/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2F35d5d962654e852003b6786717cc104d.jpg)
100 днів катастрофи та бездарності: як Трамп веде Америку до тиранії та нової Великої депресії
30 квітня Дональд Трамп відзначатиме 100 днів з початку свого другого пришестя до влади в США. Господар Білого дому напрацював за цей період на рекордне падіння довіри до себе не лише всередині США, але й також по всьому світу. Підтримка Трампа – найнижча серед усіх новообраних президентів на 100-й день каденції від часів Дуайта Ейзенхауера, який очолив США в 1953 році.
Оскільки Трамп вже 100 днів на посаді президента США, а в Америці та світі ця кругла дата – традиційний привід для підбиття перших підсумків, 24 Канал приєднується до цього процесу та дає власну оцінку першим 100 дням президента Трампа.
Звідки взялася традиція "100 днів" і до чого тут Трамп
Для початку розберемося, звідки взялася традиція підбивати підсумки за 100 днів. Ні, це не просто красива та кругла дата, вона має пряме відсилання до історичних подій.
У 1815 році Наполеон повернув собі владу та правив наступні 3 місяці. Насправді днів було взагалі не 100, і спершу цей крилатий вираз стосувався не Наполеона, а короля Людовіка XVIII, який повернув собі владу після перерви у "100 днів" (насправді – 110). Утім, нині це все не важливі для загалу подробиці, а сам вислів пішов у народ і став популярним штампом.
Нове життя красивому вислову з не менш красивими цифрами дав 32-й президент США Франклін Рузвельт, який переміг на виборах у розпал Великої депресії з обіцянкою негайних реформ. Основні з них він оголосив саме в перші 100 днів на посаді, відлік яких почався 4 березня 1933 року. З того часу "100 днів" набули нового символізму та стали частиною політичної культури всього світу.
Президент Франклін Делано Рузвельт знімає капелюха перед натовпом після прийняття присяги президента США на третій термін поспіль 20 січня 1941 року у Вашингтоні / Фото з Національного архіву США
Зараз "100 днів" – це такий час, за який новий президент входить у курс справ і формально не несе відповідальності за дії "попередників", а ще – має "кредит довіри" на проведення непопулярних рішень і реформ. Також для ЗМІ це неформальна межа закінчення "медового місяця", коли нового президента вже можна починати активно критикувати.
Утім, цих традицій нині ніхто вже не дотримується, і Трампа почали розпинати ще навіть до інавгурації, а він абсолютно точно і після символічних 100 днів продовжить згадувати за будь-якої нагоди "crooked" Джо Байдена і так само продовжить навішувати на нього образливі епітети та звинувачення у всіх смертних гріхах, зокрема й убивство всіх курей і провокування "яєчної кризи".
До речі, Байден довго стримувався, але також порушив неписане правило про табу на критику в перші 100 днів нового президента і на мітингу в Чикаго 15 квітня 2025 року дуже жорстко пройшовся по Трампу.
Менш ніж за 100 днів роботи нової адміністрації, вони вже встигли наробити стільки шкоди та руйнувань. Просто дух перехоплює від того, що це могло статися так швидко,
– Джо Байден розкритикував політику Трампа та DOGE Ілона Маска, який планує скоротити 7000 співробітників соціальної сфери та кардинально урізати соціальні видатки.
Чи реальний "мир за 100 днів"
Для українців 100 днів Трампа на посаді можуть бути важливими тим, що президент США нібито планував собі зробити під "круглу дату" подарунок у вигляді завершення війни в Україні. Цей план замінив собою "мир за 24 години", про який Трамп без зупинки розповідав під час виборів.
І хоча обидва згодом були спростовані та відкинуті, а представник президента Кіт Келлог взагалі пожартував, що початок відліку днів до обіцяного його шефом миру може вести лише сам Трамп, у суспільстві зберігається якась ірраціональна віра в диво.
