вірних зібралося велике множество і заповнили всї сумежнї улицї коло Преображеньскої церкви».
«Руслан», ч.
80, Львів, вторник дня 18 цьвітня (1 мая) 1906, с.
«Посьвяченє Преображеньскої церкви у Львові відбулося вчера дуже величаво.
Богослуженя розпочалися ще у суботу вечірнею з литією та проповідию, почім слідувала утреня.
Вчера рано, вже по 7 год.
нова церква стала наповнятися вірними та численним духовеньством.
О пів до 8 наспіли процесиї з церкви Успеньскої, сьв.
Юра, ОО.
Василиян, сьв.
Параскевії, сьв.
Миколая і сьв.
Петра і Павла.
Явилася в комплєті цїла руска капітула і богато духовенства з провінциї.
Перемиску і станиславівску капітулу репрезентували єпископи Чехович і Хомишин з асистою.
По приїздї митрополита Шептицкого розпочався чин посьвячення церкви.
Незабаром двигнувся процесийний обхід довкола церкви, що розпочався церковними процесиями, за котрими йшли тисячі вірних, рускі товариства з прапорами, хори бурс Народного Дому і Ставропігії, питомцї духовної семинариї під проводом своїх настоятелів, університетський сенат, сьвященики, архієпископи польський і вірменський з асистою, рускі архієреї з асистою і митрополит Шептицкий з асистою.
За ними ступали представителі всяких властий, державних, автономічних і війскових, представителї ріжних руских інституций та товариств.
По чинї посьвяченя церкви наступила архиєрейска служба Божа, підчас котрої о.
Давидяк виголосив проповідь всередині церкви, а о.
д-р Бартошевский на дворі.
Простора церква, одна з найбільших сьвятинь у Львові, була заповнена битком публікою, а рівночасно тисячі вірних стояли під церквою.
Підчас осьвяченя і служби Божої творила асистенцию компанія 95 п[олку].
піхоти, що давала приписані сальви.
Віддїл війска удержував шпалер всередині церкви.
О годинї пів до 3 по полудни скінчилося ціле церковне торжество, нарід почав розходитися, стали й роз’їздитися всякі сьвітскі достойники, запрошені на се торжество.
Після заповідженої програми тепер мала відбутися гостина в сали Народного Дому.
Як звісно україньско-руска громада рішила не брати участи в сїй гостинї з причин, виложених в однім з попередних чисел нашого дневника.
Се рішенє виконано вчера солідарно.
Як зачувати, навіть станиславівский єпископ, д-р Хомишин хотїв спершу відтягнутися від гостини у москвофілів і лише в послідній хвили дався упросити з огляду на инших владик.
Як дуже не по нутру був аранжерам з Народного Дому той бойкот їх «паради» україньско-рускою інтелігенциєю, можна зміркувати з факту, що москвофільскі верховоди силоміць тягнули деяких наших людей з під церкви до Народного Дому, очевидно безуспішно.
Характеристичне також, що й деякі представителі властий не конче були ласі на москвофільске «угощеніє», бо от маршалка гр.
Баденї аж з карити удалося аранжерам стягнути до Народного Дому.
І відбулася та гостина, обчислена на 500 людий, при участи кількадесятьох осіб, самих «ранійших» москвофілів, між котрими найшлося кільканадцять представителів властий.
Тоасти виголосили: митрополит Шептицкий [за цісара і папу], о.
д-р Делькевич, д-р Дудикевич, що впевнював о любови руского народу до Поляків, проф.
Костецкий, д-р Антоневич.
Із запрошених чужих достойників говорили вірменський архієпископ Теодорович (ломаною русчиною) на тему, що відноситься з рівною любовю до обох народів, руского та польского, і маршалок гр.
Баденї, котрий зазначив, що при акциї будови церков та костелів оба народи ступають в згодї.
Підчас пиру відчитано також телеграму, наспівшу від цісарської канцелярії, котрою цїсар повідомляє, що приняв заяви вдячности і преданности до відомости.
Була се відповідь на адресу, яку управа Народого Дому вислала на кілька днів перед посьвяченям церкви до цїсаря з подякою за площу і часть мурів, подаровані цісарем свого часу галицьким Русинами під будову теперішнього Народного Дому і посвяченої тепер церкви».
«Діло», ч.
75, Львів, понеділок 17 (30 цьвітня) 1906, Р.
XXVII, с.

