Реванш популістів у Німеччині та Європі: як це загрожує Україні та чому німці за них голосують

У німецькій політиці назріває різка зміна фаворитів. Партія "Альтернатива для Німеччини" (AfD), яка ще десять років тому вважалася маргінальною, сьогодні вперше очолила національні рейтинги. Новий виклик для європейської демократії стає прямою загрозою для України, адже AfD не приховує скепсису щодо санкцій проти Росії та виступає проти масштабної допомоги Києву.

24 Канал проаналізував, чому в найбагатшій країні Європи дедалі більше виборців віддають перевагу популістам, яку політичну стратегію використовує AfD і чому ця хвиля радикального популізму поширюється далеко за межі однієї Німеччини?

Популісти рвуться в лідери: що таке Альтернатива для Німеччини?

У німецькій політиці назріває зсув, який у Києві точно не назвуть приємним. "Альтернатива для Німеччини" – партія, яку в ЄС неодноразово звинувачували в проросійській риториці та симпатіях до Кремля, вперше в історії вийшла на перше місце в національних рейтингах.

Для багатьох німців AfD стала символом протесту. Віддаючи за них свій голос, німці демонструють відверте невдоволення владою, зокрема економічною та міграційною політикою. Однак для України проблема набагато глибша, адже збільшення популярності AfD означає потенційне послаблення політичної та військової підтримки з боку Берліна.

Лідерка партії Альтернатива для Німеччини Аліса Вайдель / Фото DPA

Сьогодні партію очолює Аліса Вайдель – відверта радикалка, яка просуває жорстку антиімміграційну політику та євроскептичні позиції, що часто йдуть у розріз із традиційним зовнішньополітичним курсом Німеччини. Саме ця політична трансформація – від професорського гуртка до масового популістського руху – і робить небезпечною не лише для німецької демократії, але й для єдності ЄС у підтримці України.

Одна справа, коли європейський консенсус навколо підтримки України намагається підірвати Віктор Орбан з Угорщини – країни, на яку в решти Євросоюзу залишаються серйозні важелі впливу, зокрема ті ж економічні дотації від Брюсселя.

Справжня ж небезпека криється у різкій зміні курсу таких економічних гігантів, як Німеччина або Франція, де прихід радикально налаштованих проросійських популістів здатен підірвати сталий порядок та змінити політику всередині всього Європейського Союзу.

Від маргіналів до лідерів: чому німці готові голосувати за AfD?

Якщо в німецькій політиці і є сенсація цього літа, то вона вимірюється двома цифрами: 26% – саме стільки німців, за даними опитування Forsa, готові сьогодні віддати голос за "Альтернативу для Німеччини". Це болючий рекорд для традиційних німецьких партій, та що більш неприємно – це означає перше місце AfD у загальнонаціональному рейтингу та демонструє ширшу тенденцію до зростання їхньої популярності, адже раніше партія отримувала більшість лише в кількох східних землях Німеччини.

На другій сходинці – консервативний блок Християсько-демократичний союз та Християнсько-соціальний союз (ХДС\ХСС), де головує чинний канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. Блок отримав всього 24% прихильності. Відрив маленький, проте наразі це найгірший показник для ХДС/ХСС із часів провального для них 2021 року.

Протягом останнього електорального циклу AfD (синім) активно нарощує вплив / Джерело: Бундестаг

Та справа не лише у внутрішніх розкладах. AfD отримала ще й несподівані аванси з-за океану, які в Берліні сприйняли з тривогою. Ілон Маск використав свою платформу X (колишній Twitter) для заяви, що "лише AfD може врятувати Німеччину". Цей пост миттєво розлетівся в соцмережах, а сам Маск пішов ще далі – провів спільний стрім з лідеркою партії Алісою Вайдель, де обговорював міграційну політику, економічні виклики та навіть тему відносин з Росією.

Для прихильників це стало доказом "міжнародного визнання", а для критиків – сигналом, що найбагатший бізнесмен світу готовий легітимізувати радикальну силу, яка стоїть в опозиції до ключових рішень ЄС і НАТО.

