Інтерв’ю з Гремом Сунессом: Сучасний футбол відштовхує — мені цікаво дивитись лише три команди

Про Грема Сунесса відомо одне напевне — дурниць він не терпить. За майже шістдесят років у футболі як гравець, тренер і експерт, він завжди говорив прямо і по суті. Всякий пафос чи пустослів’я — не для нього. Тож, зустрічаючись із ним, журналісти Telegraph Sport знали: ставлячи питання, варто бути уважними.

Хто, на його думку, з нинішнього складу Ліверпуля міг би грати у чемпіонській команді його епохи? Чи знайшлось би місце Мохамеду Салаху, Вірджилу ван Дейку чи Тренту Александер-Арнольду поруч із Кенні Далглішем, Аланом Хансеном і самим Сунессом?

Про все це — в інтерв'ю The Telegraph.

"Дурне питання", — кидає він з усмішкою, не втрачаючи ані краплі свого грізного единбурзького акценту, попри роки, проведені в Дорсеті. — "Усі, кого сьогодні вважають топ-гравцями, були б топами і в 80-х. Якщо, звісно, правила гри не змінилися до невпізнання, вони залишатимуться найкращими й через 30 років. Що робить гравця великим — це техніка та вміння розуміти гру. Якщо це є, ти зможеш сяяти в будь-яку епоху".

Сунесс зізнається: він був би щасливий повернутися на Енфілд у складі нинішньої команди — ще й на таких ідеальних полях, як у Прем’єр-лізі.

"Я б із задоволенням стрибнув у машину часу й знову став гравцем. Просто — знову грати. Я б радів грі в будь-якій команді, але нинішній Ліверпуль — це щось неймовірне. Уявіть лише — кожен день ганяєш на свіжому повітрі з друзями, а в день матчу стоїш у тунелі, дивишся на суперника й думаєш: "Я зроблю його життя нестерпним". Це відчуття все ще заводить мене, попри всі ці роки".

Щоправда, якщо згадати його славнозвісну агресивність, не факт, що сучасним гравцям так уже й хотілося б опинитися поруч із Сунессом у тому ж тунелі — поки він уважно вивчає їхні гомілки.

"Послухайте, бувають різні "круті хлопці", і я точно не з тих, — каже він. — Я, як і більшість, маю "робочу голову", і окремо — голову для всього іншого".

Отже, заперечує, що грав жорстко?

"Та ні, звісно, я й сам неодноразово перегинав палицю. Але завжди знаходився хтось у суперниках, хто робив те саме. Це моє єдине виправдання".

Так, на полі Сунесс був безжальним, але поза ним — це напрочуд цікава, жива і відкрита людина. У нього гострий розум, багатий досвід і завжди — чітка думка. Здавалося б, ідеальний набір для футбольного експерта. І все ж два роки тому Sky Sports попрощався з ним після майже двох десятиліть глибокого аналізу. Без жодної церемонії. Та образ у Сунесса — нуль.

"Я вже застарий для цього аналітичного всесвіту", — усміхається він із лукавим блиском в очах. Іронія в тому, що у свої майже 72 він виглядає струнким, підтягнутим, повним енергії. Щотижня п’ять разів плаває в морі біля свого дому, а ще — готується до благодійного пішого марафону, щоб підвищити обізнаність про важливість володіння навичками СРР (серцево-легеневої реанімації). Це не дідусь — це приклад життєлюбства.

"Мама колись сказала: “Сину, де б ти не був — там завжди щось відбувається”. Я її не підвів, — сміється Сунесс. — І, знаєте, я вже пішов далі. У мене повно справ. Щодня для мене — це як урок. Завжди є щось нове — щось почуєш, щось побачиш. Я — цікавий до світу. І мені подобається моє життя".

Він замовкає на мить.

"Сподіваюся, я зараз не накликаю біду. Так, як і всі футболісти мого покоління, я переживаю через ризик деменції. Але поки що жоден день не минає без усвідомлення: мені пощастило. У мене було не просто хороше життя — воно було чудове. Я вдячний".

Втім, навіть якби хтось із телеканалів запропонував йому повернутись до ефіру — він не впевнений, що погодився б. Не в останню чергу тому, що довелось би дивитися багато футболу.

