Пандемія Covid-19 боляче вдарила по усім країнам, а її економічні, політичні та соціальні наслідки лише починають проявлятись.
У той час як інтерес до новин як ніколи не високий, медіаіндустрії нелегко: доходів від реклами усе менше, багато друкованих газет по всьому світу закриваються, журналісти втрачають роботу, а веб-сайти все більше задумуються про платний доступ до новин.
Крім того, даються взнаки інші проблеми: недовіра людей до ЗМІ, дезінформація та неконтрольований вплив соціальних мереж.
Починаючи з 2012-го, їхні звіти про тенденції медіаспоживання виходять щороку, і охоплюють усе більше країн Європи, Америки, Азії та Африки.
Цей рік видався особливим: більшість даних із 40 країн було зібрано ще до спалаху Covid-19, але щоби донести, як усе змінилось після, на початку квітня дослідники повторили окремі питання свого опитування у США, Великобританії, Німеччині, Іспанії, Південній Кореї та Аргентині.
Media Sapiens публікують адаптивний переклад звіту-2020.
Повернення до традиційних джерел новин.
Останні дев’ять років дані показували, що онлайн-новини перемагають телебачення, друкована преса продовжувала падати, в той час як соціальні мережі різко набирали оборотів.
Коронавірусна криза все різко змінила, хоча, скоріше за все, тимчасово.
У шести країнах телебачення було на підйомі.
У Німеччині, наприклад, якщо у 2013 році друковані газети вживали 63% людей, то під час коронавірусу таких стало вже 26%.
Телебачення дивилось 82% людей, і його популярність різко йшла на спад та уже під час коронавірусу закріпилась на позначці у 72%.
Водночас соціальні мережі зросли з 18% до 39%, а онлайн-видання – з 63% до 69%.
У Великобританії серед тих, кому менше 35, перегляд новин на телебаченні зріс на 23% порівняно з січнем 2019 року, хоча ці ж люди досі надають перевагу веб-сайтам і соціальним мережам.
У США інакше: деякі телеканали відмовились у прямому ефірі показувати брифінги президента Трампа, бо той часто виступав проти медичних і наукових фактів.
Загалом квітневе опитування показали, що медіа проробили хорошу роботу, допомагаючи звичайним людям зрозуміти масштаби кризи (так вважають 60%), а також у тому, що кожен може зробити особисто, аби пом'якшити вплив Covid-19 (65%).
І хоча деякі медіа у минулому обвинувачували в схильності до сенсаційних історій, з цього приводу лише третина опитаних вважають, що ЗМІ перебільшували серйозність ситуації, хоча цей відсоток і був вищий у США (38%) та Аргентині (41%).
Загалом, через Covid-19 національним медіа стали довіряти відносно більше.
Не так, як лікарям чи організаціям охорони здоров’я, але більше ніж окремим політикам і звичайним людям.
Останні роки деякі політики, особливо популісти, підірвали довіру до медіа, але пандемія коронавірусу стала нагадуванням про те, що навіть послаблені медіа відіграють критичну роль в інформуванні населення та формуванні їхньої думки.
На піку карантину новинам про Covid-19 від традиційних медіа довіряли удвічі більше, ніж від соціальних мереж, відеоплатформ та месенджерів, де 4 з 10 людей вважають, що інформації довіряти не варто.
Хоча разом з тим інформацію із пошуковиків люди вважали більш надійною, хоча пошуковики, як і соціальні мережі, не продукують контент самостійно.
Особливо вражає те, що рівень довіри до національних урядів та медіа був майже ідентичним на початку пандемії: можливо тому, що новини тоді фокусувались на донесенні урядових повідомлень про здоров’я та соціальну дистанцію, а також показували офіційні прес-конференції.
Коли ситуація нормалізувались, медіа стали більш критичними і це відповідно могло призвести до повернення більшої полярності в плані довіри до ЗМІ.
Соціальні мережі та криза.
По всіх країнах лише чверть (28%) починають читання новин з веб-сайтів.
А тим, кому 18-24, удвічі схильні читати новини через соціальні мережі.
До соціальних мереж і месенджерів ставляться по-різному, але великий рівень їх використання свідчить про те, що багато людей впевнені в своїх здібностях помітити дезінформацію або ж просто цінують ці платформи з інших причин, ось як можливість зберігати контакт зі сім’єю та друзями.
У шести опитаних країнах чверть людей використовували Whats.
App, аби знаходити, дискутувати чи ділитись новинами про коронавірус – ця тенденція зросла на 7% після опитування у січні.
Десь 18% вступили у групи підтримки чи дискусії з людьми, яких не знали, у Facebook чи Whats.