Не менш промовистим був і жест віцепрезидента США Джей Ді Венса, одного з найвпливовіших людей у команді Дональда Трампа. Виступаючи на Мюнхенській безпековій конференції, Венс розкритикував організаторів за те, що ті не запросили AдН:

Ми не повинні погоджуватися з усім, чи взагалі з чимось, що вони говорять. Але коли політичні лідери представляють значну частину виборців, ми зобов'язані хоча б вести діалог,
– завив віце-президент США Джей Ді Венс.

Віцепрезидент США Джей Ді Венс критикує європейських лідерів з трибуни Мюнхенської конференції з безпеки / Фото EPA

За кілька днів до цього Венс мав приватну зустріч із Вайдель, що в німецькій пресі було інтерпретовано як м'яке, але чітке схвалення позиції AfD з боку чинної американської адміністрації.

Та подібні рухи з боку американської влади не дивують, адже політичний багаж AfD цілком відповідає цьому міжнародному "клубу за інтересами". Партія відкрито виступає проти імміграції та просуває концепцію так званої реміграції, яку критики цілком резонно вважають простим евфемізмом примусових депортацій. Одразу спадають на думку гасла передвиборчої кампанії Дональда Трампа, де заклики до "масових депортацій" навіть не були приховані в обгортку більш симпатичної термінології.

Для України ж АдН небезпечна насамперед через прагнення її членів скоротити допомогу та послабити санкції проти Росії. На додачу, жодним чином не проросійська АдН відкрито критикує НАТО. Та й в цілому, через свою популістську риторику представники партії неодноразово потрапляли в скандали – від применшення злочинів нацизму до використання заборонених гасел часів Третього Рейху.

Однак подібний простір для популізму часто відкривають самі ж європейські бюрократи, не лише на національному рівні, а й у межах політики всього блоку, каже в коментарі 24 Каналу політичний аналітик та керівник Центру громадської аналітики "Вежа" Валерій Клочок.

Зрештою, попри весь радикалізм, протестний електорат у східних землях Німеччини та розчаровані центристи дедалі частіше бачать у "Альтернативі для Німеччини" реальну альтернативу старим політичним силам. І якщо в Берліні поки присягаються не йти з ними в коаліцію, то на рівні громадських настроїв червона лінія між "системними" та "антисистемними" партіями поступово розмивається, а як тільки партія остаточно вийде за рамки маргінесу, навіть традиційні німецькі політичні сили можуть схилитися до побудови коаліції з АдН.

Як працює стратегія AfD і чому вона успішна?

В контексті такого підйому правих популістів автоматично замислюєшся над питанням, а як же ж їм це вдається? Відповісти можна ознайомившись із внутрішнім стратегічним досьє Альтернативи для Німеччини. Він чітко показує, що партія діє за планом, а її методи мало схожі на класичну політичну конкуренцію. Мовиться не стільки про програму чи управлінські пропозиції, скільки про чорні політичні технології та спроби руйнування наявних коаліцій.

• Крок перший – "культурна війна". AfD цілеспрямовано створює інформаційні конфлікти довкола чутливих соціальних тем, аби розколоти суспільство на два полярні табори. При цьому йдеться не лише про власних опонентів у лівому спектрі, а й про створення тиску на поміркованих виборців. Механізм простий: через медіа-кампанії, гучні заяви та перекручування фактів партія підриває довіру до інституцій, змушує опонентів захищатися та зміщує дискусію у вигідне для себе русло.

Дуже промовистим став випадок із юристкою Фрауке Брозіус-Ґерсдорф. AfD та праві медіа запустили кампанію проти її кандидатури в Конституційний суд, називаючи її "фанатичною прихильницею абортів", яка нібито підтримує "знищення життя до дев'ятого місяця".

