Наша культура – це Дейнеріс Таргаріен, – інтерв'ю із Дар'єю Лісіч про поезію, війну та сексизм
Наша культура – це Дейнеріс Таргаріен, – інтерв'ю із Дар'єю Лісіч про поезію, війну та сексизм

Наша культура – це Дейнеріс Таргаріен, – інтерв'ю із Дар'єю Лісіч про поезію, війну та сексизм

21 серпня у світі відзначають День поета та поетеси. У сучасній українській літературі є чимало цікавих та непересічних особистостей, які творять культуру непростого воєнного часу. Однією із таких представників "нової школи" є Дар'я Лісіч – поетеса, яка не боїться гострих тем та непростих висловлювань.

Дар'я Лісіч активно веде соцмережі та транслює важливі на сьогодні сенси про війну, громадянську позицію, пошук себе, жінку в літературі та загалом у патріархальному світі. Поезія дівчини зачіпає за живе та нікого не залишає байдужим. Вміння влучно підібрати риму – це точно про Дар'ю, адже саме простота та витонченість подачі є візитівкою поетеси. "Не люблю поезію, але ваші вірші…", – один із коментарів, які найчастіше зустрічаються під відео, де вона декламує власну поезію.

24 Канал у рамках проєкту "Розмова про професію" поспілкувався із Дар'єю Лісіч про її літературний шлях, видання книг, громадську діяльність, сприйняття у спільноті поетів, хейт у соцмережах та про літературу й значення писаного слова для нас зараз, в умовах повномасштабної війни та після неї.

Це було завжди, – Дар'я Лісіч про те, як почала писати

Чи пам'ятаєш ти, як почала писати?

Це було завжди. Мама мене привчила до поезії, прищепила любов до цього, але вона це робила більше для тренування моєї пам'яті. І коли ми їхали в потязі, то вона мені постійно розповідала якісь вірші, я вчила їх. І якось таке римування дуже органічно прийшло в моє життя. І потім я щось пописувала час від часу. Цілеспрямовано я почала писати за кілька місяців до повномасштабного вторгнення. А так я писала там раз на кілька місяців. Я навіть не надавала цьому значення. Я думала, це всі вміють і всі мають так красиво це робити.

Можливо, є якийсь із твоїх перших віршів, які ти й досі пам'ятаєш?

Він був написаний російською – я з Харкова і тоді писала, і говорила російською. Це був вірш про те, як я втратила мобільник. І я вирішила таким сторітейлом виправити ситуацію. Я тоді йшла на танці, бігла на тролейбус, загубила мобільний.

Поки йшла додому, я придумувала історію для батьків, щоб пояснити ситуацію і мене зрозуміли. Дуже класно поставилися до цього, дуже підтримали, були в захваті. Я там ще в кінці попросила в них гроші на новий телефон у віршованій формі.

Як зараз виглядає твій творчий процес? Це більше про дисципліну чи про якусь раптову емоцію?

Я щоранку беру планшет і йду працювати та пити каву. Якщо вийде щось написати, – прекрасно. Не вийде, – закриваю якісь поточні задачі, співпраці, замовлення. У мене, якщо оплачена робота або щось на замовлення, воно так само йде гарно, як і щось емоційне. Я емоційна людина, в мене навіть в роботах, які лізуть умовно, нещиро і на замовлення, все одно буде присутня моя частина, моя живість, – і цього не уникнути.

Дозріти та пустити корені, – Дар'я про авторський стиль та нюанси "професії поетеси"

Можливо, є якась тема, яку тобі писати найлегше, найкраще?

Мені тут легше жартувати. У мене фантазії якісь такі кумедні й забавні, і якісь такі непересічні. Мені дуже легко писати з гумором. Воно так довго формується по самому часу сторітейлу, але воно мається на увазі накопичене, імпульсивне написання, а вилазять жарти. І це така забавка для мене це писати, для мене це велике задоволення, тому все ж із гумором, воно дуже легко, мені прямо до лоскоту приємно, як воно формується.

