Я розстеляю каремат і лягаю на могилу, – історія дружини, яка набила тату у пам'ять про чоловіка
Я розстеляю каремат і лягаю на могилу, – історія дружини, яка набила тату у пам'ять про чоловіка

Я розстеляю каремат і лягаю на могилу, – історія дружини, яка набила тату у пам'ять про чоловіка

"Ти вибач, що питаю… А ви не хотіли дітей чи не виходило?", – запитує Ірину Задорожну знайома жінка. Дівчина дивиться холодно і беземоційно. Діти були у планах їхньої наступної відпустки, за три дні до якої її чоловік Андрій загинув. Вона дивиться в очі своїй співрозмовниці, яка згорає від цікавості. Водночас серце Ірини наливається болем.

Андрій Задорожний був начальником пункту управління батальйону безпілотних систем 128 ОГШБр. Він загинув 20 квітня 2025 року, коли вся Україна святкувала Великдень.

Ще за життя він говорив дружині, що у разі смерті хотів би, аби його тіло кремували, а прах розвіяли в улюблених місцях. Все ж Андрія поховали традиційно для християнських родин – у труні. Що відчуває Ірина зараз, після прийняття важкого рішення, та який вигляд має її тату у пам'ять про чоловіка – читайте у матеріалі проєкту "Життя після втрати".

Пара з "Тіндера"

Ірина та Андрій познайомилися на сайті знайомств в "Тіндері". Це відбулось 26 серпня 2019 року. Вони зійшлися "вподобайками", після чого Андрій написав дівчині, що хоче дізнатись про неї більше, та запросив на каву.

І я така: "О, нічого собі!". Ніби адекватно пише, всі коми на місці, всі розділові знаки є. Можна зустрітися прямо сьогодні,
– з усмішкою згадує Ірина.

Це був вечір понеділка. І Андрій, й Ірина на той час жили в Києві, хоча обоє родом з інших регіонів: хлопець з Закарпаття, а дівчина з Вінниччини. Після першої зустрічі вони продовжили спілкування, ходили на побачення.

Дівчина називає ці стосунки здоровими, зрілими та свідомими, адже будувала їх пара вже у дорослому віці. Ірині на момент знайомства було майже 25 років, Андрієві – майже 30.

"Він одразу здавався дуже хорошою людиною, але я не спішила одразу закохуватися з головою. Це вже були мої не перші стосунки, так само як і його. Я серйозніше підходила до вибору партнера, я конкретно розуміла, чого я хочу в цьому житті від себе і від того, хто буде поруч зі мною. Приблизно так само розумів і він", – пояснила Ірина.

Я розстеляю каремат і лягаю на могилу, – історія дружини, яка набила тату у пам'ять про чоловіка - Фото 1
Ірина та Андрій одразу серйозно будували стосунки / Фото надане 24 Каналу

У цих стосунках була не просто закоханість, а й раціональний підхід обох партнерів – чітке розуміння, чого хочуть від життя та які є критерії одне до одного.

Андрій вже через 2 тижні після знайомства зрозумів для себе, що хоче у майбутньому одружитись з Іриною. Цим ділився з другом Антоном, який зараз також воює. Він чітко говорив: "Це дівчина, з якою я одружуся".

Повномасштабне вторгнення відтягнуло момент пропозиції й одруження. Ірина у цьому впевнена, адже пара значно раніше вже піднімала тему нового етапу у їхньому житті. Все ж освідчився Андрій у квітні 2023 року.

Я розстеляю каремат і лягаю на могилу, – історія дружини, яка набила тату у пам'ять про чоловіка - Фото 2
Освідчення Андрія / Фото надане 24 Каналу

Вже 1 червня 2024 року пара повінчалась та святкувала одруження. Все відбулось у колі рідних людей, як вони й хотіли. Це був світлий день, сповнений радості та надії на неймовірне спільне життя.

