Пам’яті тренера та командира Анатолія Розвадовського

Молодий тренер умів надихнути своїх учнів, а на фронті — підтримати бойовий дух підлеглих

Анатолій народився у селі Кривопілля на Прикарпатті. В родині був старшим сином, а тому допомагав батькам доглядати за молодшими – сестрою Марічкою та братом Валентином. 

«Наше село розташоване в горах, неподалік Говерли та Піп Івана, де чудова природа і неймовірна краса. Анатолій дуже любив відпочивати на природі, ходити за ягодами та грибами. Навіть мав свої улюблені стежки в Карпатах, про які розповідав лише мені», - пригадує мама  Анатолія, пані Ольга. 

Каже, у початкових класах син вчився на відмінно. Любив малювати, займався спортом, читав багато книжок. Цю звичку, запевняє, не залишав ніколи. 

«Любив історичну літературу та психологію. Пізніше це допомагало йому у роботі з дітьми», - розповідає жінка.

У Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника Анатолій здобув фах лісівника. Паралельно навчався на військовій кафедрі, після чого був призначений командиром взводу у званні молодшого лейтенанта. 

«Анатолій завше був охайний, підтягнутий. Якось в університеті йому запропонували взяти участь у конкурсі «Містер Університет». Син тоді посміхнувся і сказав «А чому ні?» Конкурс виграв і дуже просив мене приїхати на фінал. І зі сцени сказав, що хоче подякувати за підтримку і виховання своїй мамі. Увесь зал тоді аплодував нам стоячи, а в мене на очах були сльози радості. Анатолій розчулив усіх. Знаєте, він завше за все був дуже вдячним», - розповідає пані Ольга.

Після університету Анатолій працював в Івано-Франківському обласному управлінні лісового та мисливського господарства. Водночас був дитячим тренером з джиу-джитсу, яке вважав найбільш інтелектуальним бойовим мистецтвом. Спершу займався з дітьми у трьох спортзалах Франківська, а пізніше відкрив власний спортивний клуб. Був майстром спорту та багаторазовим чемпіоном України та Європи з джиу-джитсу, а також дворазовим золотим призером Міжнародного чемпіонату з бразильського джиу-джитсу в Румунії. 

«Діти перед змаганнями переживають, хвилюються, а Анатолій їх умів заспокоїти, заряджав і надихав на перемогу», - пригадує пані Ольга. 

Щойно почалось повномасштабне вторгнення РФ, Анатолій пішов до військкомату. У Франківську тоді вишикувалися черги, тому хлопець приїхав на рідну Верховинщину. У березні його призначили командиром взводу в теробороні. У квітні Анатолій з побратимами виїхали на лінію фронту. 

«Тоді я його бачила востаннє. Пам’ятаю, в автобусі син сидів попереду. Вийшов, ми обійнялись і більше не бачилися», - говорить пані Ольга. 

Уже пізніше їй розповідатимуть, як командир 3-ї стрілецької роти 201-го батальйону 102-ї бригади Сил територіальної оборони Розвадовський підтримував у підлеглих бойовий дух, мотивував їх до рішучих дій і сам брав безпосередню участь у знищенні ворога. Казали, що молодий командир тримав сувору дисципліну з бійцями, але готовий був душу віддати за кожного. 

«Він ніколи не просив за себе, лише за хлопців. Мав у серпні приїхати у відпустку. Але тоді їх обстрілювали, було багато поранених. Анатолій сказав нам, що багато хлопців треба відпустити на відпочинок, то, може, він приїде додому у вересні. Потім переніс свою відпустку на наступний місяць, 14 жовтня мав одружитись зі своєю дівчиною…», - розповідає мама військового. 

Лейтенант Анатолій Розвадовський загинув 9 вересня 2022 року у селі Комишуваха Волноваського району Донецької області. Побратими розповіли рідним, що вони з командиром потрапили під обстріл ворожих «Градів». 

«Війна забирає найкращих. Сьогодні стало відомо, що в бою героїчно загинув наш сенсей. Він був не просто учителем Яни, швидше наставником, другом, який завжди вірить в тебе і підтримує. Це людина з великим добрим серцем», - написала тоді у Фейсбуці Лідія Добрянська. 

«Анатолій прийняв мого Дмитрика в трирічному віці до залу. Тренери не беруть таких малих, бо з них немає толку, але Анатолій мав добре серце і повірив у Дмитрика... З того часу ми почали дружити... Анатолій об'єднував людей як магніт, дітвора любила його як друга», - пригадує Назар Соколан. 

«Дорогий, любий наш сенсею. Тебе Бог послав у цей світ показати, яка має бути людина і в чому сенс життя. Ти - уособлення великої любові, світла, добра, людського тепла, працелюбства, дбайливості… вміння любити життя і цінувати його, ти вчив цього своїх учнів», - писали тоді у соцмережах вихованці Анатолія та їхні батьки. 

24-річного лейтенанта Анатолія Розвадовського поховали в рідному Кривопіллі. Нещодавно у школі, де він навчався, відкрили спортивну залу його пам’яті. Тренування у клубі «Prior», який Анатолій створив у Франківську, тепер проводить його брат Валентин. 

«Ми багато сил вклали в цю справу. Анатолій просив мене не залишати її і, у разі чого, продовжити. Він говорив мені це, ніби передчував щось. Анатолій дуже відповідально ставився до тренерської роботи», - підкреслює Валентин.

Каже, тепер про брата нагадують його нагороди та тренерська робота у клубі, де частина дітей виросли за настановами Анатолія. Він вважав, що спорт – це прагнення бути кращими і досягти більшого. 

Анатолій Розвадовський нагороджений відзнаками «За мужність та відвагу», «За заслуги перед Прикарпаттям» та «За бойову звитягу». 

Рідні та близькі Анатолія створили петицію до Президента України, в якій просять посмертно присвоїти лейтенанту Розвадовському звання Героя України. У ній йдеться, що Анатолій «з честю та до кінця виконав важливе бойове завдання».

Вічна слава Захисникові! 

Фото з сімейного архіву та відкритих джерел