Сумне світло «Євробачення»
Сумне світло «Євробачення»

Сумне світло «Євробачення»

Сумне світло «Євробачення» - Фото 1

У день, коли мав би відбутися фінал скасованого конкурсу «Євробачення» у Роттердамі, організатори влаштували телевізійне шоу «Європо, сяй світлом».

Картинки спорожнілих, але повних світла європейських міст були його лейтмотивом.

Світло — як символ надії, світло як символ того, що життя переможе.

Того самого дня, 16 травня, Європейська спілка мовників остаточно підтвердила: конкурс 2021 року відбудеться в Роттердамі.

До самої другої половини березня ЄМС не поспішала скасовувати цьогорічний конкурс — ніхто не гадав, що пандемія триватиме так довго.

Й лише коли наближався час починати монтувати сцену, стало зрозуміло: провести його не вийде.

Так, спортивні чемпіонати, інші заходи, що мали відбутися цієї весни, по всьому світі спочатку не скасовували, а просто переносили на невизначений термін — аж поки зрештою скасували-таки взагалі.

Але з «Євробаченням» це було неможливо — розклад подій у концертній залі в Роттердамі було розписано надовго наперед.

ЄМС розглядала альтернативні варіанти проведення — зокрема, без глядачів у залі.

Але це позбавило б конкурс його атмосфери — зокрема, відчуття єднання, коли в залі глядачі розмахують прапорцями своїх країн (і це часто показують крупним планом), і прапорці всіх країн опиняються поруч, в одному емоційному пориві.

Та й кордони закриті, регулярні транспортні перевезення не діють.

Розглядали й варіант дистанційного проведення, коли конкурсанти з різних країн співали б у своїх країнах.

Але й цей варіант було відкинуто.

Адже змістом конкурсів завжди був виступ артистів на одній сцені — й, що важливо, в однакових умовах.

Якби ж конкурс проводили за трансляцією, ані спільної сцени, ані однакових умов не було б.

Якість самої трансляції теж наклала би свій відбиток — як сторонній чинник.

Та й іще один немаловажний чинник: за правилами конкурсів «Євробачення», весь вокал має бути виконаним наживо.

Перевірити й проконтролювати це за умов «кожен співає в себе вдома» було б неможливо.

Чимало фанів конкурсу дивувалися: а чому було не провести конкурс кліпів? Але й тут те саме: умовою конкурсу є живе виконання, а те, що воно може разюче відрізнятися від кліпів, має вже не десятки — сотні підтверджень.

Європейська спілка мовників вирішила, що країни-учасниці зможуть надіслати на конкурс 2021 року тих самих виконавців, які мали б виступити цього року.

Це, власне, була суто формальна ремарка — адже питання, кого надсилати на конкурс, цілковито залежить від телекомпаній країн-учасниць, і навіть за нормальних умов кожна країна могла б надсилати на два конкурси поспіль одного й того самого учасника, ніхто не міг би проти того заперечувати.

Скажімо, переможниця конкурсу 2010 року в Осло німкеня Лена представляла свою країну й на наступному конкурсі 2011 року в Дюссельдорфі, де посіла 10 місце.

Кілька років поспіль Сан-Марино на конкурсі представляла Валентина Монетта.

А от пісні, з якими конкурсанти мали виступати цього року, наступного року вже не згодяться — правило нової пісні залишилося незмінним.

Тож ми вже ніколи не почуємо зі сцени «Євробачення» саме ті пісні, які мали б лунати з роттердамської сцени цьогоріч.

І вже ніколи не дізнаємося, хто став би переможцем, які пісні сподобалися й полюбилися б.

Історія не знає умовного способу.

Ну, а те, що учасники від багатьох країн будуть ті самі, що мали б бути 2020 року..

Наступного року в когось із них буде більш вдала пісня, в когось — менш вдала.

Це вже буде зовсім інша колода карт.

На даний момент відомо, що рішення надіслати на конкурс наступного року тих самих виконавців, які мали б виступати цьогоріч, ухвалили Австралія, Австрія, Азербайджан, Бельгія, Болгарія, Греція, Грузія, Ізраїль, Іспанія, Латвія, Мальта, Нідерланди, Румунія, Сан-Марино, Словенія, Україна, Чехія та Швейцарія.

Деякі артисти висловили намір узяти участь у «Євробаченні-2021», але остаточного рішення їхніх телекомпаній ще немає — можливо, йдеться про чисту формальність.

Підтвердили свою участь у наступному конкурсі, поки що не назвавши представників, Данія, Естонія, Ірландія, Литва, Норвегія, Фінляндія та Швеція.

І, може бути, сенсація: висловилися про можливість повернення їхньої країни на «Євробачення» представники Марокко — щоправда, детально цю ідею поки що не обговорювали.