Я розстеляю каремат і лягаю на могилу, – історія дружини, яка набила тату у пам'ять про чоловіка - Фото 3
Пара відсвяткувала весілля у колі рідних людей / Фото надане 24 Каналу

Андрій та армія – різні речі

Звісно, подружнє життя було не таким, про яке мріяла пара ще до повномасштабного вторгнення. Проте Ірина зізнається, що у неї не було відчуття, що живе з військовою людиною, адже Андрієві це не було притаманно ніколи.

"Армія – це те, що максимально йому не підходило. Він до того працював у сфері IT, був такий прогресивний, сучасний, щось нове, подорожі, нові відкриття з технічної точки зору. Водночас армія – це одна із найбільш консервативних речей. Настільки консервативна, що коли у них списують штори у штабі, то щоб ті штори можна було викинути, потрібно написати документ, поставити печатку, завірити, взяти дозвіл. Тільки потім можна викинути штори, яким вже 70 років", – пояснила дівчина.

Вона називає Андрія "максимально невійськовою людиною", водночас він був дуже зрілим, патріотичним та ідейним. Саме тому і вступив у лави ЗСУ.

Коли Андрій став військовим, Ірині було страшно, адже кохана людина їде у невідомість. Згодом дівчина звикла. Обоє вони розуміли, що на фронті може статись що завгодно, тож їхня пара також ні від чого не застрахована.

Остання відпустка разом

Востаннє пара бачилась 14 лютого 2025 року. Тоді відпустка Андрія несподівано стала довшою – все через робочі моменти, які потрібно були вирішити у столиці.

Напередодні, 8 грудня, у чоловіка був День народження, тоді він не зміг приїхати додому. Відтак Ірина організувала під час відпустки у лютому подарунок – відпочинок у сучасному, прогресивному будиночку у Карпатах.

Відпочинок пари у Карпатах: допис Ірини Задорожної

Ще кілька днів провели у Києві, а вже 14 лютого Андрій повернувся на фронт. В Ірини не було жодного передчуття, що ця зустріч остання. Вона відпустила чоловіка з думкою, що зустрінуться вони знову через майже три місяці – 23 квітня. Однак Андрій загинув за три дні до відпустки.

"На жаль, Андрія не вдалося врятувати"

20 квітня. Світлий день, Великдень. Ірина в футболці та шортах гуляє по Мукачівській набережній, на якій розцвіли сакури. Усе, про що думає – через три дні зустрінеться з коханим.

Пара намагалась кожної відпустки їхати за кордон відпочивати. Вони багато подорожували. Так мало статись і цього разу.

Подорожі сім'ї: фото надані 24 Каналу

"Дзвонить Андрія мама до мене, я її вітаю з Великоднем. Кажу, що скоро приїдемо, бо вона живе за кордоном вже багато років. Вона мені каже: "Не говори наперед". Я просто сказала, що я не вірю у це. Я й досі не вірю у такі речі", – розповіла Ірина.

Через кілька годин дівчина отримала дзвінок, який розпочав відлік до її нового життя. Одна із колег її чоловіка подзвонила та сказала, що Андрій потрапив у ДТП. Жодних деталей не було.

Ірина подзвонила командиру, який повідомив, що Андрія забрала медична бригада, зараз він в обласній лікарні Запоріжжя – у реанімації.

"Спочатку мені казали, що він при свідомості, все нормально, крові немає. Я така: "Хух, буду на нього сваритися, що це там таке сталось?". А потім, коли вже мені сказали, що він в реанімації, я зрозуміла… Якщо у реанімації, значить там все погано, його реанімують", – пригадала Ірина.

Дівчина поспіхом почала збирати речі. Вона розуміла, що повинна їхати до нього.

Стою, уже шампунь видавлюю в баночку, і мені дзвонить командир: "На жаль, Ірино, не вдалося врятувати". Все, помер. На годиннику була 18:09,
– поділилась спогадом дружина Андрія.

Усе тривало 40 хвилин: від першого дзвінка до моменту смерті. 40 хвилин, які змінили життя дівчини повністю.

