Трамп готов к уступкам. Как сопротивление ЕС в отношении оружия и правил вынуждает США менять стратегию
Трамп готов к уступкам. Как сопротивление ЕС в отношении оружия и правил вынуждает США менять стратегию

Трамп готов к уступкам. Как сопротивление ЕС в отношении оружия и правил вынуждает США менять стратегию

Під час останнього виступу віцепрезидента США Джей Ді Венса у Вашингтоні (йдеться про подію Мюнхенської безпекової конференції 7 травня.

– Ред.) я сидів у першому ряду.

І як й більшість людей у тій залі, я був готовий до чергової повчальної промови, очікуючи, що розлом у трансатлантичних відносинах поглибиться просто на моїх очах.

Але ми були приємно здивовані.

Тональність американської влади змінилася.

Джей Ді Венс тепер вважає Європу важливим партнером Сполучених Штатів.

То що ж змінилося і чому?.

Моя найкраща здогадка: те, що сталося останніми місяцями, можна описати як надмірне втручання США у зовнішню політику.

Ідея, що Америка може запропонувати нове світобачення, яке буде прийняте всім світом, по суті, базувалося на переконанні "деструкторів" з Кремнієвої долини у незамінності США для інших країн.

І щойно відбулося усвідомлення:.

США залишаються надзвичайно важливим союзником Заходу, але...

Світогляд, який Америка намагається нав’язати своїм союзникам, просто неприйнятний для більшості з них.

Джей Ді Венс згадав кілька моментів, які, на мою думку, демонструють основні вразливості США.

Закупівлі Євросоюзом зброї у США.

США хочуть шматок з трильйонів євро, які планується витратити Європейським Союзом на оборону.

І адміністрацію Трампа дратує те, що Європа, схоже, обирає створювати власне обладнання, а не залишатися слабкою та вразливою, купуючи менш ефективні американські альтернативи.

Уся риторика останніх місяців змусила Європу сумніватися в надійності США як партнера у протидії найбільшій загрозі безпеці — Росії.

Але якщо Європа сумнівається в партнерстві, то вона не витрачатиме гроші на американське озброєння, принаймні не в тих обсягах, які планувалися раніше.

Неможливо мати все й одразу: або США готові захищати Європу разом із нею (включно з Україною), або Європа — повільно, неефективно, але неминуче — почне розбудовувати власну обороноздатність.

А з цим прийде автономія та вплив.

Регулювання в ЄС.

Венс згадав, що Брюссель несправедливо ставиться до американських технологічних компаній.

За моїм відчуттям, саме це і є головною причиною атак США на Брюссель.

Ви можете сміятися, зневажати чи критикувати Брюссель, але він має величезну регуляторну владу в надзвичайно густонаселеному і багатому регіоні.

І якщо ви хочете вийти на цей ринок, ваша дорога лежить через Брюссель.

І що ще страшніше з точки зору Вашингтона — більшість європейців насправді підтримують ці регуляції.

Адже багато хто вважає, що це робить їхнє життя безпечнішим і кращим.

Тож атаки на Брюссель через його начебто недемократичний характер — це просто ще одна атака на будь-яке обмеження американської влади.

Ви можете прорватися до верхівки американської політики завдяки грошам і впливу, але, як бачимо, це не допомагає вам змінити правила в Європі.

Зізнаюся, можливо, це видавання бажаного за дійсне — але мені здається, що те, як Дональд Трамп безжально спалював мости, не налякало і не паралізувало Європу.

І ціна, яку американський народ платить за цей "деструктивний підхід", може виявитися значно вищою, ніж передбачалося.

Якщо все це правда — урок очевидний.

Потрібно тримати позицію, залишатися стійкими, не зачиняти двері, нагадувати про спільні цінності та інтереси і продовжувати робити правильні речі.

І хто знає..

люди можуть змінюватися.

А отже, можливо, й країни також.

Я залишив залу з надією, що моє передчуття справдиться.

Принаймні, цього разу воно не було песимістичним.

Але все ж першою жертвою трампівського "деструктивізму" стала довіра.

Це дуже дорога річ, яку будували десятиліттями важкої праці — і яку буде надзвичайно складно відновити.

Довіра повинна бути в центрі всіх розмов між Брюсселем і Вашингтоном — чи йдеться про торгівлю, чи про регулювання, чи про безпеку.

І якби я мав змогу звернутися до віцепрезидента Венса, я сказав би йому прямо: Росія — агресор.

Україна — жертва.

Ми підтримуємо жертву.

І ще одне – існують червоні лінії, які Європа не може і не буде переходити.

Колонка була вперше розміщена на сторінці автора у соцмережі Х.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.

Источник материала
loader
loader