/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2F951f8d378300cfc08b01ac5aff8ae055.jpg)
Нескінченна війна всіх проти всіх: що відбувається в Сирії після падіння режиму Асада
Десятки людей загинули в Сирії під час збройних зіткнень між проурядовими силами безпеки та представниками друзької меншини. Ізраїль, який підтримує друзів, завдав повітряних ударів у відповідь і закликав міжнародну спільноту втрутитися для врегулювання ситуації.
Певний час після повалення диктатора Башара Асада з'явився легкий оптимізм, що війна в Сирії завершиться, а країна повернеться до нормального життя. Утім, численні внутрішні суперечності на релігійному та етнічному ґрунті досі роздирають країну, і надія на встановлення стабільності в Сирії поступово згасає.
24 Канал проаналізував ситуацію в Сирії та ті зміни, які приніс із собою новий уряд у Дамаску. Чи зможуть учорашні повстанці на уламках зруйнованої війною Сирії створити мирну та безпечну державу – читайте в матеріалі.
Від повстанців до міжнародних партнерів: що відбувається у Сирії зараз
Після десятиліть жорстокого правління клану Асадів та партії "Баас" Сирія опинилася на порозі нової ери. Падіння режиму диктатора Башара Асада в грудні 2024 року стало кульмінацією громадянської війни, що роздирала країну з 2011-го.
У самому серці конфлікту опинилася коаліція опозиційних сил на чолі з ісламістським рухом "Хаят Тахрір аш-Шам" (ХТШ). Саме вони були основною рушійною силою наступу і в коаліції з іншими опозиційними до влади силами здійснили блискавичний бліцкриг сирійськими територіями аж до столиці – Дамаска, завдали руйнівного удару по режиму Асада, а сам диктатор був змушений самоусунутися від правління та тікати до Москви.
Зустріч перехідного уряду Сирії з новим президентом країни, лідером "Хаят Тахрір аш-Шам" Ахмедом аль-Шараа / Фото офісу президента Сирійської держави
Коли зійшов перший "туман війни", а повстанці проголосили створення такого собі уряду народної згоди, міжнародна спільнота видихнула з полегшенням, адже нарешті з'явилася легка надія на завершення довготривалого конфлікту та відновлення стабільності у Сирії.
Європа та США миттєво погодилися послабити санкційний тиск на країну, а лідер ХТШ Ахмед аль-Шараа, тимчасово здобувши пост президента Сирії, роздав обіцянки західним партнерам, що права сирійських меншин будуть захищені.
Утім, уже в перші місяці правління нової влади почали спливати численні проблеми, пов'язані з принциповими для близькосхідних народностей речами – релігією та етнічним походженням. Сьогодні Сирію можна розділити на кілька умовних внутрішніх груп впливу.
- Перш за все, це організація "Хаят Тахрір аш-Шам" – найчисленніша сила в поході на Дамаск та основний рушій змін і реформ у країні, які мають замінити асадівську диктатуру на "інклюзивну" та "демократично обрану" владу. Відразу після приходу до влади в Сирії ХТШ здійснили кілька позитивних кроків, зокрема створення перехідного уряду до проведення демократичних виборів та обіцянки захистити національні меншини.
Скептицизм до ХТШ викликає минуле організації, тісно пов'язане з джихадистськими терористичними угрупованнями, зокрема "Аль-Каїдою". Попри те, що лідер ХТШ Ахмед аль-Шараа заперечує будь-які зв'язки з терористами та стверджує, що розірвав усі стосунки з "Аль-Каїдою" ще у 2016 році, у складі ХТШ налічується близько 30 тисяч бійців, і там досі існують доволі радикальні ісламістські фракції.
Сполучені Штати також наразі не виключили ХТШ зі списку терористичних організацій, попри те, що публічно висловили обережну підтримку перехідному уряду аль-Шараа.
- По-друге, левову частину успіху повстанців забезпечила Туреччина та підтримуване нею угруповання "Сирійська національна армія". СНА вважається прямою проксі-силою Туреччини та наразі прагне отримати головну роль у новому міністерстві оборони Сирії. Цьому бажанню відкрито протистоїть ХТШ, вони навіть затримували лідера СНА, що свідчить про конфлікт між двома силовими групами.
Бійці Сирійської національної армії беруть участь у параді в контрольованому опозицією Афріні, північна Сирія, 23 листопада 2022 року / Фото AFP
Третя сторона потенційного внутрішнього конфлікту – це курдська меншина, яка виступає за автономію від Сирії. Підтримувана США коаліція "Сирійські демократичні сили" та її невіддільна частина "Загони народної оборони" протягом громадянської війни в Сирії трималися окремо та в основному чинили опір ІДІЛ та іншим терористичним групам, які посягали на території так званого Сирійського Курдистану. Курди взяли пряму участь у поваленні режиму Башара Асада, очевидно, сподіваючись на забезпечення своїх амбіцій зі створення національної автономії, проте зіткнулися зі складнощами через позицію Туреччини та ХТШ, які аж ніяк не зацікавлені в такому сценарії та всіляко чинять опір намірам курдів.