У тебе є такий сформований стиль, він відчувається у всіх віршах. Якщо десь показати твої вірші, то це зразу буде ясно, хто авторка. Наскільки важко було сформувати такий стиль? Чи були якісь спроби писати інакше?

Скажу так, я приблизно так розмовляю в житті, як пишу. Я просто поки набивала руку на ритм, на те, що хоче сказати авторка. Я просто писала про відчуття, а потім я вже почала писати про відчуття своєї мови, і воно мені якось органічно лягло. Єдине, що я вставляю якісь словечка, от в мене був вірш і там: "сеньйора, фрау… це третє рандеву", і я там напхала високих метафор. Я теж можу так розмовляти, коли в мене є такий настрій. Сформувати стиль було не важко, але цьому потрібен був час, щоб дозріти та пустити корені.

Вірш Дар'ї Лісіч про третє рандеву: дивіться відео

Ти ввела таке прекрасне поняття як "професія поетеси". Що для тебе у ній найскладніше?

Наважитись на тур. От коли ти розумієш, що мені треба читати, настав час, прийшла пора зробити тур. Я сама собі їх організовую. В цей момент я розумію, що наступний місяць у мене організаційний, а місяць після цього в мене повністю випадає, бо буде тур. Наважитись на те, що два місяці в мене буде інший графік – ось це найважче. Прям набратися сміливості.

Як пройшов твій перший тур? Не було морально важко?

Я так хотіла в Харків, що мені було наплювати. Я хотіла в Харків. Мені дали вологу білизну (у поїзді – 24 Канал), а іншої не було. Я простудилася, а це був лютий. Тому мені було не морально важко, а фізично. Я, по суті, весь тур була хвора.

У тебе є дві опубліковані збірки. Це "Інфопривид" і "Один великий вірш". Я знаю, що поезію друкують не дуже охоче. Наскільки важко було видати твої роботи?

Взагалі не важко. Люди бачать, що в мене є читачі. Люди бачать, що в мене є аудиторія. В мене мала бути ще співпраця. Мою другу збірку хотіли видавати "Наш формат". Але там були нюанси. Мені треба, щоб я могла свої вірші друкувати.

Чи ти ніколи не думала спробувати себе у прозі?

Ну, я пробую зараз почала писати прозу. Це, звичайно, інше, це інший простір. Можна писати скільки хочеш, в якому хочеш темпі. І, звичайно, це експеримент, який можна реалізувати.

"Пропонували написати пісню за 75 доларів"

Ти стала авторкою тексту пісні "Губи у Губах". Як взагалі з'явилася пропозиція написати таку композицію? Хто запропонував? Чия це була ініціатива?

Яна (Jerry Heil, – 24 Канал) мені написала. Їй дуже подобається моя творчість. І вона сказала, що хоче написати якусь таку пісню. Ну, я в листопаді написала. Я не знала, що це буде колаба з Дантесом.

Пісня "Губи у губах": дивіться відео

Після того як я віддала перший варіант, вона запропонувала спробувати ще якось. Вона каже: "Прикольно, стільно, молодьожно, але давай щось ще спробуємо, щоб було більше персональної історії якось". Я сказала, що в мене є більші твіти. Я запропонувала їй віддати кілька і зробити з них пісню. Так і вийшло.

Чи, можливо, були пропозиції створити пісню на твої слова від інших музикантів?

Мені пропонував Псюк (Олег Псюк – засновник і фронтмен гурту Kalush – 24 Канал) написати пісню для YAKTAK за 75 доларів. Я не погодилась. У мене була ще пропозиція від AСАФATOV, здається. Він два роки тому до мене звертався.

Я не ходжу по людях. Мені хочеться написати пісню Тіні Кароль. Це одна така заявочка, яка буде від мене і яку я колись реалізую. А всі інші до мене звертаються.

