Трамп в плену иллюзий. Тимоти Снайдер о том, почему президент США попал в ловушку Путина

У давнину люди говорили про Ultima Thule – міфічну землю на крайній півночі, на краю світу.

Вирушивши на Аляску, щоб зустрітися з президентом Росії Владіміром Путіним, президент США Дональд Трамп досяг власної Ultima Thule – арктичної межі свого зовнішньополітичного світу мрій.

Для Трампа іноземні лідери – це ті самі американці, з якими можна поводитися за допомогою фантастичних обіцянок і брутального цькування.

Але фантазії не працюють за межами Америки.

Порожня пропозиція "прекрасного" майбутнього не зворушує диктаторів, які чинять злочини заради власних бачень, і не впливає на людей, які захищають свої родини від злочинного вторгнення, що краде їхню землю й багатства, викрадає їхніх дітей, катує та вбиває мирних жителів.

У Путіна немає жодних причин віддавати перевагу баченню "прекрасного майбутнього" від Трампа замість власного: Україна з маріонетковим урядом, населення, загнане у покору насильством, патріоти в масових похованнях та ресурси в російських руках.

Як і фантазії Трампа, його залякування також не діють за цим кордоном.

Безперечно, багато американців бояться Трампа.

Він зачистив власну партію, а погрози насильством допомагають утримувати конгресменів-республіканців у покорі.

Він використовує американську армію як поліцію – спочатку в Каліфорнії, а тепер і у Вашингтоні.

Але іноземні вороги сприймають ці методи інакше.

Те, що шокує американців, тішить ворогів Америки.

Адже у Москві розгортання військ усередині США виглядає як слабкість.

Жорстка розмова може резонувати в Америці, де ми часто плутаємо її з діями.

Але для російських лідерів вони лише прикривають слабку зовнішню політику.

Трамп зробив надзвичайні поступки Росії в обмін на ніщо.

У відповідь Путін продовжує війну проти України й насміхається з нього на підконтрольному державі телебаченні.

В чому полягають ці поступки? Самим лише фактом зустрічі з Путіним на Алясці Трамп припинив понад трирічну дипломатичну ізоляцію Кремля з боку Заходу.

Потиснувши руку обвинуваченому у воєнних злочинах, Трамп дав зрозуміти, що вбивства, катування й викрадення в Україні не мають значення.

Навіть вибір Аляски був поступкою – і дивною.

Росіяни, включно з ключовими фігурами державних ЗМІ, регулярно заявляють про претензії на Аляску.

Запросити людей, які заявляють про ваші території, на головну військову базу на цій території для обговорення війни, яку вони самі розпочали, не запросивши при цьому нікого з країни, яка є жертвою вторгнення – це майже край зовнішньополітичної фантазії.

Це і є Ultima Thule.

Це був справжній фінал, адже до того Трамп уже поступився більш фундаментальними питаннями.

Він не говорить про справедливість для російських воєнних злочинців чи про репарації, які Росія винна.

Він погоджується, що Росія може визначати зовнішню політику України та США в ключовому питанні членства в НАТО.

І він приймає, що російські вторгнення мають призводити не лише до фактичних, а й до юридичних змін суверенного контролю над територіями.

Прийняття того, що вторгнення може легально змінювати кордони, руйнує світовий порядок.

Надання Росії права визначати зовнішню політику інших країн стимулює нову агресію.

Відмова від очевидних юридичних та історичних відповідей на злочинні війни агресії – репарацій і трибуналів – заохочує війни загалом.

Трамп голосно говорить і тримає маленьку палицю.

Уявлення, що одних лише слів достатньо, привело його до позиції, що слова Путіна мають значення, а тому він поїхав на Аляску для "слухання".

Уся політична кар’єра Трампа складається з вислуховування Путіна й повторювання його тез.

Обох чоловіків рухає бажання величі в майбутньому.

Путін вважає, що її можна досягти війною, частиною якої є маніпулювання президентом США.

Натомість Трамп вірить, що його спадщину можна забезпечити асоціацією з миром, але поки він не готовий виробляти власну політику, він стає заручником того, хто розв’язав війну.

Путіна не цікавить кінець війни, коли його власну пропаганду повторює президент США.

Його не приваблює й абстрактна картина кращого світу, бо він має на увазі власну конкретну жорстоку мету.

На Алясці Трамп досяг своєї особистої Ultima Thule – меж свого чарівного світу слів.

Перед ним постало просте питання: чи прийме Путін безумовне припинення вогню, як того вимагав Трамп? Путін відмовився і зробив це знову на Алясці.

Замість цього росіяни висунули відверто абсурдну й провокаційну контрпропозицію: Україна повинна офіційно поступитися Росії територіями, які Росія навіть не окупує, землями, де Україна вже вибудувала оборону.

А тоді Росія, звісно, зможе атакувати з набагато вигідніших позицій.

Путін знає, як Трамп жадає Нобелівської премії миру.

Тож його очевидний хід – натякати Трампу, що війна колись завершиться і Трамп отримає лаври, якщо вони обоє й далі говоритимуть.

"Наступного разу в Москві?" – запитав Путін перед відльотом з Аляски, поки Росія продовжує бомбардування.

Тепер, коли Трамп не зумів домогтися безумовного припинення вогню, перед ним залишаються лише два шляхи.

Він може продовжувати жити в ілюзії, але дедалі очевидніше стає навіть його друзям і прихильникам: ця фантазія – путінська.

Або ж він може зробити війну для Путіна важчою, і тим самим наблизити її кінець.

США ще не закріпили своїх неймовірних поступок Росії юридично, і Трамп може відкликати їх на одній-єдиній пресконференції.

США мають інструменти політики, здатні змінити хід війни в Україні, і можуть ними скористатися.

Трамп погрожував "суворими наслідками", якщо Путін не погодиться на безумовне припинення вогню.

Але це були лише слова, і дотепер наслідками цих слів для Росії були… інші слова.

Тепер, на Ultima Thule, все стало очевидним.

Трамп дістався меж свого світу фантазій.

Куди він вирушить далі?.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.