App, аби поговорити саме про Covid-19, а близько 51% були в групі з колегами, друзями чи сім’єю.
Соціальні медіа можуть поширювати дезінформацію, але разом з тим допомагають людям підтримувати одне одного.
43% респондентів сказали, що використовували постійно і соціальні мережі, і традиційні новини.
Більш детальний аналіз показав, що у більшості країн люди, які шукали новини у медіа, і справді були більш поінформованими, ніж ті, хто знаходив інформацію у соціальних мережах.
Але, попри різні побоювання, останні не були дезінформовані.
Медіазвички суттєво змінились під час локдаунів, навіть якщо рівень зацікавленості було важко втримати.
Все більше людей почали дивитись онлайн-трансляції і довіряти новим онлайн-джерелам, але локдаун також посилив використання нових цифрових інструментів, а багато людей вперше приєднались до онлайн-груп чи взяли участь у відео-конференції.
Враховуючи вплив на продукцію та поширення друкованої продукції, криза Covid-19 скоріше за все пришвидшить, а не уповільнить перехід у цифрове майбутнє.
Що буде з довірою – передбачити складніше.
У більшості країн ЗМІ загалом відігравали допоміжну роль на ранніх етапах кризи, коли життя людей наражалось на найбільші ризики.
Але рівень довіри почав іти на спад, коли відновилась звична діяльність і виникли протиріччя щодо того, як краще відновлюватись.
Будь-який «ореол довіри» для ЗМІ може виявитись недовговічним.
Світова довіра до медіа продовжує падати.
Коли спалахнув Covid-19, довіра до медіа була на найнижчому рівні відтоді, як ми спостерігаємо за цими процесами.
Порівняно з 2019 роком ми побачили, що більшість часу новинам довіряють 38%, а це на 4% нижче, ніж торік.
Ми продовжуємо бачити відмінності між країнами.
Понад половина населення (56%) довіряє новинам більшість часу від Фінляндії до Португалії, але таких людей менше чверті в Тайвані (24%), Франції (23%) та Південній Кореї (21%).
За останній рік на 16% впала довіра до новин у Гонконзі (нині 30%).
А у Чилі, де відбуваються регулярні демонстрації щодо нерівності, медіа втратили 15% довіри: місцеві вбачали, що журналісти були ближчими до еліт, і не фокусувались достатньо на тому, що викликало народне занепокоєння.
На 12% впала довіра у Великобританії, на 11% у Мексиці, на 11% у Данії, на 7% у Канаді та на 6% у Австралії.
Розділені суспільства менше довіряють медіа, і не обов’язково через те, що там якась гірша журналістика, а тому, що люди загалом не задоволені інституціями у їхніх країнах і, можливо, через те, що медіа відображають більше поглядів, із якими люди незгодні.
Як це працює, можна побачити на прикладі недавніх виборів у грудні 2019 року в Великобританії, коли Борис Джонсон попросив людей схвалити його угоду щодо виходу з ЄС.
Торі отримали перемогу після токсичної політичної кампанії, через яку критиці піддали обидві сторони.
Багато хто бачив причиною поразки лейбористів несправедливе ставлення до їх лідера Джеремі Корбіна з боку «упередженої преси».
І як показують дослідження, вже через рік, у січні 2019-го, довіра до медіа респондентів, які вважають себе лівими, впала з 38% до 15%.
Рівень довіри серед правих теж зменшився, але значно менше.
Об’єктивні чи суб’єктивні новини?.
Велика політична поляризація співпала з бумом низькопробних інтернет-публікацій, що в свою чергу призвело до широкого розповсюдження полярних думок в інтернеті.
Багато ЗМІ для приваблення та утримання аудиторії приділяють все більше уваги потужним і самобутнім поглядам (колонкам, блогам – ред.).
Деякі коментатори все частіше ставлять під сумнів цінність об’єктивних новин у світі, де люди мають доступ до новин з якнайрізноманітніших кутів зору, в той час як інші непокоються тим, що соціальні мережі та алгоритми надихають ці ехо-камери та розділяють суспільства.
У цьому контексті нам було цікаво поглянути, чи змінились новинні смаки у споживачів відтоді, як ми досліджували цю тему в 2013 році.
Так перевагу нейтральним новинам найбільше надають у Німеччині, Японії, Великобританії та Данії – країнах з потужними та незалежними ЗМІ.
А до більш суб’єктивних новин, які висвітлюють одну точку зору, схиляються у Іспанії, Франції та Італії – країнах, які професори називають «поляризованими плюралістами»), так само як у США.
В США 30% споживачів хочуть, аби ЗМІ їх думку підтримували, а 60% хочуть нейтрального висвітлення.
У Бразилії таких 43% проти 51%.