І от до мене звернувся юнак, я йому сказала ціну, він сказав, що в нього немає такої суми, почав торгуватися. Я кажу, як буде, повертайся, я ж не дінусь нікуди.

Пройшло два роки, до мене вже звернулась його менеджерка, і знову – давай торгуватися. І я знову відмовила.

Потім Брикулець Іван просив перекласти англійською пісню "Ліза залізла в серце". Я переклала, йому сподобалось. Ну, щось от ми так, на олівець один одного взяли.

Сексизм та стереотипи у творчих колах: Дар'я про сприйняття у спільноті поетів

У нас часто поетів заганяють у такі певні образи. Суспільство звикло до таких дещо "забронзованих" творчих діячів. Очевидно, що ти розвіюєш цей стереотип та подібний підхід до сприйняття. Як ти вважаєш, ось це "забронзовування" впливає на літературу?

Стереотипи досі мають місце бути. Особливо про те, що поети не матюкаються, не плюють, хоча саме ми всі такі головні розбишаки, рок-н-рольщики. Зараз є нові прояви публічності, і ми відмовляємось від цього певною мірою. Шевченко – це не історія про вічну журбу, а та ж сама Ліна Костенко на інтерв'ю із Жаданом показала, що вона – гаряча жінка.

Сучасників я для себе розділяю умовно на поетів незалежної України, які в 90-ті з'явились і дали про себе знати, і поетів після повномасштабного вторгнення.

У нас дуже "цікаво" сформована шкільна програма з української літератури. Що ти думаєш про це?

Нещодавно побачила пост Саші Хоменка (лідер МУР, – 24 Канал) про те, що мені реально здається, що моя вчителька української літератури була якась колишня КГБістка, бо це ще треба вміти так відбивати бажання читати українське. Єдиний твір, який мене вразив і викликав сильні почуття, зі шкільної програми – "Поза межами болю".

Все інше було або прісне, або нейтральне. Хто дає читати "Я романтика" у 9 класі? Коли ти просто читаєш і не розумієш, що Хвильовий взагалі хотів.

В нас дуже багато класних авторів, в тому числі класиків. При чому автори з зовсім іншими настроями – всі будуть сміятися, це буде весело, прикольно.

Є якісь твори сучасників, які ти вважаєш, можна було б додати до шкільної програми?

"Дивні люди" Артема Чапая 100% треба дати старшим класам. Це так смішно, це так легко. Є якісь такі теми прості, як секс, робота, людяність. Все розглядається настільки під простим кутом. І якраз одинадцятикласники або десятикласники мали б зрозуміти. Мене треба дати в шкільну програму, сто відсотків. От є вірші, які прямо 10, 11, 9 клас, 8. Смішні... Всю смішну літературу і романтичну, чесно кажучи, я б дала хлопчикам і дівчатам читати та сміятися.

Наприклад, також Павличко. У нього така смачна, прекрасна, еротична лірика. І обрати щось обережніше, і дати ось це.

Чи є якийсь поет чи поетеса, які є якимось прикладом, ті, що надихають?

Мене надихає не поезія, а мистецтво в цілому. Я кожен раз, коли беру збірку Лазуткіна, на мене щось сходить. Тараса Федюка беру і теж щось. Поезія – це ж тільки форма для мистецтва. Я купила собі книжку з роботи у Фенксі, погортати її. Мені добре. Я можу почитати прозу Каті Примак. Мені добре. Я можу прочитати поганий роман і така: я можу краще. Мене це надихне і я напишу щось гідне.

Чи перетиналась ти з кимось із сучасників? Можливо, з кимось підтримуєш дружні стосунки?

У мене було декілька перетинів і ми, в принципі, як колеги, товаришуємо з Лазуткіним, з Власовою. Ну, Власова теж така, більш (відноситься – 24 Канал) до "нової школи". З Жаданом чи з Іздриком ми не знайомі. Ну, ми з Жаданом перетиналися, але він уявлення, напевно, не має, хто я така. Нічо-нічо. Це ще чекає (сміється).