Однак реальність ми спостерігаємо геть іншу, бо за згадані 100 днів ані Трамп, ані його спецпредставник і тіньовий держсекретар США Стів Віткофф не зробили нічого, щоб здійснити свої обіцянки, натомість лише підтвердили амбіції Росії.
Напередодні інавгурації Трамп висунув красивий слоган "Мир через силу". Це разом із понад 70 разів повтореною обіцянкою "миру за 24 години" дало надію, що дипломатія Трампа буде сильною та потужною, особливо на тлі нерішучості адміністрації Байдена. Перші успіхи з перемир'ям у Газі ще більше додали надії.
Та нині доводиться констатувати, що Байден і його радник з нацбезпеки Салліван на тлі команди Трампа були просто відчайдухами та базованими яструбами, бо вся політика Трампа нині щодо мирного врегулювання війни в Україні – це суцільна капітуляція перед Росією.
- Спершу трампісти за власною ініціативою позбавили самі себе сильною переговорної позиції, заявивши про неможливість вступу України до НАТО та відмовились виступати гарантом безпеки для України.
- Згодом розпочали сепаратні переговори з Росією за спинами Києва та Брюсселя.
- Далі була кабальна "угода про корисні копалини" (до речі, Трамп уже укладав таку – з Афганістаном).
- А також скандал в Овальному кабінеті, зупинка постачання зброї та розвідувальних даних для України, розмови Трампа з Путіним.
Показово, що за підсумками переговорів у Саудівській Аравії Україна погодилась на безумовне припинення вогню, як того вимагали США і яке стало однією з причин скандалу в Овальному кабінеті. Але на нього не погодилась Росія і з того часу буквально водить Трампа за ніс, висуваючи все нові та нові вимоги, а насправді – відкрито знущаючись над Америкою.
Переговори з росіянами повністю замкнув на собі Стів Віткофф, усунувши Кіта Келлога та Марко Рубіо. Нині доводиться констатувати, що США виступають у них навіть не як посередники, а просто на боці Росії. Віткофф прямо говорить, що Україна має поступитись територіями п'яти регіонів, при цьому сам він точно не знає їхніх назв, бо в інтерв'ю Такеру Карлсону говорить "Крим, Донецька, Луганська область і ще дві".
Жодну з них, окрім Криму, Росія нині повністю не контролює, натомість вимагає їх повністю, зокрема й Костянтинівку, Краматорськ, Запоріжжя та Херсон.
Ця мирна угода стосується пяти територій, але йдеться про набагато більше. Це про протоколи безпеки, НАТО, статтю 5 – є багато деталей,
– Стів Віткофф нахвалює свої миротворчі зусилля, при цьому він демонструє свою тотальну некваліфікованість.
Стів Віткофф і Путін / Фото Кремля
Де-факто, це план капітуляції України. Про таке можна було домовитись взагалі без США, бо це і є буквальні вимоги Росії. Але далеко не факт, що Росія на цьому зупиниться, при цьому жодних гарантій безпеки для України Трамп не планує представляти. Він лише говорить про те, що Путін, нібито з поваги до нього, більше не нападе.
Це відверта маячня, бо ніякої поваги до Трампа з боку Путіна не існує, Росія доводить це щодня обстрілами українських міст, вбиваючи наших дітей. Трамп же вдає, що нічого не відбулося, а його люди саботують ухвали, які б засуджували російські воєнні злочини. Так було зі скандалом з ухваленням резолюції з засудженням дій Росії в ООН, так було з блокуванням Америкою спільної заяви членів G7 з приводу російського обстрілу міста Суми, коли жертвами росіян стали 35 людей.
Показовою в цьому плані стала історія з послом США в Україні Бріджит Брінк: після приходу Трампа до влади вона різко змінила риторику і перестала згадувати Росію і її відповідальність за обстріли та воєнні злочини проти України, хоча раніше не мала з цим жодних проблем.
