Золота осінь. Іванківці над Збручем – буки від ЮНЕСКО та катакомби з кажанами
Золота осінь. Іванківці над Збручем – буки від ЮНЕСКО та катакомби з кажанами

Золота осінь. Іванківці над Збручем – буки від ЮНЕСКО та катакомби з кажанами

Цей ліс двічі унікальний. Крім величезної кількості товстелезних велетнів-аксакалів, що мають вік 100-150 років, ця «бучина» є ще й найсхіднішою природною популяцією цього виду. Крім буків та престижного статусу «Сатанівська дача» має ще дві приваби. Текст та фото Дмитра Полюховича.

В Україні не так вже й багато об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - більшість областей взагалі такими похвалитися не можуть. Хмельниччині у цьому плані поталанило – на її мапі маємо одразу чотири «юнесківські» точки, але це зовсім не пам’ятки Кам’янця-Подільського, як може видатися на перший погляд. Три з них є найзвичайнісінькими геодезичними знаками. Четверта «юнесківська» точка на Хмельниччині з’явилася зовсім нещодавно, лише 2017 року. Йдеться про об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та інших регіонів Європи».

_buky_10.jpg

Ці буки є найбільш східними представниками популяції

Це велетенський транскордонний природний об’єкт, що складається з 78 лісових масивів, розташованих на території 12 країн: Австрії, Албанії, Бельгії, Болгарії, Іспанії, Італії, Німеччини, Румунії, Словаччини, Словенії, Хорватії та, звісно, України. Чому букові праліси надважливі, що їх охороняють аж на рівні ЮНЕСКО детально розписувати не будемо. Зауважимо лише, що вони є еталонами природного розвитку лісових екосистем Європи, а також домівкою для величезної кількості рідкісних видів рослин та тварин. Крім того за сучасних умов праліси неможливо відтворити, адже це не просто скупчення висаджених дерев, а складна багаторівнева екологічна система, тому їх вкрай важливо зберегти для нащадків.

Попри те, що мати у себе об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО надзвичайно гонорово, включення до престижного міжнародного списку 212,01 га лісового масиву «Сатанівська дача» відбулося практично непоміченим широким загалом. Навіть в колишньому Городоцькому районі, на теренах якого знаходиться зазначений ліс, про цей факт знають переважно лічені одиниці спеціалістів-лісівників. Ліс має дві родзинки.

По-перше це територія національного парку «Подільські Товтри», а сама ділянка знаходиться на схилах згаданого гірського кряжу.

По-друге - упритул до титулованої «бучини» маємо систему надзвичайно цікавих закинутих штольнь та штреків де колись добували вапняк. “Вау!”, - вигукуєш коли бачиш все це разом.

_buky_03.jpg

«Головна» штольня

Чималі катакомби, загальна протяжність яких по різних оцінках коливається від 4-х до 22-х км (найвірогідніше близько 10 км) цікаві і як атракція, - підземні лабіринти то завше круто, і як місце зимівлі різних видів кажанів.

_buky_04.jpg

Кажан малий підковоніс в штольні. Він дійсно малий, розмірами менше коробочки для сірників

Всі рукокрилі у наш час є рідкісними та червонокнижними, але тут поміж іншого, маємо ще й супер-рідкісного малого підковоноса (Rhinolophus hipposideros Bechstein). В Україні є лише дві більш-менш значні популяції цього дрібного кажанчика – в товтрських штольнях та печерах гірського Криму.

Юнесківська бучина знаходиться на околиці села Іванківці, що за кілька кілометрів від селища Сатанів. Останнє, зауважимо, досить цікаве курортне містечко з чисельними туристичними принадами та пам’ятками історії, тож можна і варто поєднати. Про Іванківці, як побіжно й про штольні «Тексти» вже розповідали в огляді унікальних джерел Поділля.

Сліди Старого Кордону

Дорогою до бучини та штольнь варто зробити дві короткі зупинки. Першу – біля старого цвинтаря, що одразу біля виїзду до села (як їхати від Сатанова). На цьому некрополі можна побачити дуже багато архаїчних кам’яних хрестів з досить цікавим декором.

_buky_05.jpg

Поховання початку ХІХ ст.

Найунікальніший зі знайдених тут автором надгробків датується ще кінцем XVIII століття. Епітафія сповіщає: «1799 год Августа 10 дня здѣ погрєбєнъ Р.Б. (раб Божий – авт) войска донскаго полку казачєго Сулїна …….. Съ Мѣдвѣдицы Бєрєзовской…». Ім’я дончака, на жаль, сховане в землі.

Полк Суліна – найвірогідніше полк під командуванням полковника Андрєя Суліна (1755-1820 рр.). Підрозділ відомий активною участю в ліквідації Запорізької Січі та жорстоким придушенням спротиву на землях Січі. Згадана в епітафії Медведиця – річка, що є притокою Дону, а Бєрєзовская – козацька станиця на її березі.

