Від легенди футболу до пособника окупантів. Шлях Анатолія Тимощука
Екскапітан збірної України Анатолій Тимощук пройшов шлях від улюбленця нації до людини, чиє ім'я тепер стійко асоціюється зі зрадою. Колись – гордість українського футболу та символ незламного спортивного духу. Сьогодні – мовчазний спостерігач зі зруйнованою репутацією, що живе у Росії.
Цей вибір має свої наслідки. Українська асоціація футболу позбавила Тимощука всіх державних нагород, тренерської ліцензії, а його ім’я викреслили з історії збірної, ексфутболіст також потрапив під санкції.
Історія Тимощука – це приклад того, як один з найуспішніших гравців України власноруч спалив мости з Батьківщиною. Більше – у матеріалі «Главкома».
Анатолій Тимощук народився 30 березня 1979 року у Луцьку. Першою професійною командою для Анатолія стала луцька «Волинь», у 1995 році провів свій перший матч у Вищій лізі чемпіонату України.
Здобув популярність, граючи в донецькому «Шахтарі». У цій команді він став капітаном та гравцем основного складу збірної України. Дебютував за клуб 1 квітня 1999 року в матчі проти «Югосталі». Відзначився двома голами.
Взимку на початку 2007 року санкт-петербурзький «Зеніт» (у якого з'явився надійний спонсор – «Газпром») придбав українського півзахисника за суму близьку до $20 млн. Швидко став капітаном клубу і в сезоні 2007/2008 тримав в руках Кубок УЄФА, а згодом і Суперкубок УЄФА.
Влітку 2009 року перейшов до мюнхенської «Баварії».
У грудні 2011 року Тимощука було визнано найкращим футболістом в історії України.
У 2013 році після перемоги в Лізі чемпіонів з «Баварією», повернувся в «Зеніт».
З 2000 по 2016 рік виступав за збірну України. Був капітаном команди після того, як Андрій Шевченко завершив кар'єру в 2012 році. У 2016 році ухвалив рішення завершити виступи у збірній.
Лот за 700 тис. рублів на підтримку російських розвідників
У розпорядженні редакції опинився документ від 16 травня 2025 року, в якому Служба безпеки України повідомила про підозру Анатолію Тимощуку у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України. Тобто у пособництві державі-агресору.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F997e5fe850fcffbb84e5f7a3ed7de108.jpg)
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F11fa0e3bafd2bea065994e038a4f5f47.jpg)
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F560c4bc360659417704778ed4bfd8e99.jpg)
Згідно з документом, Тимощук, будучи асистентом головного тренера ФК «Зеніт», у вересні 2024 року вирішив профінансувати Збройні сили РФ. Під час футбольного матчу між ФК «Зеніт» та ФК «Кайрат» гравці «Зеніту» вийшли на гру у футболках з символікою, присвяченою жертвам блокади Ленінграду.
За задумом організаторів спортивної події, форма гравців із їхніми автографами передавалася для реалізації на платформі «русский фанатский аукцион». Отримані кошти планувалось використати для надання фінансової підтримки «розвідзагону 106» та інших військових формувань РФ, розташованих у Курській області.
Тимощук брав участь у вказаному змаганні і після закінчення матчу залишив свій автограф на футболці гравця ФК «Зеніт» і передав представникам фанатської спільноти «ландсхрона» для подальшої її реалізації на благо окупаційної армії.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F9850914bf4469a036a0d941c6c6bc42b.jpg)
Того ж дня футболка Тимощука «пішла з молотка» за 700 тис. російських рублів.
У разі доведення вини ексфутболісту в Україні загрожує тюрма від 10 до 12 років.
Розрив з Україною
Після початку великої російсько-української війни у 2022 році позиція колишнього капітана збірної України звелася до однієї публікації в instagram: «Нам потрібен мир заради наших дітей та батьків, заради життя на Землі». При цьому Анатолій опублікував карту України, на якій немає частини Одеської області. Тимощук опублікував цей допис і… продовжив працювати в російському «Зеніті» на другорядній посаді.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F9c67b1be5c614d89d4482a2999d7c1ae.jpg)
Пізніше Тимощук у своєму інтерв’ю фанатському руху «Зеніту» заявив про те, що нібито не бачить різниці між українським та російським народами, а повномасштабне вторгнення назвав «СВО»: «У нас (українців і росіян – «Главком») однакові мислення та менталітет. «Зеніт» – мій дім, я не планую нікуди їхати. Те, що я мовчу про «СВО», не говорить про те, що я підтримую її чи ні. Кожен має свою позицію. Моя в тому, що не все так однозначно, тому намагаюся про це не говорити». Утім, пізніше цю частину інтерв’ю видалили зі сторінки фанатів «Зеніту», а інформацію назвали недостовірною.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F1a320cdb8379658e3a944864242b992c.jpg)
У 2023 році Тимощук здійснив спробу повернути собі українські титули через Спортивний арбітражний суд (CAS). У своїй заяві футболіст заявив, що виступає виключно за мир на своїй рідній землі.
