Менше пафосу, молодьож! Редактор телеграм-каналу «Дзеркала тижня» демонструє, як збісити всіх

Йтиметься про наше любиме — про кризові комунікації і як їх гарнесенько спаскудити. Вже думаємо над тим, аби роздавати премію наприкінці року. Щось штибу «Зацьковані-2025». 

Зібралися ми з колегами з «Детектора» почати робочий тиждень, порпаємося в новинах, аж бачимо — позначила нас у дописах голова комунікацій медіа «Ґрунт» Меланія Подоляк. О, думаю, точно історія для «Антоніни». 

Так і є. Меланія пише, що колеги-журналісти з них, мовляв, насміхаються і проявляють свою пиху. А надто — працівники поважного «Дзеркала тижня».

«Не може такого бути!» — вигукнули ми всі в редакції і визначили мені піти й розібратися. 

Отже, ведучий «Ґрунту» Олександр Нотевський пише лонгрид про неприємну, але буденну ситуацію, яка закінчилася значно гірше, ніж могла б. Він стверджує, що «у поважного старовинного національного медіа відвалились стандарти, воно краде контент і бикує у відповідь на критику». Це про «Дзеркало тижня». 

Нотевський каже, що напередодні випустив в'ю з речником МЗС Георгієм Тихим, яке процитувала низка медіа з посиланням на «Ґрунт».

І єдине, хто не зробив посилання, — «Дзеркало тижня».  

Бува й не таке. Ось у мене днями потягли цілий допис із фейсбуку про угорський мультик «Пастка для котів». Потягли у групу з назвою «творчєскієлюді». Додали авторство лише після того, як їм у коментах трохи наваляли. А загалом, тексти вашої Антоніни регулярно розтягують різними сайтами, й далеко не завжди з посиланнями. Щоправда, ці майданчики — невимовно далекі від рівня «Дзеркала тижня». 

Так ось, Нотевський. Він опублікував допис:

Відтак пішов у коменти до колег у тг-канал і написав там. За що його негайно забанили. 

Оце так поворот. Нотевський продовжує: «Згодом мені пише пан Вадим Дубенко, редактор стрічки ДТ, пояснює ситуацію і приносить свої вибачення. Я був вдячний за адекватну комунікацію і зрадів, що ми вичерпали конфлікт».

Здавалося б, усе норм. Нотевський попередньо бачить, що новина на «Дзеркалі тижня» виправлена, посилання додане, тому він публікує ще один допис, у дещо саркастичній манері. 

Попри сарказм, ми у цьому дописі не побачили якихось несправедливих закидів чи переходу ліній. Як і вже згаданий Вадим Дубенко, судячи з його дружнього тону. А ось інший редактор тг-каналу «Дзеркала» Роман Швець, вочевидь, побачив. І написав таке: 

Ну і тут, як бачите, Олександр Нотевський теж не стримався і полетів у прірву хамства. Тому отримав ще одну репліку: 

До речі, одразу звертаюся до колег такого ж поважного віку, як і Антоніна. Не варто оперувати в розмові з молодьожжю словами типу «Швондєр», вони вже такого не понімають. Перевірено. Цитати штибу «нє чітайтє до обєда совєцкіх газєт» теж не катять. Особливо комічний вигляд мають ситуації, коли людину звинувачують у тому, що вона влаштувала «партсобраніє», а вона, бідна, навіть не знає, шо то таке. 

Але ми відволіклися. Нотевський із цього робить такий висновок:

«Нагадую, це все через те, що поважному національному медіа, яке входить в список “білих” за версією Інституту масової інформації, нагадали про правило хорошого тону — ставити посилання на першоджерела. Поважати, бл*ть, працю колег.

Але що таке стандарти, коли якийсь 24-річний пи*дюк просить медіа-зубрів посилатись на його роботу? Не проріс ще наш маленький ҐРУНТ, щоб ціле Дзеркало тижня (чи Зєркало нєдєлі? я просто хз на*уя вам в 2025 російськомовна версія сайту) спускалось з висоти своєї 30-річної слави з якимись там першопосиланнями.

Дуже цікаво почути думку головної редакторки ДТ пані Юлії Мостової (в ФБ не знайдена), хто серед нас люмпен, Інституту масової інформації щодо кольору такої медіа-поведінки та і всього професійного середовища, в цілому, теж».

Щось мені підказує, що Юлія Володимирівна не в захваті від такого цирку. Але, як бачимо вище, Вадим Дубенко перепросив не від імені редакції, а лише від свого. В тг-каналі у Нотевського коменти закриті, тому реакцію даємо з його фейсбуку.

Ну а ваша авторка вкотре хоче зауважити, що комунікація під час конфліктів у нашій публічній сфері — це суцільна кринжатина. Рідко хто після факапу може його спокійно визнати, перепросити і жити своє життя далі. Обов'язково потрібно наїжачитися, всіх навколо робити винними, ганьбити себе та своїх колег. 

Тому премію, бачу, таки варто робити. 

Але є і винятки. Ось, почитайте. Чудовий приклад реакції на помилку.

Фото: скрини з фейсбуку Меланії Подоляк, Олександра Нотевського, «ШоТам?», сайту «Дзеркало тижня»