/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F35%2F1f0bcb56aba1809b1994799dddaef5a1.jpg)
Евроинтеграция "только для своих": что на самом деле тормозит движение Украины в ЕС
Данське головування у ЄС має стати для України вікном можливостей.
Насамперед – щодо відкриття першого перемовного кластера з ЄС, яке досі блокується Угорщиною та її прем’єром Віктором Орбаном.
Бажання Данії вирішити цю проблему – чудовий сигнал для всіх нас.
Тим більше, що це рішення можна ухвалити на будь-якій зустрічі міністрів чи навіть послів країн ЄС.
Більш того, відмова від цього кроку стане катастрофою для суб’єктності ЄС і заохоченням Орбана до подальшого шантажу.
А на додачу – поганим сигналом для всіх проєвропейських сил всередині України.
Гальмування нашої євроінтеграції Брюсселем дасть владі можливість для пошуку приводів відтягувати реалізацію справжнього порядку денного реформ і, зокрема, дорожніх карт, які вона підготувала для першого кластера "Основи".
Ми знову можемо почути сумнозвісне: "Не ходжу в гості туди, куди мене не кличуть".
І хоч ці дорожні карти можна і, переконана, треба виконувати в будь-якому випадку – відкриття переговорів дасть можливість і ЄС, і українському громадянському суспільству прискіпливіше стежити за якістю виконання умов, які Україна визначила для себе.
Тож сподіваємося, що партнери свідомі цього і знайдуть можливість таки зняти угорське вето.
Однак для цього зусиль самих лише європейців буде замало.
Для того щоб наші аргументи були переконливими, а перемовини з ЄС – успішними, влада повинна не давати приводів для сумнівів у своїй готовності й наявності політичної волі вести реальну роботу на євроінтеграційному треку.
Йдеться насамперед про довіру, яка сильно похитнулася після 22 липня.
І давайте будемо щирими: довіра партнерів підірвана не тільки атакою на антикорупційні органи.
Адже до цього було знищення балансу влад, системне переслідування і тиск на опозицію, тривала відсутність медіаплюралізму, політична цензура, блокування кворуму в Конституційному Суді та подальше ігнорування призначення суддів КСУ, пошук штучних приводів для непризначення керівника Бюро економічної безпеки (БЕБ), затягування на пів року початку реформи митниці і практичне знищення децентралізації з концентрацією грошей місцевих бюджетів у липких руках урядовців.
Усе це не додає віри у відданість української влади демократичним засадам і не проходить непоміченим у ЄС.
Щоправда, на превеликий подив президентського офісу, після подій 22 липня у наших західних партнерів, які довго стримувалися від публічного озвучування цих проблем, нарешті урвався терпець.
Досвід спілкування з фахівцями країн Балтії, Центральної Європи і Балкан, які свого часу очолювали або брали участь у переговорах про вступ своїх держав до ЄС, свідчить, наскільки важливими для цього є внутрішня довіра, взаємодія та включення до євроінтеграційної роботи якнайширшого кола спеціалістів.
Натомість в Україні глухі до цих порад.
Ми бачимо закритість євроінтеграційного процесу і навмисне виштовхування з нього тих, кого мали б залучати в першу чергу (до речі, це стосується не лише євроінтеграції, а й ухвалення будь-яких важливих рішень).
Нормою стала відсутність парламентського плюралізму, політична цензура на всіх рівнях та часте ігнорування позиції громадянського суспільства, без якого, нагадаю, Кабмін та Офіс президента були не здатні навіть заповнити опитувальник Єврокомісії перед наданням Україні статусу кандидатки на вступ до ЄС.
Отримавши те історичне політичне рішення, яке українці заслужили кров’ю, менеджери президентського офісу вирішили, що далі вони вже самі.
Свіжий приклад – нещодавній молитовний сніданок, на який не запросили нікого з "Європейської солідарності".
Також незбагненною є мета урядовців-організаторів євроінтеграційного "ретриту", на якому обговорюють результати скринінгу, узгодження стратегічних пріоритетів наступної фази переговорів та переосмислення інституційної готовності, але не запрошують на ці дебати голову профільного парламентського комітету, оскільки вона з "неправильної" фракції.
А при намаганні з’ясувати, в чому річ, і непублічно вказати на помилку – представники влади все одно принципово стоять на своєму і роблять вигляд, що це нормально.
Але це нонсенс, ще й враховуючи той факт, що захід відбудеться із залученням міжнародних партнерів і радників, та ще й за партнерські гроші.
Європейські гроші беремо, цінності – відхиляємо.
Чим це відрізняється від орбанівської Угорщини?.
Апогеєм же непрофесійності і зневаги до демократії в контексті євроінтеграції є зареєстрований головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком і його друзями законопроєкт, який буцімто має забезпечити швидкий рух євроінтеграційних законопроєктів у Раді.
Такий собі турборежим 2.0.
Біда лиш у тому, що до роботи над цим документом не залучили нікого з депутатів євроінтеграційного комітету (навіть представників монобільшості!) та його секретаріату.
Звісно, у такій ситуації у нас не залишається вибору, аніж готувати альтернативний проєкт, запросивши до співпраці широке коло фахівців.
Навіть попри те, що в нинішніх умовах шансів бодай на нормальний розгляд будь-якого законопроєкту, який не був спущений з ОП, просто немає.
Тому, говорячи про перешкоди на шляху до ЄС, хотілося б більше чесності.
Маємо бути націленими на ЄС не тільки в презентаціях і деклараціях, а в кожній дії.
Це стосується як Банкової або Кабміну з його новими-старими обличчями, так і Верховної Ради, а особливо – її керівництва.
Для наших друзів усередині ЄС недемократична і відверто аморальна поведінка української влади ускладнює адвокацію початку перемовин про вступ.
Так не має бути.
Навпаки, ми повинні забезпечити друзям такі аргументи, які б дозволили максимально прискорити євроінтеграцію України.
І дуже дивно, що на тлі нашої війни за виживання потрібно нагадувати про такі очевидні речі.
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