Апогеєм цинізму став безадресний пост про жертв обстрілу у Кривому Розі. Попри те, що навіть Росія взяла на себе відповідальність, пані Брінк не наважилась цього зробити. Після того як президент Зеленський жорстко розкритикував безхребетність американських дипломатів, ті все ж таки почали ворушитись і назвали чорне – чорним, але незабаром після цього зі США прилетіли новини про відставку пані посла Брінк.
Що стало її причиною – невідомо, але варіантів небагато. Або вона втомилася від цинізму нових шефів і пішла сама, або керівництво прибрало дипломатку після того, як вона порушила наказ не звинувачувати Росію. В усіх випадках – це ганьба. І це, на жаль, нині є базовим налаштуванням американської зовнішньої політики в перші 100 дні Трампа при владі.
В Україні вже зрозуміли, куди веде Трамп та його люди, і не готові погоджуватися на те, що США та Росія вирішили без них під час сепаратних переговорів. Про це прямо заявив президент Зеленський 15 квітня під час спільної пресконференції з генсеком НАТО Марком Рютте:
Українська позиція залишається незмінною: територіальні питання — це виключно справа українського народу. Жоден зовнішній посередник чи держава не мають повноважень вирішувати долю українських земель. Для нас це червоні лінії – визнання окупованих територій російськими. Ці представники (Віткофф – 24 Канал) обговорюють питання, які виходять за межі їхньої компетенції.
Напередодні 100 днів Трамп знову активізував свої "миротворчі зусилля" і пояснив, в чому полягатиме, на його думку, поступка Росії. Вона, увага, полягатиме лише в тому, що Путін зупиниться і не стане загарбувати всю Україну. І це вже відверта маячня, яка підтверджує повне нерозуміння Трампом і його командою реалій.
Владімір, стоп!
– Трамп намагався заклясти Путіна після чергового ракетного обстрілу мирних українських міст, але в нього виходить лише peace-deal-done.
Завдяки такій стратегії Трамп все більше нагадує Невіла Чемберлена – людину, яка намагалася умиротворити іншого агресора – Гітлера, віддаючи йому на поживу все нові та нові землі в Європі. Можливо, переговорній команді Трампа варто відкрити "Вікіпедію" та дізнатися, що сталося потім і чи вдалося британцю "привезти мир для свого покоління"?
Паралельно зі спробами завершити війну між Україною та Росією Віткофф веде також й "іранський кейс". І тут вже маємо повний art of deal. Бо нині всі повернулися фактично до тієї самої "ядерної угоди", яку Трамп розірвав у 2017 році, образившись, що її уклав не він, а Обама. Нині ж бачимо захід на нове коло (тільки коло це циркове, те саме, де бігають поні), бо Віткофф починав як яструб і вимагав повної денуклеаризації Ірану, а через кілька днів вже погоджувався на обмежене збагачення.
Сюди ж додамо виведення американських військ із Сирії та посилення позицій Туреччини коштом інтересів союзників США в регіоні – Йорданії, Ізраїлю та курдів. Просто чудові угоди.
Рано чи пізно Білому дому все ж доведеться констатувати факт провалу "мирних ініціатив" Трампа і нездатність Віткоффа вести переговори з Росією. "Миру за 100 днів" не сталося, а це означає, якщо Трамп дійсно хоче Нобелівську премію, він має змінити стратегію і вже нарешті почати тиснути на агресора, а не на жертву агресії. Для цього у США є всі можливості – на щастя, Трамп не наважився зупинити санкції, накладені на Росію Адміністрацією Байдена.
Також є безтямна митна війна проти всього світу, яка мала, мабуть, єдиний позитив – вона обвалила ціни на нафту і суттєво обмежила прибутки Росії, а значить – її можливості фінансувати війну проти України.
А з нею у росіян вже давно не все гаразд – Сили оборони зуміли стабілізувати фронт, при цьому окупанти так само зазнають шалених втрат, стрімко втрачаючи не лише людей, але й техніку. Вичерпується ресурс літаків-носіїв ракет, закінчується техніка та снаряди (нині 60% потреб Росії в артилерії забезпечують постачання з КНДР, але навіть у комуністів це не є нескінченним ресурсом).
