22 червня 1941 року у історії людства не трапилося жодної важливої та епохальної події, вартої вшанування і відзначення. Тому можна запам’ятати собі цю дату як день смерті видатного українського вченого, славіста, літературознавця та письменника Кирила Студинського. Майже десятиліття Кирило Йосипович очолював НТШ у Львові. Йому судилося бути частиною багатьох змін, не завжди позитивних зокрема, а також свідком численних нещасть та трагічних подій. Чи не найпростішою та найбільш щасливою частиною життя Кирила Студинського були молоді роки його життя. Про це детальніше. Тим більше, що він залишив цінні авторські спогади з того часу.
Дещо про героя оповіді
Кирило Студинський (1868-1941) – представник знатного українського роду. Його батько та дідусь були священиками. Обоє на Тернопільщині. Він сам також навчався у духовній семінарії у Львові. По тому були студії у Львівському та Віденському університетах, викладання у Краківському та Львівському університетах. Також він є автором близько 500 праць, був активною та помітною фігурою в середовищі Української християнсько-суспільної партії. Кирило Студинський був знавцем багатьох “живих” і навіть декількох “мертвих” мов, а також він залишив надзвичайно цікаві та колоритні мемуари.
Кирило Студинський народився на Тернопільщині, навчався у Львівській греко-католицькій семінарії, але її не закінчив і духовного сану не прийняв. Проте саме про цей період, молоді роки життя, він залишив яскраві спогади. Вони цікаві свідченнями про місто, тогочасне життя у Львові, життя молоді і величезною кількістю цікавих побутових деталей.
Виступ перед намісником австрійського престолу
Велика та потужна держава завжди дає незвичайні можливості, але й ставить перед людиною непересічні виклики. Так було з Кирилом Студинським, молоді роки життя якого минали в імперії Габсбургів. Отож, у червні 1887 року він склав іспити зрілості в Академічній гімназії у Львові та разом з товаришем Остапом Нижанківським поїхав до себе додому. Студинський походив із села Кип’ячка, що на Тернопільщині. Дещо згодом, на початку липня 1887 року, Кирило Студинський уже виступав у традиційному для свого села вбранні перед намісником австрійського трону – князем Рудольфом Габсбургом. Чи багато з нас можуть похизуватись чимось подібним? Мабуть це хороша мотивація для амбітного юнака.
Про цю подію Кирило Студинський також залишив певні свідчення. Йому запам’яталося, що князь Рудольф був невисокого росту і носив борідку. Що він, на величезну прикрість місцевих поляків, активно допитувався якою мовою відбувається навчання у Східній Галичині і дивувався, що саме польською, а не українською (руською). У Тернополі до приїзду представника роду Габсбургів звели спеціальний павільйон, де відбувалась етнографічна виставка. Усе було зроблено для знайомства представника владного дому з українськими традиціями та культурою. Очевидно, останнє вдалося, адже Рудольф неодноразово підкреслював, що український народ – це давня і культурна нація.
Замість Відня – Львів
Юний Кирило Студинський мав їхати до Відня для вступу в університет – на медичний напрямок. Проте на перешкоді стали фінансові проблеми родини. Тоді хворів його дід, а батько не мав нагоди самотужки профінансувати навчання сина у столиці імперії. Батько був проти того, щоб Кирило Студинський здобував духовну освіту і відстоював доцільність навчання на правничому факультеті. Проти своєї причетності до юриспруденції був сам Кирило Йосипович. Врешті, Кирило Студинський опинився у духовній семінарії у Львові.
Не без того, що і студентом Віденського університету у майбутньому він все ж став. Був учнем видатного славіста Ватрослава Яґича.
За крок від парламенту
Під час навчання у Львові Кирило Студинський жив на вулиці Костюшка. Його співмешканці були колегами і також навчалися на різних факультетах. Умови життя молодиків були досить пристойними, що відзначає Студинський у спогадах. Коли до них якось зайшов знайомий вчитель гімназії, то був вражений побаченим. У кімнаті були позичені меблі, але воскована підлога. Хлопцям постійно допомагала служниця, яка топила у печі, стелила ліжка, носила воду з вулиці і виконувала інші роботи.
Український університет у Львові
На межі ХІХ та ХХ століть одним із найгостріших питань у Галичині була боротьба місцевих українців за право навчатися рідною мовою в університеті. Кирилу Студинському довелося стати свідком, учасником, а по тому ще й хроністом згаданих подій. Між іншим, він відобразив колоритний епізод, який трапився у 1907 році. Тоді українці виступили проти вимоги складати присягу польською мовою і розпочали акцію протесту. Керівництво університету цілком законні претензії українських студентів ігнорувало, а найбільшим покидьком у цій ситуації виявився тодішній вчений секретар закладу Алоїз Віняж. Проходячи повз протестуючих, він назвав українських студентів “гайдамацькими дикунами”. Нічого дивного, що студенти зупинили його та побили.
На жаль, некоректна поведінка тогочасного посадовця університету спровокувала настільки сильну та хаотичну агресію, що протестуючі увірвалися до декількох залів та завдали серйозної матеріальної школи університету. Ректору навіть довелося викликати поліцію. Кирило Студинський на той момент вже студентом не був – працював в університеті викладачем. Проте він зробив надзвичайно багато для привернення уваги до цієї проблеми та встановлення справедливості. Водночас ще й нам розповів про ці події.
Безумовно, що наведені тут та багато інших свідчень Кирила Студинського є дуже цінними образками з життя українців наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Вони проливають світло на багато подій з побуту й самоорганізації, культурного розвитку та світогляду місцевої людності.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Мисак Н. Спогади Кирила Студинського про боротьбу за український університет у Львові на початку ХХ століття // Новітня доба, 2022. – Вип. 10. – С. 23-68.
- Чорновол І. Спогади Кирила Студинського: з побуту галицького семінариста кінця ХІХ ст. // RISU, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://risu.ua/spogadi-kirila-studinskogo-z-pobutu-galickogo-seminarista-kincya-hih-st_n77862
- Яковлєв Ю. Півтора сторіччя Кирила Студинського // Zbruč, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/83484