Скроня чи висок: як правильно назвати цю ділянку голови

Чи є в українській мові слово "висок", розповідає 24 Канал, посилаючись на тікток вчительки української мови Світлани Чернишової.

То як правильно – скроня чи висок?

Часто нас турбують сумніви це слово українське чи росіянізм. Це не дивно, бо чимало слів мають спільне праслов'янське походження. Однак вони різняться за звучанням та написанням, відповідно до чинного правопису. Трапляється, що існує кілька назв однієї речі, які вживаються як взаємозамінні, або існують паралельно – одна як літературна назва, інша – діалектична.

Подібна ситуація зі словами "висок" та "скроня". Ресурс Вікіпедія подає обидві назви для позначення цієї частини голови. А мовознавці пояснюють спільне праслов'янське походження обох слів, які довгий час побутували поруч. У словнику Бориса Грінченка ці слова згадуються поруч, як синоніми.

Слово "скроня" має давнє слов’янське коріння. Імовірно, походить від дієслова "скрити", що означає "приховувати, ховатися". Скроня як місце, де "ховається" частина головного мозку – дуже вразлива ділянка.

У фольклорі скроні нерідко згадуються як осередок життєвої сили, пам’яті та мудрості. Сами туди вдаряють сильні емоції – "пульсує у скронях", а вислів "сивина на скронях" свідчить про життєвий досвід.

Щодо походження слова "висок", воно походить від слова – "високо", – високо на обличчі, поруч з чолом.

Хоч як науковий термін та в медицині заведено вживати слово "скроня" – скронева ділянка чи скроневі прикраси, але у розмовній мові казати "висок" не буде помилкою. Крім того, "висок" присутній у кількох українських діалектах.

Все ж таки висок чи скроня: дивіться відео

Як правильно називаються інші частини голови?

І якщо вас турбують сумніви, як назвати частини обличчя не вживаючи росіянізмів, то ми нагадаємо:

• не глаза – а очі,
• не нос – а ніс,
• можна і губи, а можна і вуста,
• не лоб – а чоло,
• можна щоки, а можна – і леліти,
• не подбородок – а підборіддя,
• не веснушки – а веснянки чи ластовиння,
• не уші – а вуха,
• не скули – а вилиці,
• не челюсть, – а щелепа,
• не прическа – а зачіска,
• не чєлка – а гривка чи чубчик,
• не прядь волос – а пасмо волосся,
• не кожа – а шкіра,
• не затилок – а потилиця.

Так, українська мова, маючи спільне праслов'янське походження з російською, обрала свій шлях та свою форму слів. А тому різниця є – і це важливо! Говоріть українською!