Все це підводить Росію до межі можливостей і того часу, коли вона погодиться на реальні мирні переговори. Чи будуть потрібні на той час за столом перемовин емісари Трампа, які гратимуть на боці Путіна? І чи не втратить до того часу інтересу до справи сам президент США – питання відкрите. Тому дякуємо (якщо на цьому вже так наполягає Венс) президенту США, що не скасував санкції й таки відновив допомогу, ухвалену Байденом (за даними Кільського інституту, який веде підрахунки допомоги Україні союзниками, від США залишається ще 4 мільярди зі загальних 115).
Іншої допомоги Україна від Трампа не бачила, а про блокування у 2023 – 2024 роках і зупинку та спроби шантажу у 2025-му ми не забудемо.
Гра в рецесію і національна катастрофа
Озвучена на прикладі дипломатичних зусиль проблема компетенції поширюється і на решту напрямків діяльності команди Трампа. І це основна біда нинішньої адміністрації. При цьому це цілком свідомий вибір Трампа, бо він обирав собі в команду не за професійними ознаками, а за принципом лояльності та особистої відданості.
У підсумку на перші ролі вийшли некомпетентні персонажі на кшталт Ілона Маска, Стіва Віткоффа, Джей Ді Венса, Пітера Наварро, Крісті Ноєм, Тулсі Габард, Піта Гегсета, Роберта Кеннеді-молодшого, Пем Бонді тощо.
Апогеєм та символом непрофесійності команди Трампа став так званий Signal-гейт, коли радник президента з нацбезпеки Майк Волц додав до приватного чату, в якому були топові представники адміністрації, журналіста (головреда The Atlantic Джеффрі Голдберга) та обговорював план таємної операції проти єменських хуситів (до речі, вона зазнала фіаско), а міністр оборони Гегсет ділився секретними даними, зокрема, наданими ізраїльською розвідкою.
Серед учасників чатування був і Стів Віткофф, який в цей час перебував у Росії та міг бути зламаний російською розвідкою. Також Волц створював інші чати в "сигналі" та обговорював у них деталі інших державних справ (те саме робив міністр оборони Гегсет, додавши до секретних чатів ще й членів своєї родини).
Це все порушує чимало приписів і законів, а найголовніше – є свідченням того, що нині владу в наймогутнішій країні світу захопили некваліфіковані та небезпечні профани, які ненавидять своїх союзників у Європі, на все дивляться як на спосіб підзаробити й, до речі, не поважають свого президента (привіт, Джей Ді Венс).
Виступ щойно згаданого Венса на безпековій конференції у Мюнхені 14 лютого 2025 року чітко окреслив нову реальність, в якій США більше не можуть вважатися "старшим партнером" і гарантом безпеки в Європі. Все це ставить під сумнів сам факт існування НАТО і вимагає нової архітектури безпеки в Європі, вже без участі США.
У підсумку ЄС шукає заміну НАТО і власну суб’єктність, а Велика Британія знову повертається обличчям до Брюсселю. Де-факто, Європа робить так, як і хотів Трамп, але президент США не врахував, що, коли Америка перестає бути гарантом безпеки, вона втрачає як політичне лідерство, так і економічне. А прямі атаки на члена НАТО Данію з вимогами віддати Гренландію лише погіршують ситуацію і переконують Європу в правильності та необхідності розриву.
Все це прискорює митна війна Трампа проти всього світу, оголошена 2 квітня під назвою "День звільнення". Наразі приголомшливі тарифи відкладені на 90 днів (Трамп і тут моргнув першим), і повноцінний ефект від цієї авантюри проявиться лише після "100 днів", але вже зараз можна казати, що це прямий шлях до рецесії та руйнації вільного ринку та створеного Рейганом глобального світу.