«Якщо комітет (ідеться про Контрольно-дисциплінарний комітет Української асоціації футболу – «Главком») звинувачує мене в такому серйозному порушенні, то я хотів би бачити більш вагомі докази, ніж просто гнівні та непристойні висловлювання окремих футболістів. Для мене репутація футболу – це не те, чим можна маніпулювати на свій розсуд відповідно до політичних проблем, що виникають. Я рішуче виступаю за мир на рідній землі, і єдине, про що я можу думати зараз – щоб сторони якнайшвидше сіли за стіл переговорів і знайшли консенсус, який відновить мир. Якщо, на думку Комітету, моє усунення, виключення та позбавлення ліцензії хоч якось допоможе досягти миру, то я готовий сам від цього відмовитися. Але як професійний спортсмен і людина, для якої репутація футболу – це не просто слова, я ніколи не дозволю собі стати інструментом політичних маніпуляцій», – серед іншого йшлося у листі Тимощука до судової організації.
У підсумку Спортивний арбітражний суд задовольнив апеляцію футболіста. Своє рішення суд аргументував тим, що в період з початку повномасштабного вторгнення до 11 березня 2022 року Тимощук не здійснив ніяких дій, через які б до нього треба було прийняти дисциплінарні санкції: позбавлення його всіх титулів, тренерської ліцензії та довічного вилучення з офіційного реєстру збірних..
Попри те, що футболіст вже давно живе і працює в країні-агресорці, наразі немає підстав стверджувати, що він має російський паспорт. У 2023 році Держдума РФ заявила про те, що Тимощук має таку можливість: «Нагадаю, він є заслуженим майстром спорту Росії. Зараз входить до тренерського штабу «Зеніту». Якщо Анатолій вирішить пов'язати своє подальше життя з Росією, попросить громадянство Російської Федерації, йому, гадаю, у ньому не відмовить, тим більше, що його дружина росіянка», – сказав тоді депутат Державної думи Роман Терюшков. Публічно Тимощук не просив російського громадянства.
Пізніше, все у тому ж 2023 році, журналісти «ТСН» повідомили про спробу екскапітана збірної України отримати румунський паспорт. Для цього Тимощук використав підроблені документи. До румунської міграційної служби було подано пакет документів, що включав родовід Анатолія Тимощука. Згідно з цими паперами, уродженець Волині представлений як буковинець, оскільки його бабуся нібито народилася в Румунії у 1929 році. Проте, в українських документах така бабуся відсутня, і навіть родичі не підтверджують її існування. Колишня дружина футболіста, Надія Навроцька, заперечила цю інформацію: «Які румуни? У нього одна бабуся живе над батьками Толіка. До цього вона жила в Нововолинську, бо дід був шахтарем. Всі вони з Волині».
Конфлікт з колишньою дружиною
Понад п’ять років ексфутболіст вирішував сімейні спори з ексдружиною Надією. Вони перебували у шлюбі з 2000 року, у них народилося двоє дітей. Весною 2016 року Феміда розірвала подружні узи.
Крім цього, протягом 2016-2022 років в Україні тривав судовий процес з поділу майна Тимощуків. За час подружнього життя вони накопичили значні обсяги нерухомості, земельних ділянок та грошових активів. Після розлучення сторони не змогли досягти згоди щодо добровільного поділу майна.
12 жовтня 2022 року Верховний суд поставив крапку у тривалому спорі між колишнім подружжям щодо поділу спільного майна. Зрештою, Тимощук отримав у власність:
- 1/2 торгівельно-адміністративної будівлі (7,5 млн грн);
- чотири квартири;
- п’ять паркомісць;
- 10 земельних ділянок у Волинській та Львівській областях.
Своєю чергою ексдружині дісталися: група нежитлових приміщень площею 416,7 кв. м за 24 млн грн; дві квартири; паркомісце, дві земельні ділянки на Волині.
Бізнес Тимощука у РФ
Опосередковано можна підтвердити, що Анатолій Тимощук досі не має російського громадянства, завдяки інформації про бізнес футболіста в Росії. Медіа «Фонтанка» у 2019 році повідомляло про те, що Тимощук вклався у ресторанну мережу під назвою Ginza Project. Спільно з донькою власника мережі Вадима Лапіна футболіст заснував ТОВ «Компанія Н21». Через кілька місяців, коли в Луцьку розпочався шлюборозлучний процес із Надією Навроцькою, серед засновників відбулася зміна: місце Тимощука зайняла Анастасія Клімова. Ця компанія володіє 70% частки ТОВ «Компанія Н22», на яку зареєстровано ресторан «Гінзи» Food Park.
Хоча «Компанія Н21» й досі діюча, за даними з російських реєстрів, Тимощук лише один раз отримав з неї виторг: у 2015 році – 876 тис. рублів, а вклав він у компанію символічні 6,5 тис. рублів.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F8a53d5d594f738ae8ef509ca3c04fc32.jpg)
Як з’ясував «Главком», на сьогодні за ідентифікаційним номером, за яким Тимощук був співзасновником «Компанії Н21», порожньо; код не «світиться» у російських базах даних. Також за Тимощуком не помічено інших бізнесів у РФ.
Маргарита Огнева, «Главком»