Слава Богу, зараз з'явилися соцмережі. Звичайно, метри і класики не ведуть їх так щиро і емоційно, як я. Але, наприклад, там у Жадана з'явився якийсь анонс чогось на "Радіо Хартії", де він в декількох амплуа виступав. Це було свіжо і цікаво.

Чи було у тебе якесь несприйняття в таких творчих колах?

В мене було, скоріше, таке дивування певному сексизму, що все ще присутній в колах публічних творчих чоловіків. Ну і, звісно, не сказати, що я глибоко здивована, але певною мірою я така: ага. На жаль, це стосується не тільки поетів, в мене дуже багато знайомих музикантів, і я чую ці наративи.

Жінка та патріархальний світ

Можливо, у тебе є якийсь образ, який на твою думку, виринає у твоїх віршах найчастіше?

Жінка нового покоління, жінка, яка знає свою цінність, жінка, яка існує в системі, де чуваки ще поки не в'їхали, що таке фемінізм, чому він потрібен.

Привітання Дар'ї з 8 березня: дивіться відео

Вона існує в цьому світі в синергії з іншими жінками, підтримуючи одна одну. Все ж таки зараз це більше потрібно самим жінками. Чоловіки не зацікавлені в цьому, бо патріархальна система забезпечена.

Ну от жінка, яка робить те, що відповідає її цінностям, яка закохується, зустрічає ось ці закореніли патерни, які вона іноді сама транслює через те, що прошивка та установки все ж таки патріархальна. Це про вміння відстоювати своє бажання жити так, як ти хочеш.

Я бачу, що відбувається, – Дар'я про публічність та гострі теми

От, власне, феміністичні ідеї зараз доволі гострі для суспільства. І загалом ти маєш певну аудиторію у соцмережах. Чи не було страху висловлювати свою думку?

Скажу так, мені було страшно, але я боялася, не фізично, я боялася втратити якісь бали привабливості в очах чоловіків. Але потім я познайомилась класними чоловіками, які розуміють, про що ми кажемо, які розуміють, що є люди, переважно інші чоловіки, через яких ти не заходиш в ліфт, через яких ти вибираєш жіноче купе.

Тобто, є ті, які не закривають очі на проблеми, визнають, що вони є, і вони підтримують жінок, і мені це дуже приємно. Дивно, коли ображаються на те, що жінки хочуть почуватися у безпеці та хочуть відчувати повагу до себе.

До речі, можливо, є якісь праці, які ти читала, які вплинули на тебе?

На мене впливало те, що я хочу жити. Те, що я живу в цьому світі, я є його активним учасником, спостерігачем. Я бачу, що відбувається, я чула історії від знайомих.

Насильство йде настільки поруч, що це страшно, жахливо. Зі мною коїлося фізичне насильство. Про сексизм я теж вже згадувала. Тому на мене не впливали праці, на мене впливав реальний світ. Тобто я знаю, що ці праці є, але не вони сформували мою думку.

Чи був у тебе колись хейт в соцмережах через висловлювання на гострі теми чи через щось інше?

Час від часу, коли я щось феміністичне викидую, все-таки у коментарях збирається певна… аудиторія. У мене був хейт, коли я відреагувала на те, що Трембовецький у "Левах на Джипі" (комік Костянтин Трембовецький – 24 Канал) фактично легалізував позицію сексуального насилля. Я його публічно за це засудила, і на мене налетіли його захисники в коментарях в ТікТок. Прийшли люди, щоб сказати, що "баби розбили курятник". Переконували, що тут нічого такого, чому не можна жартувати про зґвалтування свого партнера. Ну, коротше, нічого хорошого не говорили.

Трембовецький теж сказав, що я почала хейт у його бік. І я ще раз би почала, бо треба думати, що ти говориш. Це називається "кенселінг".