Я розстеляю каремат і лягаю на могилу, – історія дружини, яка набила тату у пам'ять про чоловіка - Фото 4
Андрій Задорожний загинув під час службового завдання / Фото надане 24 Каналу

"Я ридала в землю": перші дні після загибелі

Перші дні після загибелі Ірина не жила, а існувала. Вона не могла ні їсти, ні спати. Допомагало те, що пара проговорювала можливість загибелі Андрія. Відтак в Ірини був чіткий план, що робити, якщо це станеться.

Важливо! Ірина Задорожна створила петицію про присвоєння Андрієві звання Героя України. Підтримати її можна тут.

"Я знала, що насамперед маю сказати його батькам і скасувати своїх клієнтів, перед якими я несу відповідальність (дівчина за фахом психолог – 24 Канал)", – сказала Ірина.

Вона вийшла з квартири, спустилась на вулицю та почала обдзвонювати усіх рідних. Це зайняло близько 10 хвилин, далі Ірина дала волю емоціям, її тіло ніби не належало їй.

Я просто сіла на бордюр під будинком і почала схлипувати, плакати. Почали терпнути руки, ноги, бо я активно дихала, гіпервентиляція легень була. І я розуміла, що телефон в руках не можу тримати. Руки скручені, стояти на ногах не можу, тому що вони терпнуть. Все тіло – нечутливе. Ти не можеш володіти частинами тіла,
– пояснила Ірина.

Вона покликала жінку, яка була поблизу, попросила заспокійливу таблетку та воду. Першу ніч дівчина не спала взагалі, у голові виринали картинки, образна уява працювала: яким буде похорон, як він буде лежати в труні... Спогади усіх подорожей, зустрічей, фотографії. Усе крутилось у голові.

Наступного дня, за словами Ірини, її почало "емоційно розносити". Разом зі знайомими жінками вона сиділа в парку, вони разом плакали.

"Я сидіти на лавці не могла. Я просто лягала. От реально, так було легше. Лягти на землю, скрутитись і ридати в землю. Звичайно, зі сторони це лякало людей, але мені було байдуже. Ти ридаєш 15 – 20 хвилин, просто істерично валяєшся в соплях та слюнях. Мені було байдуже, як я виглядаю", – поділилась вона.

"Він не має гнити в землі": про поховання

Колись раніше Андрій говорив дружині, що хоче, аби його тіло у разі загибелі спалили, а прах розвіяли. Чоловік загинув, а на плечі Ірини впало складне рішення. Вона хотіла втілити його останню волю, водночас тиснуло суспільство та традиції, які не приймали кремацію.

"Я довго думала, як же ж краще. І я подумала, що б він сказав у цьому випадку, якби бачив мої сумніви, мої переживання. У мене немає цього переконання, що він десь поруч літає, дивиться, оцінює, що ми робимо. Йому вже все одно. Якби він дійсно міг дати якусь пораду з приводу того, як зробити правильно, то він би мені сказав: "Ірусь, слухай. Зроби так, як тобі легше. Мені вже все одно, я не ображусь", – вважає дружина Андрія, пояснивши, чому обрала традиційне поховання чоловіка.

Я розстеляю каремат і лягаю на могилу, – історія дружини, яка набила тату у пам'ять про чоловіка - Фото 5
Поховання Андрія Задорожного / Фото Мукачівської міської ради

Інколи Ірина досі думає, чи правильно вона вчинила. Особливо, коли сидить на його могилі. Одного разу, коли вона прийшла на могилу після дощу, земля була мокра та осіла, утворилась невелика яма. Тоді вона задумалась, що відбувається з тілом коханої людини. Воно розкладається, гниє – це природний, незворотний процес.

Те, про що неприємно думати. Я уявляю, як його тіло розпухає, червоніє. Я лежала на тій могилі і читала етапи розкладання тіла, шукала інформацію, дивилась фотографії. І мені так важливо знати, що там відбувається. Це жахливо. Йому 35 років. Ми мали родити дітей, ми мали жити. Він не має лежати в цій землі і розкладатись, щоб його черв'ячки їли,
– поділилась відчуттями Ірина.

