/https%3A%2F%2Fdetector.media%2Fdoc%2Fimages%2Fnews%2Farchive%2F2016%2F177052%2Fi150_ArticleImage_177052.jpg)
Фільм «1945» як потреба Нюрнберга для комуністів
Коронавірус має стадії загострення й спаду.
Ситуація в зоні бойових дій на Донбасі теж має за весь час війни гарячі та холодні фази.
Політична ситуація всередині країни далека від стабільності.
Не все спокійно в світі довкола нас.
Але є в Україні один часовий проміжок, який сам по собі провокує загострення в суспільстві незалежно від активності вірусів, пандемій, військових дій та інших катаклізмів різного ступеня глобальності.
З року в рік це повторюється.
І нема на те ради.
Спалах пандемії «побєдобєсія» легко прогнозується.
Але хвороба, пік якої припадає на 9 травня кожного року, поки не лікується нічим та ніяк.
Є тільки один рецепт від так званого «вірусу нашої перемоги».
Він прозвучав у ефірі «Еспресо ТБ» під час марафону «Мир та війна» 8 травня.
Говорила письменниця з Донецька Олена Стяжкіна – але думка про відсутність судового процесу й вироку для комунізму приходить уже не перший раз одночасно кільком десяткам мислячих українців.
Щойно над радянським режимом відбудеться такий самий суд, який був у Нюрнберзі над нацизмом, поволі почнеться лікування «хвороби 9 травня».
Принаймні – в Україні.
Травень 1945 року створив дуже небезпечний прецедент.
Двадцять років потому американський письменник Джозеф Геллер придумав для подібних прецедентів загальне визначення – «пастка 22» (або «уловка – 22»).
Це логічний виверт, котрий заганяє будь-який маразм у правове поле та перетворює на закон із покаранням для порушників чи бодай засудженням їх.
Сімдесят п`ять років тому в Берліні стався маразм - правовий, історичний, військовий.
Радянський Союз, який у вересні 1939-того році спільно з нацистською Німеччиною розв`язав Другу світову війну, у травні 1945-того долучився до країн-переможниць у війні.
Яку, нагадаю, сам же й почав.
Тобто, у буквальному розумінні переміг сам себе.
Але оскільки переможців не судять, а переможець за неписаним законом отримує все, СРСР отримав у 1945-тому році індульгенцію, відпущення гріхів.
Тим більше, що дійсно, потім, коли 22 червня Гітлер напав на СРСР, радянська армія внесла великий вклад у спільну перемогу союзників над нацизмом.
«Пастка 22» полягає в тому, що один диктаторський, нелюдський режим прийняв капітуляцію в іншого, такого самого.
Після того суть радянського режиму не помінялася.
Радянська влада ще без малого півстоліття чинила злочини не лише проти людей, що населяли Росію й так звані «союзні республіки», до складу яких входила Україна.
Політичні, військові та гуманітарні злочини Радянський Союз скоював також у Східній Європі.
Але все це подавалося під виглядом звільнення та боротьби з ворогом за якісь там комуністичні ідеали.
Ось чому для СРСР та його адептів 9 травня – зразок «гібридної перемоги».
Адже за замовчуванням переможців не можна називати злочинцями, гіршими за переможеного.
Те саме я пояснив своєму синові-підлітку, якого дивує, чому саме довкола Другої світової точаться зараз світоглядні баталії.
І те саме, тільки в формі чотирисерійного документального фільму, пояснює всім, хто готовий почути, режисер Ігор Кобрин своїм документальним фільмом «1945».
Прем’єра відразу чотирьох серій пройшла ввечері 8 травня в ефірі «України 24».
Наступного дня на тому ж каналі в рамках двогодинного прямого ефіру стрічку обговорювали.
Але варто нагадати: в цього проекту була окрема, давніша й скандальна історія.
Сім років тому, на початку 2013-го, в ефірі каналу «Україна» анонсували показ п`ятисерійної документальної стрічки Ігоря Кобрина «1941».
Тобто, фільм «1945» – це, можна сказати, другий сезон документального серіалу.
Перший на основі здебільшого неоприлюднених раніше плівок архівної кінохроніки та інших документів поширював правду про початок радянсько-німецької війни.
Другий – поширює інформацію для роздумів про її кінець.
А також – про роль СРСР та особисто товариша Сталіна в розвитку подій, що відбувалися після травня 1945-того в Союзі та за його межами.
Але в 2013-тому про другий сезон ще не йшлося.
Натомість вистачило лише анонсу першого сезону, аби українські комуністи взяли офіс каналу «Україна» в облогу.
Мета – не допустити показу, який розставляє правдиві, так потрібні українцям акценти.
Попри все, прем`єра тоді відбулася.
