Від роботи в KFC до одноклубника Миколенка: він просто хотів допомогти мамі сплатити рахунки
Від роботи в KFC до одноклубника Миколенка: він просто хотів допомогти мамі сплатити рахунки

Від роботи в KFC до одноклубника Миколенка: він просто хотів допомогти мамі сплатити рахунки

Після шаленої нічиєї 2:2 між Евертоном і Ліверпулем у лютому, коли трибуни ще гули від емоцій, один гравець вирішив пробігти своє персональне коло пошани.

Саме Бету відкрив рахунок у фінальному мерсисайдському дербі на Гудісон Парк, а з поверненням Девіда Мойєса його форма пішла вгору, як і впевненість у власних силах.

— Якщо чесно, — каже Бето, — я спершу думав, що дербі — це просто черговий матч. Але всередині клубу всі, від Шеймуса (Колмана) до Тоні, нашого кітмена, казали: “Ви повинні їх обіграти”.

— Коли я вийшов на поле, то повністю це відчув. Подумав: вау, це справжнє протистояння. Вони діють жорстко — і ми йдемо жорстко. Вони б’ють — і я б’ю. Я це обожнюю. Це справжня битва. Тепер дербі у мене в крові. Я не хочу програвати взагалі, але цей матч — особливо.

Після приходу Мойєса Евертон не програв у 16 з 19 останніх матчів Прем’єр-ліги, і чимала заслуга в цьому належить саме Бету — форварду з ростом 193 см, який непросто вливався в команду протягом перших 16 місяців.

Його підписали ще за Шона Дайча в серпні 2023 року за 21,5 млн фунтів. У дебютному сезоні він забив лише три голи в Прем’єр-лізі, а в другому мав на рахунку всього один, коли Мойєс очолив команду в січні.

За словами 27-річного гравця, він уже майже перейшов до італійського клубу, але травма Домініка Калверта-Льюїна у переможному матчі проти Брайтона 25 січня змусила Евертон залишити його. І тоді Бето почав забивати важливі голи — Лестеру, Ліверпулю, Крістал Пелас і Манчестер Юнайтед. Його внесок допоміг команді втриматися в еліті. А Мойєс описав Бету як "грубуватого та нестримного" — він став справжнім культовим героєм серед фанів.

Від роботи в KFC до одноклубника Миколенка: він просто хотів допомогти мамі сплатити рахунки - Фото 1

Розповідаючи свою історію The Athletic у готельному лобі під час передсезонного туру Евертона в Нью-Йорку, Бету згадує шлях із парковок на околицях Лісабона і роботи в KFC до виступів у найсильнішій лізі світу.

Він виріс у прибережному муніципалітеті Кашкайш — за пів години їзди від столиці Португалії. Жив у соціальному житлі, яке сам називає "районом проєктів".

— Мені там подобалось, — каже Бету. — Ми не мали нічого особливого: ні парків, ні полів. Але все одно грали два на два, три на три — просто на парковках.

Ще в дитинстві він хотів грати у справжній команді, але реєстраційні внески були занадто дорогими для сім’ї.

— Для мами (Філомени) футбол був просто розвагою. Вона вважала, що головне — школа, школа і ще раз школа.

Попри це, під час перерв у школі Бету грав у футбол і швидко зрозумів, що має вищий рівень, ніж більшість. Мама здалась, коли йому було дев’ять — він почав грати по вихідних.

Доступу до інтернету чи супутникового ТБ вдома майже не було, тому футболу він бачив мало.

— Якось ми обирали номер на формі, і я навіть не мав кумира, на якого хотів би рівнятись. Мені сказали: "Ти нападник — бери дев’ятий, як Самуель Ето’О". Я відповів: "Я не знаю, хто такий Ето’О, але гаразд — буду дев’ятим".

Улітку 2009 року Барселона грала у фіналі Ліги чемпіонів проти Манчестер Юнайтед, і саме Ето’О забив гол.