"Це гра, яку я люблю. Але зараз ми живемо в таку футбольну епоху, коли багато що стало просто нудним. Забагато гри на центрі поля, забагато поперечних передач".

І понеслося.

"Оці всі показники володіння м’ячем, відсотки вдалих пасів — тренери надають їм забагато значення. Це шкодить грі. А ще ось ця статистика, яку показує Sky: хто заробив найбільше фолів. Та ви серйозно? Коли це фоли стали змаганням? Якби я був першим у тому рейтингу за часів Ліверпуля, тренери сказали б: “Ти занадто довго тримаєш м’яч, а значить — не читаєш гру достатньо швидко”.

Що ж тоді з Ліверпулем Арне Слота? Їх теж затягує у вир статистики?

"Я все ще люблю дивитися Ліверпуль, Ньюкасл і мій рідний клуб Борнмут. У них хоча б не вся гра відбувається на центрі поля".

А от про нинішню моду виходити з оборони через короткий пас краще його взагалі не питати…

"Цей Ліверпуль вміє бути різним. Найкращі команди так і роблять — тому їх цікаво дивитися. Вони не бояться грати довгими передачами. А от ці молоді тренери, одержимі виходом з оборони через короткий пас — мені це не вкладається в голові. У Ліверпулі ми перші 15 хвилин просто запускали довгі передачі. Розтягували поле, влаштовували Іану Рашу забіги проти захисників. Центральні захисники боялися висуватися. І коли ми позбавляли супротивника можливості створювати гостроту, тоді вже починали грати в футбол".

Він відверто не розуміє сучасних звичок.

"От зараз, якщо ти гратимеш проти Ліверпуля, Арсенала чи Борнмута — зателефонуй їхньому тренеру в п’ятницю ввечері і спитай: як би ти хотів, щоб ми грали завтра? Відповідь буде одна: “Розігруйте м’яч від воріт”. Бо ми круто пресингуємо і відберемо його за секунду. Але ж вони все одно це роблять!"

Сунесс уже не приховує роздратування.

"Подивіться, що робив Венсан Компані минулого року в Бернлі. Принципи, принципи — завжди грати від оборони. Але ж це пряме запрошення: “Йдіть, тисніть нас”. І що? Єдиний можливий результат — виліт. Те ж саме з Саутгемптоном Рассела Мартіна. Ти виходиш проти команд, які обожнюють пресинг і все одно граєш саме так? Не кажіть мені, що це не наївність".

Зітхнувши, Сунесс переходить до теми, яка справді хвилює його сьогодні: благодійний похід між 72 стадіонами Англійської футбольної ліги. Мета — підвищення обізнаності про важливість курсів СРР. І тема ця для нього дуже особиста — в 1992 році, ще будучи тренером Ліверпуля, він пережив серйозні проблеми із серцем.

"Наближається річниця тієї операції, — каже він. — І зараз я думаю про це навіть більше, ніж тоді. Те, що я досі тут — через 33 роки після — і що в мене було таке життя… Це завдяки тим, хто мене врятував".

Чи довелося йому змінитися після того? Стати м’якшим, стриманішим, менш… Сунессом?

"Ну, поради я чув. Але не скажу, що завжди їх слухав. Можливо, перепливати Ла-Манш минулого року було не найрозумнішим рішенням. Але ні, я себе не стримую. Я ніколи не зловживав алкоголем. Харчувався добре. Був навіть веганом — поки не довелося змінити дієту. Рівень червоних кров’яних клітин впав, довелось повернути стейк у раціон раз на тиждень. Трохи не по-веганськи, але що поробиш. Я тримаю себе у формі".

Тому, коли прийшло запрошення долучитися до маршу — він одразу погодився.

"Я пройду лише останній етап — трохи більше 10 кілометрів, від стадіону КПР до Вемблі. Ми підемо разом з іншими колишніми гравцями. Здається, Гленн Ходдл буде теж. А коли збираються ветерани футболу, знаєте що буває? Весело. Повно абсолютної нісенітниці в розмовах".

І Сунесс сміється.

"10 кілометрів балаканини. Ось вам і заголовок".