Інформація була неправдивою, а аргументація дуже маніпулятивна, та зрештою AfD вдалося підірвати довіру до Брозіус-Ґерсдорф і змусила частину депутатів відмовитись від її підтримки.

• Крок другий – руйнування "захисного бар'єра" між традиційними партіями та радикалами. AfD прагне зробити неможливим співіснування центристських сил у владі, розхитуючи їхні союзи та граючи на ідеологічних суперечностях. Мета дуже проста – змусити консервативні партії розглядати співпрацю з AfD як менше зло. Для цього використовують як відкриту критику коаліцій, так і тонкі натяки, спрямовані на виборців.

Для цього партія використовує тактику "точкових атак" щодо найвразливіших тем для ХДС\ХСС та Соціал-демократів – від питань міграції до економічної політики. Коли соціал-демократи виступають із більш лівими ініціативами, АдН навмисно підсилює роздратування серед частини християнських демократів, змушуючи їх дистанціюватися від партнерів. У результаті створюється враження, що "велика коаліція" не здатна діяти єдиним фронтом, тож традиційна модель співпраці втрачає сенс. Саме на суперечності всередині урядових партій і робить ставку AfD, адже у такий спосіб їм зрештою може вдатися подати себе як можливого союзника для консерваторів.

• Крок третій – захоплення ключових тем своїх опонентів. AfD активно намагається відібрати в традиційних правих монополію на економічну, податкову та безпекову риторику. Партія обіцяє прості рішення склAfDих проблем. Тут повний набір професійного популіста: і зниження податків, і масштабні пільги для родин, і жорсткий контроль кордонів. Робити це надзвичайно просто, адже перебуваючи в опозиції, тобі не треба доводити реалістичність подібних ідей, достатньо, щоб вони привабливо звучали.

Лідер фракції AfD в землях Тюрингії Б'єрн Гекке під час мітіингу партії / Фото Getty Images

Загалом ця стратегія AfD спирається на постійне нагнітання конфлікту, культивацію образу "жертви системи" та підрив компромісної політики як такої. Політологи відзначають, що такі маневри суперечать базовим принципам представницької демократії – компромісу, взаємоповазі та готовності працювати з політичними опонентами. Але саме в цьому й полягає розрахунок AдН – повністю зламати правила гри, щоб змусити інших грати за її сценарієм.

Європу захлинули популісти: які в цьому ризики для України?

Те, що відбувається в Німеччині з AfD, – далеко не поодинокий випадок. У Європі дедалі більше країн бачать підйом радикального популізму, і цей тренд може мати серйозні наслідки для України.

• В Португалії центристська коаліція здобула перемогу на виборах, однак ультраправий рух "Chega" зробив прорив – він зрівнявся з соціалістами за кількістю місць у парламенті й тепер контролює вже майже чверть мандатів. Наступний електоральний цикл може стати справжньою несподіванкою для португальських парламентарів, якщо членам Chega вдасться посилити свої позиції.
• У Франції давно всім знайоме "Національне об'єднання" під керівництвом Марін Ле Пен вже не просто здобуває популярність, а за аналогією з AfD, активно трансформує електоральну карту. Партія увійшла до парламентських перегонів із шансом сформувати уряд уперше з часів Другої світової війни. Попри тиск з боку влади та переслідування самої Ле Пен, партія може отримати вже реальні повноваження, якщо її партія дістане більшість на майбутніх виборах.

Марін Ле Пен у французському парламенті / Фото AP

Щодо України, її позиція – чітка й тривожна. Ле Пен виступає проти вступу Києва до НАТО, критикує санкції та пропонує "привілейоване партнерство" з Москвою замість ескалації. Вона навіть називає Україну "підданою" США, а як рішення конфлікту бачить федералізовану модель, де регіони матимуть ширшу автономію.