Але от якщо порівнювати дані по Великобританії (порівняно з 2013 роком), то там на 6% побільшало людей, які підтримують об’єктивні новини.
І на 6% зменшилась кількість тих, які підтримують новини, що поділяють їх точку зору.
У США ситуація дуже відрізняється, адже там медіа з роками стали все більш «партійними»: 62% людей, які вважають себе правими, дивляться Fox News, і серед «лівих» таких 11%, а 34% людей, які відносять себе до лівих, дивляться CNN, і серед «правих» таких 9%.
Люди хочуть бачити новини, які поділяють їх точку зору: з 2013-го їх кількість виросла з 6% до 30%.
Та все ще 60% хочуть нейтральності.
І варто відмітити, що протягом кризи Covid-19 «партійні» сайти чи ТВ-бренди показали стагнацію у рості або мало виросли порівняно з іншими.
Люди, які дивляться новини на Fox News чи CNN, більш схильні надавати перевагу суб’єктивним новинам, у той час як у Великобританії, де телебачення зобов’язане бути нейтральним і це відповідно регулюється, спостерігається зворотна картина.
Хоча ті, для кого головним джерелом новин є соціальні мережі чи друковані газети, втричі більше схильні до новин, що поділяють їх точку зору.
У Іспанії (34%) та Бразилії (43%) споживачі хочуть більше суб’єктивних новин – і там більшу роль грають соціальні мережі.
Інтерпретувати поняття об'єктивності не легко у часи посилення політичної поляризації навіть у питаннях, де вагомість наукових доказів переважно надає перевагу одній стороні.
Такі медіа як BBC у Великобританії зіткнулися з критикою за те, що там пишуть «за її словами», «за його словами» у висвітленні таких тем, як зміни клімату, коли журналісти намагаються викласти обидві сторони аргументів.
Втім, видання на кшталт Guardian застосовують інший підхід, маркуючи такі історії як «надзвичайна кліматична ситуація».
І молоді до 30 років більш подобається такий підхід: тоді позиція очевидна.
Молоді загалом менше подобаються ЗМІ, які не дотримуються певної точки зору.
Глобальне занепокоєння дезінформацією залишається на високому рівні.
Це було ще до того, як вдарив коронавірус.
56% людей у 40 країнах переживають щодо того, які новини є справжніми та фейковими в інтернеті.
Найдужче за все – у Бразилії (84%), Кенії (76%) і Південній Африці (72%), де традиційні інституції слабкі, а соціальні мережі є дуже популярними.
Найменше переживають у менш поляризованих європейських країнах: Нідерландах, Німеччині та Данії.
Найчастіше джерелами дезінформації називають місцевих політиків, хоча у деяких країнах люди, які відносять себе до правих, більш схильні обвинувачувати медіа та соціальні мережі в поширенні фейків.
Найбільшим джерелом дезінформації вважають соціальні мережі (40%), новинні сайти (20%), месенджери на кшталт Whats.
App (14%) і пошуковики (10%).
У більшості країн найбільш занепокоєні Facebook (29%), You.
Tube (6%) і Twitter (5%).
Але Бразилію більше хвилює Whats.
App (35%), так само як Чилі, Мексику, Малайзію та Сінгапур.
Twitter вважають найбільшою проблемою у Японії, і You.
Tube – у Південній Кореї.
Криза Covid-19 показала, що ці мережі можуть використовуватись для поширення усіх видів шкідливої дезінформації, і не лише по політику.
Та низку конспірологічних теорій – від зв’язку мереж 5G з коронавірусом до розмов про те, що вірус може бути біологічною зброєю, винайденою в Китаї, поширювали також політики і медіа.
Враховуючи ці проблеми, Facebook активізував фінансування незалежних перевірок фактів, а ряд платформ, включаючи Twitter та You.
Tube, знімали дезінформацію, що порушувала правила, у тому відео президента Бразилії Жаїра Болсонаро.
Цифрова грамотність теж була в пріоритеті, а посилання на надійні джерела інформації у багатьох країнах тепер закріплена у верхній частині новинних стрічок Facebook.
Алгоритми налаштували так, аби першими у стрічці з’являлись офіційні та надійні джерела інформації.
Можливо, через Covid-19 боротьба з дезінформацією нарешті посилиться, а соціальні мережі стануть більш впевнено видаляти шкідливий чи сумнівний контент.
Втім, звична політика може і повернутись, коли криза закінчиться і почнеться гра у пошуки винних.
Зміна бізнес-моделей.
Надто рано прогнозувати остаточний вплив кризи Covid-19 на медіаіндустрію, але майже напевне можна констатувати, що вона стала каталізатором до скорочення витрат, консолідації та навіть більш швидких змін у бізнес-моделях.