Є теми, про які краще не жартувати. Особливо на таку велику аудиторію. Ми ж не жартуємо про військових, про ветеранів з інвалідністю.

У відео про Трембовецького я зробила акцент, що моя щира позиція: ти або робиш добро в тилу, або робиш добро на фронті.

Дар'я про Костянтина Трембовецького: дивіться відео

Наша культура – це Дейнеріс Таргаріен, – Дар'я про російський паспорт та усвідомлення себе українкою

У тебе дуже націоналістична позиція. Я знаю, що ти допомагаєш військовим, збори проводиш, але раніше ти згадувала про російське коріння та російськомовність. Чи був якийсь переломний момент, коли ти усвідомила себе українкою?

Для розуміння: я цим не пишаюсь, але я хотіла вступати в Москву на журналістику в 11 – 12 років, а потім почався Майдан і всі супутні події і я вже почала думати інакше. У нас була можливість отримати російський паспорт, але після подій на Майдані я здала його і зробила український. Я вперше їздила на відкриття музею Майдану, коли була студенткою-першокурсницею.

Бачила лозунги, бачила, що відбувалось. І тоді я остаточно зрозуміла: я українка. Я відмовилась від всіх примарних перспектив, які могли бути в Росії. Потім почала вивчати питання глобальніше і стала дорослішою. І це стало для мене важливішим, ніж піти потусити з друзями.

Я планувала вступати у Росію, бо у нас просто увесь простір був російськомовний, і вважалося, що російська журналістика потужніша. Це 100% комплекс меншовартості. У нас культура не сприяла розвитку українського абсолютно.

Як ти вважаєш, повномасштабна війна стала таким поштовхом до розвитку власного культурного простору?

У нас єдине, що зараз позитивне – це культура. От так. Під час війни економіці погано, політиці погано, всьому погано, окрім культури. Культура розквітає, в тому числі завдяки відмові від російського, але не тільки через це. Наша культура – це не фенікс, це просто Дейнеріс Таргаріен, яку намагались спалити на вогнищі, а вона з нього вийшла і стала матір'ю драконів.

Зараз можна почути різні тези. Зокрема, одна із них, що культура, поезія та інше мистецтво, не на часі. Що ти про це думаєш?

Так кажуть, тільки виключно ті, хто не знає, звідки береться культура. Бо якраз історичний досвід людства показує, що саме в кризі, саме в війну, саме в якісь важкі часи і формується культура. Тому що в людей виявляється надлишок почуттів.

Будь-яка війна, будь-яка криза приводить до сильних почуттів. Ці почуття треба кудись сублімувати. Бо це може бути не на часі, можуть так казати люди, коли мова йде про те, що треба платити за мистецтво, відвідувати виставки, ходити на виступи, купляти літературу, можна так казати.

Але всі зі мною погодяться, що саме кризи – це час розкритого мистецтва.

Не завжди потрібно робити це справою життя, – Дар'я і поради молодим поетам

Можливо, в тебе є якісь поради молодим поетам, які зараз пишуть? Як краще реалізуватися?

Нехай живе більше мистецтв, в будь-якому прояві, в тому, який подобається. Подобається театр, ідіть в театр. Подобається зображальне мистецтво, подолайте. Ще пораджу, якщо не виходить писати, не пишіть.

Наприклад, у мене гарне почуття гумору, і я хотіла піти в комедію. Я люблю жартувати і у мене це добре виходить, проте не настільки, щоб робити це справою життя. Якщо серце лежить до чогось іншого, то нехай це буде щось інше. Поезія може бути просто хобі.

Як ти вважаєш, яким має бути митець сьогодні?

Щирим, 100% щирим. Щирим святом. Він має бути ґрунтовний, він має бути в українському мовному просторі. Бо у російської мови немає майбутнього в Україні, немає в майбутньому – і за кордоном.

Источник материала
loader
loader