- В останню, четверту, групу можна занести всі етнічні меншини, зокрема друзів та алавітів, які здебільшого фрагментовані та зосереджені суто на захисті інтересів своїх маленьких громад. Сам Башар Асад є алавітом, і не виключено, що в очах сьогоднішнього сирійського уряду всі алавіти залишаються лояльними до старого режиму, а це час від часу спричиняє збройні зіткнення алавітів із поліцією та військовими.
Аналітики оцінюють ризики нових конфліктів у перший рік після падіння диктатури Асада у понад 20% через напругу між ХТШ та СНА, а також через невдоволення алавітів і друзів. Проблем для перехідного уряду додає спадщина родини Асадів: зруйнована критична інфраструктура Сирії, знищений приватний сектор економіки, надзвичайно високий рівень бідності – понад 90%, мільйони біженців та внутрішньопереміщених осіб.
За попередніми оцінками, за 14 років війни втрати Сирії складають близько 800 мільярдів доларів, країна перебуває в перманентній гуманітарній катастрофі, а три чверті населення залежать від донорської підтримки міжнародних організацій.
Порівняння основних економічних показників Сирії (ВВП, нафтовиробництво, курс валюти, інфляція) до війни та станом на 2024 рік
Сирія стала полем битви багатьох держав
Сирія також залишається ареною для зіткнення інтересів регіональних і глобальних сил, що значно впливає на її внутрішню ситуацію. Падіння режиму Асада завдало основної шкоди впливам Росії та Ірану. Кремль, який надав притулок Асаду, втратив свої стратегічні позиції в регіоні та за його межами.
Москва тривалий час використовувала територію Сирії як плацдарм для нарощування впливу в Африці через свої військово-морські бази на узбережжі Середземного моря в Тартусі та Хмеймімі.
Дислокація російських військових баз у Сирії / Інфографіка BBC
Доля російських військових баз досі залишається в підвішеному стані. Кремлю вдалося уникнути блокади своїх військ під час наступу повстанців на Дамаск, проте лише з доброї волі Туреччини. Москва вела прямі перемовини з Анкарою про безпеку своїх солдатів, а долю самих військових об’єктів росіяни досі обговорюють із новою сирійською владою.
Утім, діалог із новою Сирією ускладнюють численні воєнні злочини, які вчинила Росія на території країни під час війни, коли виступила на підтримку диктатора Башара Асада. Мовиться про фактичне знищення одного з найбільших міст Сирії – Алеппо.
Росіяни завдавали десятки авіаударів по місту, нібито по позиціях терористів, однак насправді брали пряму участь у громадянській війні в Сирії на боці Асада. Війська Росії били по позиціях опозиційних повстанців, як зазвичай, не рахуючись із втратами серед мирного населення Алеппо.
- Разом із росіянами жорсткого удару по своїх позиціях у регіоні зазнав Іран. Іран і Сирія підтримували стратегічний альянс із 1980-х років, об’єднані спільною опозицією до Ізраїлю та США.
Цей альянс був особливо важливим для Ірану в рамках так званої осі опору – мережі проксі-груп, зокрема "Хезболли", ХАМАС тощо. Сирія слугувала основним транзитним шляхом для постачання зброї та підтримки "Хезболли" в Лівані, а також забезпечувала Ірану доступ до Середземного моря, що було стратегічно важливим для його військових операцій.
Мережа іранських проксі-сил у регіоні / інфографіка The National
За попередніми оцінками, починаючи з 2011 року, Іран витратив від 30 до 50 мільярдів доларів на військову допомогу, нафтопостачання та логістичну підтримку Башара Асада.
Падіння дружнього режиму в Сирії та неспроможність уряду в Тегерані запобігти цьому спричинили хвилю відкритої критики з боку лоялістів влади всередині самого Ірану, що є серйозним випробуванням для режиму, який залежить від підтримки своїх прибічників.
Попри втрати, Іран намагається адаптуватися до нової реальності. Тегеран шукає нові шляхи впливу, зокрема через співпрацю із сирійськими курдами через різні пропозиції підтримати їхнє прагнення до автономії. Також Іран намагається налагодити зв’язки з ХТШ, використовуючи спільну антиізраїльську позицію, як точку дотику для майбутнього партнерства. Однак ідеологічні розбіжності та глибокий вплив Туреччини поки не дозволяють Ірану зблизитися з новою сирійською владою.
