Ще кілька століть тому житель нашого регіону часто сприймався насамперед, як «буковинська людина», а вже потім – українець, румун, німець, поляк, єврей, вірменин. Це все було унікальним феноменом. Найвагоміший внесок у формування культури, етнічної й конфесійної толерантності жителів краю зроблено в австрійський період історії Буковини (1774-1918 роки). Буковинський регіон, який був того часу однією з найбідніших провінцій, здобув тоді вагомі результати в соціально-економічному, духовно-культурному розвитку. Значення і статус етнічних громад засвідчувала поява народних домів – румунського, польського, єврейського, німецького, українського. Центральне місто автономного краю – Чернівці – перетворюється на справді європейський науковий та культурний осередок.
Німецький народний дім
Поява німців на Буковині датується епохою середньовіччя. Їхнє поселення на території краю розпочалося після входження до складу імперії Габсбургів у ХVIII ст. Незважаючи на невелику питому вагу у загальній масі місцевої людності, буковинські німці зробили великий внесок у соціально-економічне, політичне та культурне піднесення краю, яке припало, здебільшого, на другу половину ХІХ – початок ХХ ст. До стабілізуючих чинників, які перешкоджали ескалації місцевих суперечок за етнонаціональними ознаками, треба додати і вплив «високої» німецької культури. Імена представників німецької родини краю тієї доби увійшли у нали буковинської історії: істориків Адольфа Віккенгаузера, Раймунда Фрідріха Кайндля, письменника Ернста Нойбауера, громадського діяча Теодора Гартнера, хірурга Йогана Микулич-Радецького.
Перша світова війна негативно позначилася на німецькій спільноті краю. Так само потрясінням для неї стало входження Буковини до складу Румунії. Поворотною подією в їхньому житті стало підписання 1939 року Пакту про ненапад між Москвою і Берліном. Воно відкрило шлях до окупації 1940-го Північної Буковини частинами червоної армії. Його наслідком став масовий виїзд німецьких мешканців.
У 90-х роках ХХ століття почалося відродження німецької культури у краї. 1991 р. створили Товариство австрійсько-німецької культури, йому передали у користування будівлю колишнього Німецького дому.
Польський народний дім
Вагомі позиції у краї посідали представники нечисленної, але активної та освіченої громади польської. Формування польської національної спільноти Буковини бере свій початок у ХІV ст. Масове поселення поляків на Буковині почалося після приєднання її до держави Габсбургів. 1774 року і до початку ХІХ ст. на території краю виникла ціла низка польських поселень. За кількісними показниками поляки займали п’яте місце після русинів, румунів, євреїв і німців. Вони були представлені у сеймі, крайовому комітеті, судах…
Великих заслуг перед міською громадою удостоївся Антон Кохановський, який понад 40 років представляв інтереси виборців у магістраті і понад 20 років перебував на посаді бургомістра Чернівців. 1901 р. польська спільнота придбала будинок під Польський дім.
Відродження національно-культурного життя буковинських поляків почалось у кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ століття.
Польський народний дім
Єврейський народний дім
Коли з’явилися точно перші єврейські поселенці, достеменно невідомо, можливо, у період середньовіччя. Об’єднувалися євреї у кагали, внутрішня організація яких базувалася на суто єврейських звичаях і традиціях. Розпад Австро-Угорщини, перехід восени 1918 року Буковини під владу Румунії відкрили новий етап у житті єврейської спільноти краю. В цей період єврейська та світова культура збагатилася іменами Еліезера Штейнбарга, Ітцика Мангера, Альфреда Шпербера, Рози Ауслендер, Йозефа Шмідта…
З осені 1941-го режим Гітлера-Антонеску розпочав депортацію єврейського населення. У ході цих акцій з краю депортували до 90 тис. євреїв. В умовах війни вдалося вижити лише половині з них.
Відродження єврейського національно-культурного життя на Буковині розпочалося у 1980 роках. На хвилі національного культурного відродження 1991 року в місті відкрили єврейську школу, того ж року почала виходити радіопередача «Єврейське слово», заснували обласний єврейський благодійний фонд «Хесед-Шушана». Релігійним центром єврейської громади є синагога «Бейт-Тфіла Біньямін».
Єврейський народний дім
Вірмени на Буковині
Свій колорит у багатонаціональну палітру Буковини внесли вірмени. На теренах краю перші вірмени з’явилися у 60-70-х роках ХІV ст. Селилися в Чернівцях компактно, створюючи вірменський квартал, який був у районі нинішньої вулиці Вірменської. В останній чверті ХІХ ст. вірменська громада змогла, нарешті, реалізувати давню мрію – мати власну культову споруду. І ось побудована за проєктом архітектора Йосипа Главки церква (освячена 1875 року). Храм став місцем національного і родинного згуртування. Історія буковинської вірменської громади пов’язана з іменами історика Садок Баронча, скульптора Т. Баронча, драматурга Адольфа Абрагамовича. Всім відоме ім’я Кароля Мікулі – відомого композитора та скрипаля, першого бургомістра Якоб фон Петровича. Вірменська громада та вірменський храм проіснували у Чернівцях до другого приходу радянської влади 1944 року. Впродовж радянської доби про вірменську громаду не було жодних згадок.
1997 року у Чернівцях заснували вірменське національно-культурне товариство «Аревік». Воно поставило собі за мету відродження звичаїв і традицій вірменської спільноти краю, популяризацію вірменської мови. І в березні 2008-го здійснилася давня мрія чернівецьких вірмен – у церкві Св. Апостолів Петра і Павла, після 65-річної перерви, знову зазвучала вірменська мова, у церкві здійснюють щоденні богослужіння.
Церква Святих апостолів Петра і Павла
Але повернемося до джерел буковинської толерантності, які було закладено на Буковині за часів правління династії Габсбургів. Тут високо цінували і навіть культивували мистецтво досягати компромісів, уміння домовлятися ціною взаємних поступок. В основі буковинської етнополітичної стабільності було і те, що в краї не існувало одного панівного етносу, а два кількісно переважаючі – українці та румуни, які вбачали один в одному свого бажаного і найпотужнішого союзника. Та все це виявилося зайвим, коли буковинський регіон опинився 1918 року під владою Румунії. Другий прихід румунських військ на ці терени 1941 року надзвичайно негативно позначився на етнонаціональній ситуації. Це найгірша сторінка в історії національних відносин. Адже здійснювали відверто окупаційну, терористичну політику, стимулювали побутовий антисемітизм до рівня погромів, а потім відбувся і плановий етноцид щодо єврейського населення. Жертвою репресивної політики стало і українське населення.
Як свідчить перепис населення 2001 року, еміграційні процеси практично повністю вимили з області євреїв. Відбулася зміна національної ідентичності в середовищі громадян, які до 1989-го вважали себе росіянами. Зменшується питома вага представників польської і білоруської громади. Чимала частина населення, котра раніше вважала себе молдованами, приймає румунську національну ідентичність. Одне слово, етнічна структура регіону суттєво спрощується, а національна ідентичність помітної частини його жителів змінюється, і в цьому є певний виклик регіональній стабільності.
Підготував Анатолій ІСАК