Наслідком цих опортуністичних дій Трампа і команди стане нова світова економічна криза, яка має потенціал стати "Великою депресією 2.0". При цьому виникне вона просто на рівному місці – через дурість конкретної персони та потурання блазнів, які зібралися навколо нього та розігрують сценку з казки про голого короля. Той одразу встиг оголосити про майбутні "дуже успішні 90 угод за 90 днів", але ніхто чомусь не поспішав підігрувати Трампу в цій клоунаді.
Наразі дуже складно передбачати, як далеко все зайде, проте лише сама торгова війна з Китаєм, з яким Трамп так і не призупинив тарифи, має потенціал зруйнувати все. А значить, попереду інфляція, зростання цін, нові "американські гірки" на фондовому ринку, знецінення вкладів, падіння довіри до долара, банкрутства, дефіцит товарів (не лише яєць, але й м'яса, сирів, авокадо тощо) та безробіття. Натомість Трамп у відповідь пропонує лише збільшення тиску.
Найпершими постраждають найбідніші. Вони не виграють від потенційного повернення виробництв до США і не отримають роботу. По-перше, це швидко не робиться, по-друге, нові "робочі місця" займуть роботи. Натомість США доведеться ще більше роздувати соціалку, адже зменшувати споживання американці не хочуть, а саме надмірне споживання є однією з причин торгового дисбалансу США з рештою світу. Іншими причинами є долар як універсальний розрахунковий засіб і експорт США не товарів, а послуг, зокрема фінансових і технологічних. Все це тепер опиниться під великим тиском і не менш великим питанням.
Варто вже хвилюватися про "хворих" – до прикладу, про флагман американського літакобудування Boeing. Нічого доброго це не віщує американським хайтер-гігантам, а також лідерам оборонної промисловості. Все це цілком реальна перспектива вже найближчого майбутнього. Ну, а наразі маємо стрімке падіння авторитету США та довіри до Америки як флагмана економіки, гаранта стабільності та арбітра.
США працювали над репутацією поколіннями, але тепер все це розсипається та руйнується за 100 днів.
То США вже не демократія, а авторитарна держава?
Іронічно, але саме "покращення" в економіці обіцяв Трамп виборцям у 2024 році й завдяки цьому зумів перетягнути на свій бік середній клас і частину "ядерного електорату" демократів. Нині вони вочевидь гірко шкодують про свій необачний емоційний вибір.
Адже дії Трампа тепер прямо впливають і на простих американців. Їх можуть не цікавити бомбардування українських міст і сепаратні переговори людей нового президента з терористами ХАМАС чи їхніми колегами з Росії, але вони не можуть не бачити, що відбувається у США.
А там Трамп послідовно знищує всі демократичні інститути та віддає перевагу диктаторським методам. Новий президент США в перші свої 100 днів активно застосовував виключні повноваження, якими є виконавчі укази. Також він обрав сек'юритизацію та технологію створення моральної паніки, як засіб державного управління. На це прямо вказують вже 9 надзвичайних станів, оголошених Трампом, що є безпрецедентним в історії США.
Під цим соусом за наказом Трампа олігарх Ілон Маск та DOGE руйнують бюрократичний апарат США, масово скорочуючи державних чиновників, силовики масово порушують права людини, а Трамп вже мріє про концтабори для американців в Сальвадорі. Під прикриттям моральних панік Трамп атакує суди, незалежні ЗМІ та університети.
При цьому на кордоні з Мексикою, слід визнати, дійсно стало спокійніше, але картелі, найімовірніше, просто взяли паузу для зміни тактики. Натомість показники випровадження мігрантів – нижчі, ніж за Байдена. А порушень прав людини – значно більше.
Нині вся Америка здригається від скандалів навколо депортацій випадкових людей, яких хапали на вулиці просто за тату чи за атрибутику клубу НБА "Чикаго Буллс" (її використовують члени сальвадорських банд, але також і мільйони американців), а також від показового ігнорування владою рішень судів, зокрема Верховного Суду. Якби це були Росія чи Китай – питань би не було, бо це тоталітарні країни, що з них взяти, але нині мовиться про демократію чи вже колишню демократію?