А зараз, з нагоди прем`єри «1945», в ефірі нагадали й про «1941».
У зв`зку з цим мене дуже цікавить цільова аудиторія «України 24».
Адже цей інформаційний канал досить молодий та запустився відносно недавно.
Аудиторія ж дуже важлива.
Бо одна справа – говорити з однодумцями.
Для яких нема Дня Перемоги – як складової тотального «побєдобєсія».
Притомними, критично мислячими українцями, які побачать і почують в фільмі дуже мало нового для себе.
А з почутим та побаченим будуть згодні ще до того, як почують і побачать.
Й зовсім інша справа – оповідати тим, хто сприймає лише російсько-радянський пропагандистський контекст Другої світової та всього, що з нею пов`язано.
Схожі думки озвучували й ведучі прямого ефіру 9 травня під час обговорення «1945».
Зокрема, на подібне питання відповідав чинний голова Інституту національної пам`яті Антон Дробович.
Як історик він не ставив під сумнів озвучені й показані факти.
Бо вони, на переконання пана Дробовича, є документальним свідченням епохи.
Проти них не попреш.
Але «пастка 22» працює і тут, ведучі або втрапляли в неї, або навпаки – застерігали від потрапляння в пастку аудиторію.
Передусім через те, що фільм Ігоря Кобрина на загал складається з трьох годин чорно-білої хроніки, закадрового авторського тексту та фрагментів зі спогадів очевидців певних подій.
Практика «гібридної війни» за уми передбачає простий формат: не вір очам та вухам своїм.
Я можу закликати не вірити російській радянській пропаганді – але ті, хто давно та вперто знаходиться під її дією, своєю чергою висловлять вотум недовіри мені.
Хоча б через те, що на будь-яку хроніку можна накласти будь-який закадровий текст.
А цитати спогадів тих, хто на власні очі бачив злочини радянських солдатів у Європі – вигадати.
Але, звичайно, в цьому не винні автори фільму.
Авторський підхід Ігоря Кобрина полягає в розділенні складових 1945 року на окремі тематичні блоки й детальному їх аналізі.
Тому в першій серії – безчинства Червоної Армії в Європі, мародерства, групові зґвалтування та вбивства.
Також про політичне «кидалово» Сталіним учасників польського руху опору, фактичний «злив» варшавського повстання з подальшою ліквідацією Армії Крайової.
Ще – про більш як півмільйона жертв, у яких одноосібно винен маршал Жуков, котрий взяв за мету зайти в Берлін раніше за союзників.
Нарешті, про фальсифікацію дати підписання німцями капітуляції й усього, що довкола цього відбувалося.
Далі бачимо й чуємо історії фронтових романів з «похідно-польовими жонами (ППЖ).
Фактичне знищення інвалідів війни, які нагадували владі про її власні військові злочини й промахи, псуючи загальну переможну картинку.
Долю радянських полонених та гастарбайтерів, записаних владою переможців до переліку «ворогів народу».
Нарешті, про маловідомі сторінки «переможної історії»: самовільне, з порушенням усіх угод, захоплення СРСР територій на Далекому Сході, знищення в концтаборах 100 тисяч японських полонених, військове втручання у внутрішню політику Китаю, Монголії, В`єтнаму, Кореї.
Звісно, про радянське «визволення» на танковій гусені в повоєнних Німеччині, Угорщині, Польщі, Чехословаччині.
Під час обговорення «1945» від ведучих звучали також цілком підставові, як на мене, сумніви в дієвості та впливовості на уми одного окремо взятого документального фільму.
Ще й показаного під дату, раз на рік.
Згоден із усіма, хто відповів: Україні конче потрібно більше стрічок, передусім – ігрових, художніх, які б заміняли російсько-радянський контекст Другої світової на питомо український.
Але для цього потрібне навіть не регулярне щедре фінансування.
Навіть не правильні акценти на шкільних уроках історії.
Бо зі шкіл діти йдуть додому, а телевізор легко можна вимкнути.
«1945» потрібен насамперед як один із документів, котрий дозволить колись, не знаю, в якій перспективі, почати суд над комунізмом.
Визнати режим злочинним, а СРСР – тоталітарною державною, причетною до розв`язання Другої світової в тій самій мірі, як і нацистська Німеччина.
Ось коли всі питання відпадуть самі собою.
Зникне «пастка 22», бо злочинців уже не треба називати переможцями, ще й одноосібними.
Перемогу в війні українці зможуть святкувати не 8 чи 9 травня, а в той день, коли злочини СРСР будуть офіційно засуджені в Україні.
Переможцями будуть вважатися ті держави, які не лише взяли участь у розгромі нацистів, а й здобули потім власну свободу та незалежність від тоталітарних режимів.
Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа».
Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.