• Урядовий клас Великої Британії поки вдало стримує популістський рух на виборах, але партія Reform UK під проводом Найджела Фараджа поступово набирає обертів. У своїх інтерв'ю Фарадж дозволяв собі твердження, що "Захід спровокував війну в Україні" – зокрема, через розширення НАТО і ЄС. Такі заяви вдарили по підтримці України, а аналітики відзначають, що безліч його виборців вважають, що Великобританія має зменшити допомогу Україні, якщо це зроблять США.
• Варто також відзначити нещодавню політичну кризу в Румунії. Проєвропейський кандидат Нікушор Дан зрештою переміг ультранаціоналіста Георге Сіміона, який пропонував скоротити допомогу Україні й виступав угодником Росії. Та сама перемога не далася йому просто, і навіть змусила Румунію вдатися до по-справжньому складних рішень.

Проблема в тому, що перший тур виборів, де переміг такий собі Келін Джеорджеску, було скасовано рішенням суду, а саме голосування провели знову. Вдаватися в деталі, звісно, можна, адже за офіційною позицією Румунії цей Джеорджеску був фейковим кандидатом, просунутим російськими спецслужбами через соціальні мережі, зокрема китайський ТікТок, проте сам прецедент залишає по собі багато питань.

Проблема в тому, що для стороннього спостерігача, який не готовий вдаватися в деталі, як, наприклад, американського віце – Венса, це може здатися політичною розправою з опозиційним кандидатом. Зрештою, сам Венс згадав про цей випадок на тій же ж Мюнхенській конференції з безпеки.

Альтернатива для Німеччини теж сьогодні стикається з юридичним тиском, а деякі члени Бундестагу пропонують напряму заборонити діяльність партії, бо вона є "загрозою для країни". Та загалом політика заборон тієї чи іншої політичної сили може в майбутньому спричинити більше проблем, ніж користі. Навіть якщо в моменті здається, що це рішення здатне захистити країну від радикалів.

Для України всі ці європейські політичні інтриги мають життєво важливе значення. Як у Франції, так і в Німеччині популісти дедалі гучніше ставлять під питання підтримку Києва. Це відбувається паралельно – з по-справжньому історичним періодом, коли вирішується майбутнє України – від членства в ЄС і НАТО, до гарантій безпеки від європейської "коаліції охочих".

Як популісти в Європі відкривають можливості для Росії

Підйом AfD у Німеччині та зростання впливу популістичних сил по всій Європі створюють нову політичну реальність, у якій Україна вже не зможе розраховувати на одностайну підтримку ЄС. Партії подібного спектру – від Ле Пен у Франції до Вайдель у Німеччині – або прямо виступають проти військової допомоги Україні, або ставлять під сумнів санкційну політику щодо Росії.

Кремлю ж це відкриває вікно можливостей. Російська пропаганда та гроші вже не раз фігурували у зв'язці з популістськими партіями Європи. Дослідження європейських розвідувальних служб фіксували як прямі контакти, так і непрямі інформаційні кампанії, спрямовані на підсилення інфоприводів, вигідних Москві.

У випадку з Німеччиною ризик подвійний:

• По-перше, партія послідовно виступає проти нинішнього курсу Берліна на підтримку Києва, що в разі її впливу на урядові рішення може призвести до скорочення допомоги.
• По-друге, Німеччина залишається ключовим гравцем у ЄС і найбільшим економічним донором України в Європі. Зміна політичної кон'юнктури в Німеччині матиме ланцюговий ефект для всього Євросоюзу.

Проблема не лише в окремих політичних силах, а в ширшому тренді, коли популісти по всьому континенту здатні формувати коаліції, блокувати санкційні рішення або відмовлятися ратифікувати пакети допомоги для Києва. Українці вже були свідками того, як обмежене коло MAGA-радикалів в американському Конгресі більше ніж 9 місяців блокували виділення коштів для підтримки оборони України. Трохи згодом ті самі люди прийшли до влади та взяли контроль над Білим Домом.

Варто ставитися до подібних політичних сил з обережністю, адже сьогоднішні маргінальні голоси на політичній периферії, вже завтра можуть перетворитися на повноправних гравців, які претендують на владу в найбільших столицях Європи.