А декому не пощастило.

Еліза, яка цього року мала захищати Португалію, заявила, що на наступного року її країна відправить на конкурс не її.

Не пощастило й сильному виконавцеві із сильною піснею — італійцеві Діодато: в Італії не буває спеціального національного відбору на «Євробачення», а право виступити отримує переможець конкурсу в Сан-Ремо; наступного року буде новий конкурс, новий переможець і нова переможна пісня.

(От із цієї причини представники Італії на «Євробаченні» завжди співають італійською мовою — пісні іншими мовами до конкурсу в Сан-Ремо не допускають.).

І ще одне.

Ми звикли бачити в ролі виконавчого розпорядника конкурсів «Євробачення» норвежця Юна Улу Санна.

Він складає свої повноваження, й наступного року його замінить швед Мартін Остердаль.

...Тож нині замість фіналу конкурсу було шоу «Європо, сяй світлом».

Фрагменти з конкурсних пісень цього року — тих, які ми вже ніколи не почуємо на конкурсі, коротенькі промови артистів.

Виступи переможців минулих конкурсів.

Незламна Європа, Європа не скорилася — так можна схарактеризувати зміст.

12 та 14 травня — тоді, коли мали би бути півфінали, відбулися онлайн-концерти з виступами півфіналістів.

Але у приватній розмові Зураб Аласанія наголосив, що ЄМС не надала опції телевізійної трансляції цих концертів — лише онлайн.

А, судячи з почутих фрагментів, це міг би бути дуже сильний конкурс із чималою кількістю оригінальних, нестандартних пісень.

Попри прагнення організаторів шоу «Європо, сяй світлом» вселити у глядачів оптимізм, тривожний настрій пронизував шоу від початку й до кінця.

Картинки спорожнілих вулиць.

Переможниця «Євробачення-2018» ізраїльтянка Нетта, що співала нову пісню не просто вдома, а в постілі.

Чимало конкурсантів промовляли не зі студії, а з дому — так це виглядало.

Тривожні й промовисті кадри лікарні — саме на неї перетворили залу, яка мала приймати цьогорічний конкурс.

Міхаель Шульте з Німеччини посів 2018 року в Ліссабоні 4 місце зі щемливою піснею про те, як пережити втрату рідної людини й не зламатися.

Той виступ лунав тепер, а потім Шульте в дуеті з нідерландкою Ільзе де Ланге (2014 року в Копенгагені вона посіла в конкурсі 2 місце, виступаючи в дуеті The Common Linnets) виконали пісню німкені Ніколе, що перемогла 1982 року.

Пробрав до кісток новий кліп переможниці конкурсу 2007 року в Хельсінкі сербки Марії Шерифович з її «Молитвою» — цистерни з водою, що поливають спорожнілі вулиці, рідкісні налякані перехожі в масках, люди, що бачать зовнішній світ лише з балконів, спілкування — теж лише через балкони.

І в самому кінці люди знімають маски й щасливо посміхаються: молитва подіяла, морок минув, епідемія позаду.

Така от мрія про світле й щасливе майбутнє.

І, хоч у тексті пісні молитва зовсім не про те — це було дуже символічно.

І просто випромінювало промінь надії: все минеться, це — лише випробування.

Переможна пісня конкурсу 1979 року в Єрусалимі — Halellujah, яку разом із ізраїльтянкою Галі Атарі співали фани з різних країн — дистанційно, на екрані з'являлися їхні фотографії.

Рясно освітлені, святкові вулиці Єрусалима — тільки безлюдні.

Конкурсант із Грузії Торніке Кіпіані, що вшанував хвилиною мовчання загиблих від коронавірусу.

Конкурсанти зі Швеції The Mamas, які наполегливо радили мити руки.

Переможець конкурсу 2015 року у Відні швед Монс Зелмерльов, який після спокійного, навіть тихого виконання акустичної версії своєї переможної пісні запропонував віддати шану лікарям, що борються з пандемією, назвавши їх героями на передовій.

Білоруси VAL, що назвали нинішню ситуацію «темними часами» й висловили надію: «Світло засяє».

Сербки Hurricane, що закликали: «Залишайтеся вдома!» Албанка Арілена Ара зі щирими словами: «Який цінний дар — бути живими, дихати!» Санмаринка Сенхіт із побажанням: «Маємо бути сильними».

Румунка Лариса Джурджу Роксен із закликом: «Залишаймося вдома в ізоляції, бо тільки так ми зможемо подолати».

Ніколи раніше ми не бачили в одній програмі стількох переможців «Євробачення» водночас.

Сподіваюся, не зайвим буде перелік.