- Ще одна сусідня до Сирії країна — Ізраїль – поки має невизначену оцінку нового сирійського уряду. На перший погляд, це принесло країні значні переваги через послаблення Ірану в регіоні. Ізраїль скористався цим, зміцнивши свої кордони через військові операції, зокрема авіаудари, щоб запобігти потраплянню передової зброї, в тому числі хімічної, до рук ворожих груп. Ізраїль також зайняв буферну зону в прикордонній зоні, що також дозволяє захистити територію країни від несподіваних нападів або провокацій.
Водночас ситуація має й виклики для самого Ізраїлю. Основна тривога пов'язана з невизначеністю щодо нового режиму, зокрема ХТШ, яка мала зв’язки з "Аль-Каїдою" і може бути ворожою до Ізраїлю. Зростання впливу Туреччини під керівництвом президента Реджепа Ердогана, який критично ставиться до Ізраїлю, може ускладнити регіональну динаміку. Нестабільність у Сирії також загрожує Йорданії, яка вже стикається з проблемами біженців та безпеки, що може опосередковано вплинути на безпеку Ізраїлю вздовж його найдовшого та найменш захищеного кордону.
Зрештою, саме Туреччина отримала найбільшу вигоду від повалення режиму Башара Асада. Анкара підтримала повстанців і суттєво посилила свій вплив у Сирії та регіоні, особливо після відходу звідти Росії та Ірану. Сьогодні Туреччина надає безумовну дипломатичну підтримку перехідному уряду в Дамаску та прагне обмежити вплив курдських сил у Сирії.
Турецькі війська активно проводять військові операції проти сирійських курдів через їхні ймовірні зв’язки з Робітничою партією Курдистану – підпільною курдською організацією, що діє на території Туреччини та визнана Анкарою терористичною організацією.
Зустріч чинного президента Сирії Ахмеда аль-Шараа з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом / Фото AP
Зокрема, Туреччина має суттєве соціальне та економічне навантаження через близько 3 мільйони сирійських біженців, яких країна прийняла під час громадянської війни в Сирії. Під час останніх президентських виборів 2023 року обіцянка подолати проблему біженців була однією з основних, і сьогодні Анкара нарешті має можливість реалізувати подібні плани.
Варто також звернути увагу на можливі економічні вигоди, які переслідує Туреччина. Країна має дуже розвинений будівельний сектор і вже зараз обіцяє взяти на себе частину відбудови сирійської інфраструктури. Водночас Анкара планує стати головним партнером Сирії в проєктах у галузях енергетики та транспорту і вже зараз поступово починає реалізовувати амбітні плани. Утім, усі ці процеси ризикують зірватися, навіть повноцінно не розпочавшись, якщо країна знову зануриться в хаос.
Міжнародний тероризм може повернутися в Сирію
Падіння режиму Башара Асада залишило Сирію без централізованої влади, що відкриває двері для хаосу та беззаконня. Експерти попереджають, що без належного управління вакуум влади може призвести до посилення екстремістських груп. Неконтрольовані території, або так звані мертві зони, стають ідеальним середовищем для діяльності терористичних організацій, які можуть використовувати їх для тренувань, вербування нових членів і планування нападів.
Конкуренція між різними збройними групами всередині Сирії лише погіршує ситуацію. Наприклад, ХТШ та СНА, підтримувана Туреччиною, ведуть боротьбу за контроль над територіями, відбираючи їх у СДС, зокрема в курдів, яких підтримують США.
За даними ООН, станом на сьогодні ці конфлікти призвели до переміщення близько 1,1 мільйона осіб уже після втечі Асада. Масове переміщення населення, економічна нестабільність і відсутність безпеки створюють ідеальні умови для радикалізації, що може бути використане як "Ісламською Державою", так й іншими екстремістськими та терористичними групами.
Бойовики "Ісламської Держави" на території Сирії / Фото Getty Images
Крім того, повідомлення про насильство в алавітських регіонах у березні 2025 року та звинувачення ХТШ у стратах прихильників Асада лише підкреслюють крихкість ситуації. Останні сутички з друзькою меншиною також не грають на руку репутації нової сирійської влади та лише створюють додатковий скептицизм у Європі та США, що лідери повстанців і представники нової сирійської влади за вдягненими костюмами та закликами до демократії можуть приховувати давні радикальні погляди.
Десятки років диктатури родини Асадів не лише втягнули Сирію в тривалу війну, а й майже знищили шанси країни на повноцінне майбутнє. Сирія сьогодні потребує плідної роботи як від нової влади, так і від міжнародної спільноти. Проблема лише в тому, що перші мають зрештою добровільно передати захоплену силою владу на волю розділеному сирійському народу, а другі – повірити, що сучасний уряд у Дамаску відійшов від архаїчного радикалізму та здатен проводити реформи не лише на словах.

