Шоколадний будинок у Києві: що відомо про цей вишуканий палац та чому така назва

Справжня назва будинку – Палац Моглильовцева, що походить від прізвища власника. А неофіційна, тобто Шоколадний будинок, виникла через коричневий колір фасаду та грубу кам'яну кладку, що нагадує плитку шоколаду, розповідає 24 Канал.

Резиденція самотнього купця

Історія будинку розпочалася ще наприкінці 19 століття. Тоді Семен Могилевцев замовив проєкт своєї резиденції у відомого київського архітектора Володимира Ніколаєва. Будівництво тривало два роки, і вже в 1901-му власник там оселився.

Фасадні деталі нагадують плитки шоколаду / Фото "Україна Інкогніта"

Сім'ї в купця ніколи не було, тому в новому розкішному палаці він жив сам. Цей будинок, зрештою, став його останнім житлом, адже в 1917 році Могилевцев помер. Спадок купця, враховуючи Шоколадний будинок, поділили його племінники.

У радянський час будинок націоналізували – там мешкали відомі політики, науковці, діячі культури, серед яких відомий археолог та мистецтвознавець Микола Макаренко, український державний діяч Ігор Кістяківський та інші.

З 1940 по 1960 роки Шоколадний будинок був у користуванні Управління справами Ради міністрів УРСР. Кияни старшого покоління пам'ятають його як центральний РАЦС, що діяв тут у 1960 – 1980-х роках.

Далі Палац Могилевцева реставрували й відкрили аж у 2009 році як філію Київської картинної галереї. У нинішній час Шоколадний будинок є музеєм та відомим мистецьким центром і його продовжують відновлювати.

Історія Шоколадного будинку: відео

Які архітектурні особливості

У Шоколадному будинку є 9 вишуканих залів у різних архітектурних стилях. За словами наукових співробітників музею, в автентичному стані збереглося шість.

Перша парадна кімната, або Мавританська зала, вражає стелею, що прикрашена візерунками з восьмикутних зірок та рівнораменних хрестів. Друга кімната, що слугувала господареві парадною їдальнею, захоплює гранатовим кольором стін.

"Гранатова вітальня" / Фото Тетяни Асадчевої

Зала в стилі модерн, за правилами тогочасного етикету, була призначена для відпочинку жінок. Унікальним елементом декору там були автентичні вітражі з ірисами, що збереглися донині.

Вітраж з ірисами / Фото Тетяни Асадчевої

У найбільшій за площею кімнаті – Білій залі – часто влаштовували бали, парадні прийоми та благодійні концерти. У її декорі поєдналися елементи трьох стилів: класицизму, бароко та рококо.

Розписи у Білій залі / Фото Тетяни Асадчевої

Кабінет господаря розташовувався в русько-візантійській залі, інтер'єри якої нагадують князівські палаци. Окремої уваги заслуговують унікальні різьблені підвіконня, які були оформлені ще за часів господаря.

Кабінет Семена Могилевцева / Фото Тетяни Асадчевої

Поруч розташована Французька зала з живописною стелею у стилі неокласицизму. Стіни там були прості, бо там, за припущеннями працівників музею, була бібліотека господаря. А він до великої розкоші, мовляв, не тяжів.