Розпочалося шоу зі слів ведучих, які в перекладі Тімура Мірошниченка звучали: тут 1958 року пролунала найпопулярніша пісня «Євробачення» Volarе Доменіко Модуньйо.

Пролунали фрагменти цієї пісні в різних виконаннях.

От тільки в самому тексті міститься помилка: конкурс 1958 року відбувся не «тут», а в Хілверсюмі, тоді як Роттердам цього року мав приймати «Євробачення» вперше.

Ну, а парад переможців розпочав єдиний в історії дворазовий переможець конкурсу ірландець Джонні Логан (1980, Гаага; 1987, Брюссель; він же автор переможної пісні ірландки Лінди Мартін 1992 року в Мальме).

Звісно ж, був минулорічний переможець Данкан Лоренс із новою піснею — той, хто привіз конкурс до Роттердама.

Я вже згадував про Монса Зелмерльова, Галі Атарі та Нетту.

Щодо більшості, після фрагменту з переможної пісні артист висловлював побажання, переконував: усе завершиться, мара зникне.

Жодної з двох українських переможниць у цьому акті єднання у протистоянні загальній загрозі, на жаль, не було.

На завершення свої побажання й слова підтримки висловив учасник гурту ABBA Бйорн Ульвеус, а потім заспівали пісню британців Katrina and the Waves, що перемогла в Дубліні 1997 року й має назву «Любов сяє світлом».

Виконали її почергово всі конкурсанти цього року — точніше, ті, кому не випало цьогоріч стати конкурсантами, разом із самою Катріною.

Отут і сталося те, що українцям було навряд чи приємно бачити.

Серед усіх, хто співав завершальну пісню, українських представників не було.

А коли протягом усього шоу всі, хто мав узяти участь у цьогорічному конкурсі, висловлювали свої побажання — український гурт виявився єдиним, хто висловлювався не англійською мовою, а, в даному разі, українською.

Україна постала єдиною європейською країною, де англійської мови не знають — саме так це виглядало.

При тому, що насправді в багатьох європейських країнах англійську знають, скажімо так, далеко не всі (у тих-таки Франції та Італії, не кажучи вже про Східну Європу).

А під час виступу Роттердамського філармонічного оркестру (учасники якого грали кожен на самоті — незбагненно моторошне видовище) показували серії краєвидів міст країн-учасниць — яскраво підсвітлені пам'ятки та визначні місця й будівлі.

У Києві такою визначною будівлею виявився «Олівець» — штаб-квартира НСТУ.

Ніби й немає в Україні нічого прикметнішого й визначнішого.

Й, можливо, випадково Київ показали першим, але окремо від усіх інших міст, поза серією.

Щоб не так вражало порівняння.

Так, усе це — дрібнички.

Але вони індикують ставлення НСТУ до «Євробачення».

Й, так, до реклами, просування образу України.

«Гей, туристи з усієї Єропи — приїздіть подивитися на “Олівець!”» — ото десь так.

Або так: «На тобі, небоже...».

І — трохи про коментування.

Як завжди в Тімура Мірошниченка, професійне й із почуттям міри та стилю.

Саме те, що потрібно.

От тільки візитівкою коментатора вже стало його «величезне дякуємо».

Ну скільки ж разів можна казати: дякуємо — це дієслово, а прикметники з дієсловами не узгоджуються, це безграмотно, це — суржикизм! Ну, й польську артистку звуть Аліц'я, а не Алісія, як казав Мірошниченко.

Можна помилятися, транскрибуючи ірландські або мальтійські імена, але польські?.

...А на «UA: Першому» цей день зробили «Днем Євробачення».

Феєричний фінал 2016 року та кілька випусків «Про що співає Європа».

Можливо, це смакове, але субтитри українських перекладів текстів пісень під час їхнього виконання — мені здається, сумнівна ідея.

Річ навіть не в тім, що хороша пісня в хорошому виконанні має й без розуміння тексту промовляти, «про що» вона.

Річ у тім, що слухати пісню й перейматися її емоціями — й водночас вчитуватися в титри неможливо.

Краєчком ока й краєчком вуха — от як це виходить.

Увагу сконцентрувати неможливо — якщо, звісно, «насолоджуватися» піснею не з циркулем і лінійкою в руці.

Що ж до шоу «Європо, сяй світлом» — то, окрім іншого, воно для наших глядачів стало нагадуванням: не лише в нас карантин (порівняно легкий, до речі), уся Європа — в такому ж становищі, пандемія поєднала нас усіх.

Пандемія — не вигадка, а карантин — не репресії.

Таке нагадування було незайвим.

Борис Бахтєєв.

Теги за темою
Нідерланди
Джерело матеріала
loader
loader