Та все ж вона втілила бажання чоловіка, хоч і частково. У морзі Ірина відрізала трохи волосся чоловіка, а пізніше спалила його разом з формою. Розвіяла те, що залишилось, у рідних для подружжя місцях.

Як дружина Андрія втілила його волю: допис Ірини Задорожної

"Подь до мене": що означає татуювання Ірини

Після загибелі чоловіка Ірина постійно думала про татуювання з відбитком його пальця, яке хотіла зробити на своєму тілі. Вона просила, аби її допустили до тіла чоловіка у моргу. Вона хотіла побачити його востаннє наодинці, доторкнутись до нього та попрощатись, перш ніж почнеться публічне поховання.

Тіло Андрія привезли у чорному мішку, на його обличчі була кров, він був не тим, кого знала Ірина за життя. Його пальці були іншими – плоскими, без жодних ознак життя.

Ірина зробила відбиток, цього її спеціально навчили криміналісти, давши фарбу, каток та листки А4. У неї вийшло це зробити.

Наважилась на це татуювання дівчина не одразу. Було безліч думок: "А якщо…". Ірина житиме далі. Ймовірно, у її житті з’явиться людина, з якою вона захоче прожити решту життя. Як він реагуватиме на це татуювання? Така думка також була в Ірини, адже вони з Андрієм проговорювали ймовірність його загибелі. Він завжди казав – вона повинна жити далі, якщо його не стане.

Остаточний поштовх їй надав знайомий іспанський журналіст.

"Він сказав фразу, яка поставила крапку у моєму рішенні зробити це татуювання. Він сказав: "Слід на твоєму тілі не буде більш значний, ніж слід самої події і втрати, яку ти несеш у собі". Я зрозуміла, що якщо людина мене любитиме, то це буде всього лиш слід на моєму тілі. Більше значення для неї матиме слід самої втрати, яка в мені залишилась", – запевнила Ірина.

Я розстеляю каремат і лягаю на могилу, – історія дружини, яка набила тату у пам'ять про чоловіка - Фото 6
Татуювання Ірини у пам'ять про чоловіка / Фото надане 24 Каналу

Біля відбитку пальця є фраза: "Подь до мене". Це закарпатський діалект, який означає: "Ходи до мене". Саме так Андрій говорив лише до Ірини.

Це таке щось, що він точно не говорив комусь посторонньому, а тільки мені. Ця фраза для мене про його походження, про дитинство, про нього і про нас,
– розповіла дівчина.

Фраза набита почерком Андрія, в його дружини збереглись його тексти, з них взяли певні слова та букви, які вона склала у фразу.

"Я хотіла 3 – 4 дітей": пара планувала вагітність

Одним з найболючіших моментів у пережитті втрати для Ірини є асоціація з місцями, які стали рідними для неї та Андрія. Одне з таких – "Світ кави" у Києві.

"Ця кав'ярня – як частина нашого шляху, ми туди постійно ходили. Весь персонал нас знав, ми там ділилися якимись своїми життєвими подіями. Познайомилися, потім Андрій почав служити, вони йому каву передавали на фронт. Освідчився – вони за нас раділи. Одружились – вони знову радіють. Я мріяла, як ми будемо приходити туди вже зі своїми дітками – одним, другим, третім – вони б лежали собі в автолюльці, поки ми п’ємо каву. Натомість зараз я приходжу туди сама. Так не мало бути", – відверто сказала Ірина.

Я розстеляю каремат і лягаю на могилу, – історія дружини, яка набила тату у пам'ять про чоловіка - Фото 7
Спільні сніданки в улюбленій кав'ярні / Фото надане 24 Каналу

Перший подружній танець пари відбувся під пісню "Буде син" гурту "Антитіла". У ній є слова "лила злива, і Карпати у полон взяла вода". Їхнє весілля було саме таким: у Карпатах, з надією на щось хороше, світле, неймовірне.