— У мого друга на першому поверсі була сім’я, яка мала телевізор. Я стояв надворі біля вікна і дивився матч. Побачив гол і святкування Ето’О та подумав: "О, це ж той самий, про кого всі мені розповідали". І сказав собі: "Добре, буду стежити за ним". Він став моїм кумиром.

Від роботи в KFC до одноклубника Миколенка: він просто хотів допомогти мамі сплатити рахунки - Фото 2

Пізніше, коли Бето вже мав мобільний телефон, він почав дивитися нарізки голів Ето’О. Згодом його надихнули інші — Дідьє Дрогба, Ромелу Лукаку, Крістіан Бентеке. У їхніх історіях він бачив щось рідне: темношкірі гравці, які виросли у складних умовах, але зуміли пробитися.

— Це змушує задуматись: “А може, і в мене вийде. Хто знає?”

Його шлях у футболі був далекий від стандартного. У професійній академії він провів лише рік — у Бенфіці — але вже у 14 його звідти відрахували. Після цього він майже два роки майже не грав, а потім почав із дорослого футболу в аматорських португальських лігах.

— Коли я був у Бенфіці, то не думав про кар’єру професіонала. Я боявся. Відчував, що не дотягую до їхнього рівня. Коли мене відрахували, я подумав: “Окей, я і справді не такий хороший, як думав”. Це було як холодний душ.

— Я провів два роки у підвішеному стані. Робив дурниці — не грав, не вчився… Мені було все одно. Мама забрала мене з футболу, бо я погано поводився в школі.

— Але один момент із Бенфіки я запам’ятав. Я запитав у хлопця: “Ти думаєш, станеш професіоналом?”. А він такий: “Так, звісно”. Я подумав: “Та чорт забирай, він не боїться”. І він ще додав: “Якщо не тут, то стану професіоналом в іншому місці”. А я так не думав. Я боявся навіть сказати це вголос.

Коли його футбольна мрія висіла на волосині, Бету взявся заробляти. Працював у KFC.

— Це було круто. Я завжди хотів заробляти сам. До 15 чи 16 років поводився як пещений. Хотів мати те саме, що й інші в школі, і не усвідомлював, що мама просто не може собі цього дозволити.

— Мій друг казав: "Тато оплатив мені водійські курси", — і я біг додому просити в мами те саме. А зараз, з часом, я бачу, через що пройшла моя мама заради мене і моїх сестер.

— Моя перша робота — це вирубка бур’яну в лісі. Відпрацював місяць, отримав 300 євро. Я щодня йшов туди з радістю, бо знав, що матиму за це винагороду. Частину грошей віддав мамі — допомогти з рахунками.

— Вона хотіла, щоб я вступив до коледжу. Але я сказав: "Ні, не можу. Це надто нудно. Мені зовсім не цікаво". Я приходив на пари й одразу хотів спати. Я сказав: “Це не для мене”. Але одне було ясно: якщо я не йду в коледж, сидіти вдома ніхто не дозволить. Треба було приносити гроші в дім.

Від роботи в KFC до одноклубника Миколенка: він просто хотів допомогти мамі сплатити рахунки - Фото 3

Паралельно з аматорським футболом він працював удень, тренувався ввечері, а матчі проводив у неділю — єдиний вихідний.

— Будь-яка робота корисна, щоб навчитися скромності, — каже Бето, згадуючи зміну в KFC.

Він грав на аматорському рівні та в нижчих лігах за Уніан Тіреш і Олімпіко Монтіжу, перш ніж пробитися до еліти з Портімоненсе. Звідти перебрався до Серії А в Удінезе, а потім — до Евертона.