Наприкінці XVIII ст. козачий полк Суліна базувався на заході Російської імперії. Чим тоді займалися «сулинці» відомо мало, але з великою вірогідністю можна припустити, що охороною кордону, у тому числі й на Поділлі. Чи дончак загинув у якій прикордонній сутичці, чи помер власною смертю - невідомо. Але його надгробок, можливо, є найдавнішим свідченням прикордонного статусу Збруча.

_buky_06.jpg

Могила дончака

Ще одна прикордонна реліквія стоїть посеред самого села, але якщо не знати передісторії, то прив’язати її до прикордоння важко. Йдеться про чималий сільський клуб виконаний в стилі ранньорадянського «сталінського» конструктивізму. «У дівоцтві» він носив ім'я одіозного Станіслава Косіора, а нині – Тараса Шевченка.

Його, як ще 5 аналогічних клубів-близнюків, звели в надзбручанських селах в 1934-1935 рр. у рамках кампанії з демонстрації сусідам-галичанам переваг соціалізму та щасливого життя українців в УРСР. Клуб за цим ж проектом можна побачити, наприклад, в Тарноруді.

При бажанні варто оглянути ще й школу. Місцеві стверджують, що колись вона слугувала у якості прикордонної застави.

Бучина

Одразу за осередком сільської культури потрібно звернути праворуч і їхати аж до самісінького виїзду з села. Далі знову звернути праворуч, в напрямку лісу. Від смугастого шлагбауму (49°12'17.2"N 26°13'09.2"E) й починаються найцікавіша частина мандрівки.

_buky_09.jpg

Лісова дорога, що веде до штольнь. Знамениті буки тут підходять до самої дороги. Серед них трапляються й найсправжнісінькі велетні.

Розбита лісова дорога колись була нівроку і вела до неодноразово згаданих штольнь. Колись нею постійно сновигали вантажівки вщент завантажені блоками пиляного вапняку. Наразі нею можна проїхати хіба що позашляховиком чи трактором. Або ж прогулятися пішки, як те зробив автор цих рядків.

Взагалі від шлагбауму до штольнь можна пройти навпростець старою лісовою вирубкою, якою колись тягнулася електрична лінія. На космічних знімках Google maps колишня просіка проглядається досить чітко, але «знизу» вона абсолютно непомітна, а стежина ледь проглядається. Хоча навпростець до штольнь усього близько 2 км, а дорогою – 5 км, - останній варіант все ж кращий - точно не заблукаєте. До того ж прогулянка дуже приємна, адже йти доведеться через праліс серед дивовижної краси природи.

Крім буків тут ростуть граб звичайний, клен звичайний та польовий, дуб звичайний, явір, береза повисла, липа дрібнолиста тощо. У підліску трапляються бруслина бородавчаста і бруслина європейська.

Цікаві навіть калюжі на дорозі. Вони не пересихають найспекотнішого літа і, вірогідно, трішки підживлюються ґрунтовими водами. Баюри ті густо заселені. Зокрема автор бачив зграйки водяних клопів-гладишів, якихось личинок та жуків плавунців, а на березі - жаб.

Штольні

_buky_11.jpg

Головний вхід до катакомб.

Штольні знаходяться посеред великої чашоподібної долини. В вічі одразу ж впадає її штучне походження. Це сліди видобутку все того ж вапняку відкритим способом. Таких кар’єрів у Товтрах чимало. Кар’єрний видобуток дає можливість отримати щебінь та великі уламки каменю, а от аби мати акуратні пиляні блоки потрібно закладати підземні виробки.

Від старого кар’єру добре видно дві велетенські сходинки-тераси, характерні для усіх відкритих розробок. В основі нижньої видніється темне провалля штольні (49°11'27.2"N 26°11'34.5"E). Штольня і бічні штреки чималі – колись тут вільно проїздили вантажівки. Крім того виробка була двоярусною.

_buky_12.jpg

Заходимо у штольні

Судячи по слідам протекторів на вапняковому пилу, що товстим шаром вкриває підлогу, любителі екстріму періодично катаються тут й досі.

Автор біля центральної штольні бував неодноразово, ба, навіть приводив сюди туристичні групи. Але все обмежувалося фотосесією біля входу (він дуже фотогенічний) та невеличкою екскурсією углиб, метрів на 100-150 від входу, не більше.

Цього разу обстежив територію гірничого виробку детальніше, тим більше що місцеві стверджували, що входів до системи катакомб тут декілька.

Історія Іванківецьких катакомб, як власне й сам об’єкт, потребує детального вивчення. Бо досі про них нічого достеменно невідомо. Зокрема, за найпоширенішою версією, видобуток тут почався щойно у п’ятдесятих роках, а вже у шістдесятих, через високу аварійність що призвела до кількох смертельних випадків – зупинили.

Втім, старожили пригадують: в середині сімдесятих років минулого століття тут періодично видобували камінь для колгоспних потреб.