Я мріяла про 3 – 4 дітей. Андрій дивився на мене, мовляв, давай почнемо принаймні з одного когось. Але ми не дійшли навіть до одного…,
– сказала Ірина.

Були люди, які наважились прямо запитати дівчину: "Слухай, у вас немає дітей… А ви не хотіли, чи не виходило?". І щоразу це "вбиває" Ірину.

Пара свідомо підходила до планування дитини: вони здали усі аналізи, підготувались фізично, Ірина перечитала відповідну літературу. Вони наважились народити дитину, але Андрій загинув за три дні до відпустки, у якій це мало статись.

"Лежу на могилі до опівночі": що допомагає пережити втрату

За фахом Ірина – психолог. Вона впевнена, що її освіта допомагає у цій трагедії: вона знає усі етапи проживання, горювання та розуміла, які реакції в неї можуть бути.

"Допомагало й те, що для мене тема смерті ніколи не була табуйована. Завжди знала і вірила, що ми ні від чого не застраховані. Ніхто ні від чого не застрахований. Ніхто із нас не є вибірковим. І з кожним може трапитись все, що коли-небудь з ким-небудь траплялось. І зі мною також – от це просто зі мною сталося", – пояснила Ірина.

Важливо, хто є поруч з людиною, яка переживає втрату. Варто розуміти: стан людини потрібно прийняти, а не заспокоювати і напихати таблетками. Етапи горювання – нормальний природний процес, який потрібно пережити.

"Нормально, коли людина у втраті плаче, істерично плаче. Я проплакала 15 хвилин, а потім сіла, заспокоїлася, могла говорити та аналізувати. Потім знову щось згадала і почала плакати. Це нормально, так відбувається опрацювання шокуючої новини", – запевнила Ірина.

Дівчина зізнається, що її не розуміють деякі люди з оточення. Усе через те, що вона проживає горе по-іншому. Їй щоразу доводиться пояснювати: "Ні, я не хвора. Зі мною все гаразд, залиште мене в спокої. Мені не потрібна психіатрична лікарня чи транквілізатори. Я не зійшла з розуму".

Щодня Ірина ходить на могилу чоловіка, розстеляє там каремат, лягає на могилі та скручується у клубок.

Кожна людина, яка проходила повз, була нажахана. Дійсно, я розумію тих людей, це жахає. Однак можна підійти і спитати, чи все гаразд. Не варто тягнути за руки зі словами: "Давай-давай, вставай. Йому ж там погано, коли ти так страждаєш, відпусти його. Йому боляче від того, що ти його не відпускаєш. Не роби йому погано",
– розповіла дівчина.

Вона не вірить у неземне життя, зустріч після смерті і подібне, тому її дратують такі слова. З часом дівчина навчилась не зважати на це, вона плаче там, де їй хочеться. Ірина чітко знає – вона має на це право.

"Я можу плакати в маршрутці, під деревом, в магазині, в кафешці, міряючи кофточку. Просто я дозволяю своїм емоціям бути там, де вони є", – зазначила дівчина.

Вона може лежати на кладовищі до опівночі. На Алеї Слави, де похований її чоловік, є освітлення, камери та охоронці – вони вже дуже добре знають Ірину. Дівчина лежить, співає пісні, слухає музику, бере з собою каву та їжу. А найголовніше – їй все одно, що думають інші, адже впевнена: "Коли ти не порушуєш кордони інших, то можеш робити все, що хочеться, якщо тобі від того легше".

Після втрати коханого чоловіка Ірина робить усе, аби йому присвоїли звання Героя України. Андрій цього заслуговує, адже смерть його зловила там, де він не мав бути. Окрім цього, виходить на протести проти закону про НАБУ та САП, на яких намагається достукатись до влади: "Мій чоловік загинув не за корупцію". Вона продовжує волонтерити та пише книгу, яка невдовзі побачить світ. Паралельно з цим намагається проживати втрату: п'є каву на могилі чоловіка та лежить в обіймах квітів, які йому принесли.

Теги по теме
Статьи
Источник материала
loader
loader