— Мама дала мені дисципліну. Вона з сестрою мене виховували, тому я ніколи не звернув не туди. Пам’ятаю, як сказав їй, що хочу стати професіоналом. У той момент я навіть думати не міг про Прем’єр-лігу — це звучало як жарт! Я знав, що мінімальна зарплата професіонала в Португалії — 1250 євро. Ніхто в нашій родині й тисячі не заробляв. Я просто думав: якщо стану профі, зможу допомагати мамі з оплатою рахунків.

— Навіть коли вже був в Італії, не думав, що потраплю до Англії. А потім з’явився Евертон! Евертон, у якому грав Лукаку! Я одразу згадав: Лукаку там грав, Ето’О грав. Якщо зможу грати в Евертоні — це буде мрія. Думаю, мені пощастило.

Бету багато розмірковує над своєю незвичною футбольною освітою:

— У чомусь вона мені допомагає, але водночас я втратив багато базових речей, які зазвичай отримують у академіях.

— Найпростіші моменти — пас в один дотик, прийом м’яча, утримання м’яча. У профі-академіях це все відточується через постійні повторення, а в маленьких клубах, як у мене, ми просто тренувалися без конкретного фокуса.

Девід Моєс в інтерв’ю The Athletic сказав:

— Сучасні центральні захисники хочуть грати без контакту, а Бету діє інакше — він вибігає за спини, він сильний, великий хлопець, із ним важко мати справу. Багато тренерів говорять, що з ним завжди є ризик. Його непередбачуваність… вона складна і для суперників, і для нас.

В Італії Бету багато навчився у відомих форвардів:

— Уперше я побачив справжню ауру, коли грав проти Златана Ібрагімовича. Ми зіграли 1:1 — я забив, і він забив. А коли грав проти Лукаку, він мене впізнав. Сказав: "Ти граєш краще, продовжуй". Я був дуже щасливий. Подумав: “Вау, я це зробив”. Такі дрібниці багато значать.

Від роботи в KFC до одноклубника Миколенка: він просто хотів допомогти мамі сплатити рахунки - Фото 4

Бето зізнається, що початок у Евертоні був важким:

— Була потрібна висока фізична готовність. Інтенсивність мене вбивала. Я грав погано, втратив упевненість. А без упевненості я нічого не можу. Це був важкий сезон, але він загартував мою психіку — бо було справді складно.

— Я приходив додому, дивився свої відео з Італії й думав: "Але ж я вмію грати у футбол. Чому ж не виходить?". Починаєш сумніватися в собі — і це найгірше. Але водночас це теж був дар, бо я багато чого навчився.

Мойєс каже, що в Бето особливо виділяється рішучість: "Ми щодня жартуємо: 'Та піди вже з тренування!' Він справді намагається покращити себе в усьому, що робить".

-- Я серйозно ставлюсь до тренувань, — каже Бето. — Вони мене заряджають. Якщо тренування пройшло не дуже, я залишаюсь ще — просто щоб підживити себе хоч трохи.

У першому сезоні йому було важко впоратись із критикою в соцмережах. "Це було нелегко. Я справді звертав увагу. Якщо я або Евертон публікували фото, я читав коментарі — й там могли писати, що Бету сьогодні був слабким. Таке важко читати, навіть якщо ти сильний, бо це осідає десь у підсвідомості. Якщо надто перейматися критикою — і доброю, і поганою — це може тебе розхитати. З его завжди важко впоратись".

Минулого літа, перед новим сезоном, він працював на межі, щоби фізично підготуватись до Прем’єр-ліги: "Я думав так: якщо буду фізично готовим — змету всіх. Тож я тренувався по максимуму в міжсезоння. Старт сезону був не таким, як я хотів, але під кінець усе, що я вклав, дало результат".

Тепер, коли Евертон шукає підсилення в атаці, на нього чекає новий виклик — знову пройти весь цей шлях.

- У мене є своя ціль по голах, але це особисте. Про неї не знає навіть тренер. Я просто хочу бути кращим гравцем і бомбардиром, ніж був минулого сезону.

The Athletic

Источник материала
loader
loader