_buky_12aa.jpg

Оця локшина – насправді вапнякові будиночки червів-серпул, які колись мешкали в Сарматському морі і стали одними з головних «будівельників» Товтр. Вони, значною мірою й утворили місцеві вапняки

З часом початку розробки теж не все однозначно. Зокрема за переказами у штольнях колись переховувалися повстанці – у цій місцевості активно діяла УПА. Але в п’ятдесятих роках рух опору вже ледь жеврів, а ховатися в штольнях де активно працюють робітники – ще та дурниця.

Якщо ж припустити, що невеличкі стихійні виробки тут існували ще від ХІХ століття, а великі промислові заклали лише після Другої світової війни – все стає на свої місця.

_buky_13.jpg

Одна з верхніх штольнь

_buky_14.jpg

Вона ж зі середини. Зверніть увагу на небезпечне перекриття

Як зазначалося вище, місце де знаходиться головний вхід, а точніше в’їзд до катакомб, нагадує дві велетенські сходини. В нижній сходинці маємо лише головний проїзд, а от в основі другого ярусу підземних дірок, як у доброму сирі.

Однак, виглядає малоймовірним, що через них вивозилася готова продукція. Ці проходи, вірогідно, мали допоміжне значення. У першу чергу для вентиляції, адже штреками постійно сновигали вантажівки і у виробках накопичувалися отруйні вихлопи. Крім того, не виключено, що їх використовували робітники аби дістатися до робочого місця.

Довжина виробок, як зазначалося, була нівроку, а завдяки допоміжним входам можна було діставатися до місця проведення робіт навпростець.

_buky_15.jpg

Ще один з «верхніх» проходів

На другому ярусі автор нарахував ще чотири чималі проходи та ще два невеличкі, вірогідно суто вентиляційні отвори.

Один прохід, однак викликав масу запитань. За вузькою щілиною ховалися три підземні кімнати. Що це та для чого? Можливо це і є отой згаданий в переказах упівський схрон?

_buky_16.jpg

За цією щілиною маємо таємничі кімнати

Але це ще було не все!

Від верхньої штольні убік Збруча я помітив стару закинуту дорога, яка вивела до ще однієї скельної стінки в основі якої виднілося три великі штольні (49°11'29.9"N 26°11'28.1"E). Якщо припустити, що вони з’єднані з системою, про яку розповідалося вище, то наразі можна стверджувати, що іванківецькі катакомби мають принаймні три яруси, якщо не чотири.

_buky_17.jpg

Одна з трьох «найнижчих» штольнь

_buky_18.jpg

А це – ще одна, наразі з дерев’яною решіткою

_buky_19.jpg

Під землею… (чи точніше в скелі)

Чималий майданчик перед цими штольнями досить мальовничий і з нього відкривається дуже красивий вид на розташовану на протилежному березі Збруча гору Соколиху та Соколині скелі. Гора знаменита тим, що 1848 року біля її підніжжя зі Збруча виловили знаменитого Збручанського ідола.

_buky_22.jpg

Гора Соколиха – то вже Тернопільська область

Долина біля верхніх штольнь не менш мальовнича – високі скелі, ліс по верху, тощо… Але при чому не дуже фотогенічна. Все псують хирляві берізки, які закривають найкращі ракурси. Деревця тут ростуть практично на голому камінні, тому ледь підрісши одразу ж всихають. В кадрі все то виглядає жалюгідно. Зате власники коптерів зможуть тут зробити надзвичайно гарні світлини.

_buky_23.jpg

Обрати гарний ракурс практично неможливо

На жаль обстеження пам’ятки було досить поверховим та поверхневим. Дорогою до катакомб я перестрибував чергову калюжу і ліхтарик випав з кишені та з убивчою точністю пірнув у воду. Після купання виріб китайської промисловості ознаки життя не показував.

Шкода! Я планував оглянути місце зимівлі кажанів, але пхатися далеко під землю присвічуючи лише смартфоном, то не зовсім те…

_buky_24.jpg

ут добре видно що колись це був кар’єр.

Застереження для туристів.

  1. «Юнесківська бучина» хоч і не є абсолютним заповідником, але смітити, репетувати, голосно включати музику тощо тут не варто.
  2. Катакомби є об’єктом підвищеної небезпеки. Тут легко заблукати. Враховуючи довжину вас знайдуть не скоро. До того ж каміння, що місцями звисає зі стелі навіює недобрі думки про обвали
  3. Всі рукокрилі в Україні внесені до «Червоної книги». Їх бажано не турбувати. Максимум - тихенько сфотографувати й не більше. В руки брати тваринок, навіть заради ефектного кадру, категорично не можна! Кажани містять сотні вірусів, які чекають зручного моменту аби перестрибнути на людину.

мандри хмельниччина ліс поділля катакомби сатанів товтри


Що читати далі

Час розвіятися. Їдемо на Поділля дивитися замки, печери та квіти (ФОТО) Мистецькі цвинтарі Поділля та Галичини. Надгробні пам'ятники в маленьких містечках незвично цікаві Джерела Поділля. Від захопливої краси до язичницьких святинь
Джерело матеріала
loader