У той час як деякі ЗМІ говорять про зростання підписок, інші видавці кажуть, що доходи від реклами впали на 50% і багато видавців урізали тираж, скоротили штат чи припинили виходити друком.
У Австралії News Corporation зупинили вихід близько 60 газет, у той час як у Великобританії аналітики стверджують, що до третини журналістів можуть втратити свою роботу через пандемію.
Усе це ставить у фокус моделі, за якими читач платить за онлайн-інформацію (включаючи підписку, членства, донейти та мікропеймент), а також довіру, що цьому сприяє.
Протягом останніх 12 місяців багато видавців почали збирати плату за контент чи обмежувати кількість інформації, яку можна прочитати безкоштовно.
У багатьох країнах спостерігається значний сплеск оплати онлайн-новин: нині за інформацію найбільше платять у США (20 +4%) та Норвегії (42 +8%).
Ріст також відбувся у Португалії, Нідерландах, Аргентині.
Загалом у США за весь час було дві хвилі росту: після виборів Дональда Трампа, коли ліберальні та молоді виборці хотіли підтримати публікації, які би могли схилити президента до відповідальності.
А цього року це теж може бути пов’язано з виборчим циклом, а також тактикою видавців, спрямованою на обмеження контенту, який люди можуть бачити безкоштовно.
На початку пандемії газети the New York Times та The Atlantic повідомили про найбільш значний ріс підписок, у той час як Guardian побачила приріст зростання числа «учасників» своєї спільноти.
Деякі видавці підкреслювали важливість надійної і точної журналістики, та через серію повідомлень про Covid-19 наростили собі кількість підписок і донейтів.
Але криза також підняла нові дилеми навколо пейволу.
Такі медіа як the New York Times у США та El Pais у Іспанії на деякий час відмовились від пейволу.
А Financial Times зробили частину контенту безкоштовним, аби забезпечити усім доступ до критично важливих для здоров’я повідомлень.
Найбільшим фактором для тих, хто підписується, є різниця у якості контенту.
Підписники вірять, що отримують кращу інформацією.
У той час як велика кількість людей абсолютно задоволена тим контентом, який вони мають безкоштовно, і ми спостерігаємо велике число людей (40% у США та 50% у Великобританії), які кажуть, що нічого не змусить їх платити.
Багато хто переживає за зростання рівня інформаційної нерівності, коли бідніші люди стануть більш залежними від соціальних мереж та інших низькопробних новин, у той час як ті, хто може собі дозволити – отримуватимуть кращу інформацію.
Нині найбільше про це переживають у США (24%) та Норвегії (17%).
Найменше ж – у Великобританії (9%): можливо, через поширений доступ людей до високоякісних безкоштовних новин від BBC, популярність газет і веб-сайтів, і тому що на Guardian, де діє модель донейтів, інформація доступна для перегляду.
Половина з тих, хто платить за онлайн-сервіс у США, підписані на the New York Times і Washington Post, а у Великобританії – на The Times та the Telegraph, хоча там підписників загалом менше.
Цікаво, що в Норвегії за новини беруть оплату багато різних ЗМІ: респонденти згадали 129 різних найменувань.
А у США – 131.
У той час як у Великобританії мало хто вводить пейвол.
У трьох країнах більшість людей підписані лише на одне медіа, а у Норвегії – два чи три, і часто це національне ЗМІ та місцева газета.
Донейти за новини – це щось порівняно нове, хоча Wikipedia та National Public Radio отримали більшість свого прибутку в такий спосіб багато років.
У США нині 4% згодні жертвувати гроші для якогось ЗМІ, у Норвегії таких 3%, у Великобританії – 1%.
Guardian має одну з найбільш успішних моделей донейтів з великих брендів: понад мільйон людей згодились платити за інформацію минулого року.
Згідно з даними, майже всі порівняно невеликі пожертви ідуть у Великобританії саме цій газеті (42%), але більшість із них одноразові, й не більші за 15 фунтів.
Жертвують кошти також таким сайтам як Bristol Cable, You.
Tube-каналам чи подкастам – наприклад, від Bellingcat.
Після економічної кризи 2008 року багато видавців побачили, що доходи від реклами впали приблизно на третину, і багато хто непокоїться, що наслідки пандемії Covid-19 можуть виявитись ще гіршими.
Онлайн-підписки і донейти можуть компенсувати деякі з них, особливо коли надійні новини мають як ніколи велике значення, проте для більшості видавців доходів від читачів заледве буде достатньо.
Індустрія повинна керуватись реалістичними очікуваннями: доходи багатьох людей ймовірно поменшають, а більшість тих, хто не платить за новини, в цілому досі задоволені безкоштовними джерелами.