Пам’яті молодшого сержанта Олега Бурковського

Знав все про українську землю й без вагань пішов її захищати 

Олег народився 5 травня 1979 року в селищі Березна на Чернігівщині в родині колгоспника й виховательки дитсадка. Після школи навчався на зварювальника у Сновському вищому професійному училищі лісового господарства. Працював за фахом, а також виконував й інші роботи на будівництві. 

Після одруження та народження першої дитини присвятив себе фермерству й відродженню рідного краю.   

«Хоча ми з одного селища, в дитинстві Олега я не знала, він же на шість років старший. А вже коли підросла, моя кума і найкраща подружка нас познайомила. Він такий… Дуже глибокі блакитні очі, які випромінювали впевненість у сьогоднішньому дні і в майбутньому. Це був справжній чоловік. Небагатослівний, але здатний на вчинки. Людина, готова допомагати як фізично, так і морально», - пригадує дружина Ольга.  

За рік до весілля помер Олегів тато. У господарстві залишилися трактор і трішки землі. 

«Коли я завагітніла, чоловік зрозумів, що вже не може працювати десь далеко від дому, надовго залишати мене саму. А чим у невеликому селищі займатися? Вирішили  - землею. Важко було надзвичайно, бо я ж іще, хоч і при надії, навчалася на стаціонарі в технікумі, майже щодня їздила до Чернігова. Олег же всі клопоти по господарству брав на себе», - продовжує жінка.  

Завдяки працьовитості й любові Олега до землі його господарство множилося - обростало ріллею, технікою. «Він жив на роботі. Додому приїжджав тільки щоб переночувати. Про землю він знав усе», - пригадують рідні.  

Проте, й для інших чоловік знаходив час. Мріяв, щоб його селище розвивалося, а земляки – жили у достатку. У 2018 році він заснував та очолив ГО «Наша майбутня Березна», згодом люди обрали його депутатом Березнянської селищної ради. 

«За життя Олег Федорович захоплювався полюванням та стрільбою, полюбляв ремонтувати щось власноруч. Рідні та друзі пригадують його доброту й самовідданість. Чоловік мав великі плани щодо поліпшення своєї малої батьківщини - селища Березна», - йдеться у дописі Березнянського історико-краєзнавчого музею ім Г. Г. Верьовки у Фейсбуці.

«Він був не лише великим патріотом своєї країни, а й малої батьківщини – своїх району та селища», - додає дружина.   

На початку 2022 року, коли Чернігів опинився в облозі, Олег своїм транспортом вивозив людей з обласного центру, а також роздавав власні запаси посівної пшениці, аби в селищі було з чого пекти хліб. Також чоловік був ініціатором створення місцевої самооборони. 

«Того дня, замість тікати, він забрав мене із Чернігова й повіз додому. Всі їхали на захід — ми на схід. Він став організатором місцевої оборони. Перша ніч була ніби в гарячці, селище готувалося чинити опір. Було страшно, але найбільше - за нього. Бо знали, на що тато піде, щоб нам, жінкам удома, чинити опір не довелося», - розповідає про перші дні повномасштабного вторгнення РФ донька Карина.

Вже коли вдалося відправити родину за кордон та діти були в безпеці, чоловік трохи заспокоївся. А сам продовжив господарювати на землі й допомагати землякам.  

Олег багато уваги приділяв освіті дітей - доньки та сина, бо вважав, що тільки освічена молодь спроможна в майбутньому відновлювати Україну. «Тато нас із братом дуже любив. Заради нас він міг все зробити у мирному житті й заради нас пішов захищати Україну», - говорить Карина.  

У 2023 році Олег мобілізувався до першої танкової Сіверської бригади. Згодом його перевели до 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка.  

«Як депутат, фермер, людина честі - прийняв службу. Його словами були: «А хто, якщо не я?». Стрілець, танкіст, протиповітряна оборона, піхота…. Все, що мав - залучав до армії, й очікував такої ж відданості від друзів та односельців. Бо знав: доки інші сім’ї під вогнем - потрібно боротися», - каже донька. 

6 січня 2025 року молодший сержант Олег Бурковський загинув під час виконання бойового завдання в Курській області. Підтвердити смерть Героя довго не могли - через необхідність проведення ДНК-експертизи, тож до травня його вважали зниклим безвісти.  

Попрощалися з військовим 16 червня у Катерининській церкві Чернігова, а поховали у рідній Березні…   

У чоловіка залишилися мама Олена, дружина Ольга, донька Карина та син Олексій.  

Вічна пам’ять і слава Герою!  

Фото: Березнянський історико-краєзнавчий музей ім Г. Г. Верьовки, Березнянська селищна рада

За матеріалами Суспільне.Чернігів