Хаос і непрогнозованість поглиблюється, тактика flooding the zone, вигадана під час першого строку Трампа його радником Стівом Бенноном (тим самим фанатом зігування, який нині вже не приховує своїх фашистських вподобань) нині зведена до абсолюту і перетворилася на постійний shitstorm, ставши головним інструментом державного управління в перші 100 днів нового президента США.
Показово, що обидві палати Конгресу, які мали б бути стримувальним фактором та обмежувати свавілля президента, йому фактично ніяк не заважають і радісно погоджуються на обмеження Трампом їхніх повноважень. Той активно цим користується.
Курс Трампа на автаркію та фашизм нині став очевидним. При цьому не зовсім очевидно, скільки в цьому самого Трампа, а скільки його команди, яка на людях демонструє лояльність і небачену готовність "цілувати Трампа в дупу" (за його ж термінологією), а насправді має значно більші амбіції, освячені ідеями "темного просвітництва".
Натомість ми точно знаємо, що сам Дональд Трамп хоче:
- розважатися у власному флоридському маєтку;
- грати в гольф;
- укладати "геніальні угоди";
- складати когнітивні тести;
- перейменовувати Мексиканську затоку;
- ручкатися з Конором МакГрегором;
- ні за що не відповідати, а лише давати доручення;
- писати переможні пости в соцмережах і громоподібно волати "You're fired!";
- відкривати пам’ятники самому собі;
- думати про третій термін;
- чути нові й нові лестощі від світових лідерів, яких сам Трамп ідентифікує абсолютно правильно, називаючи їх "поцілунками в дупу".
З огляду на це Дональду Трампу більше б підійшли не "100 днів", а 120, описані в незавершеному романі Маркіза де Сада "120 днів Содому" та його вільній інтерпретації від П’єра Паоло Пазоліні. У класика, до речі, також було в фільмі "коло лайна", щоправда, наступним було вже "коло крові".
Шлях тирана
Але Трамп не може вимагати, щоб увесь світ грав у його гру. Точніше може, але світ не буде коритися і буде протидіяти. І ми вже це бачимо. Бо тепер навіть Китай вже не видається таким "упирем" і доволі успішно шукає дружби з Японією, Південною Кореєю, Австралією та ЄС.
У США Трамп не може переламати все, що збудували попередники за 250 років. Так, він надіслав у глибокий нокдаун Демократичну партію, а його суперниця на виборах Камала Гарріс хоч і обіцяла не здаватись, але кудись зникла. Однак низовий спротив Трампу і трампістам зростає.
Наразі за всю Демпартію віддувають лише ті самі "ліваки" – Берні Сандерс та Александрія Окасіо-Кортес, які збирають багатотисячні мітинги та намагаються підняти низову ініціативу. Але вже й окремі республіканці починають розуміти, що вони наробили. Те саме стосується і багатіїв, які своїми грошима профінансували кампанію Трампа. Бо перед ними постала реальність, в якій вони можуть втратити свої мільярди. І вже втрачають.
Також ми бачимо перші ластівки: програш ставленика Ілона Маска на виборах у Вісконсині та обвал популярності республіканців у Флориді. Цього все ще мало, але й тарифи ще не запрацювали на повну силу.
При цьому сам Трамп чи то вдає, чи то щиро вірить, що все чудово та йде за планом. Принаймні так він стверджує в інтерв'ю "злому генію" своєї команди – журналу The Atlantic.
Однак ніхто в ЗМІ, схоже, так не вважає. Бо The Econimist виходить з обкладинкою, на якій зображено понівеченого за перші сто днів Трампа лисого орла (він же – білоголовий орлан) – національний символ Сполучених Штатів, а The New Yorker безжально діагностує цей же період як "100 днів бездарності".
З такими оцінками згодні вже й виборці в Америці, бо рейтинг довіри до Трампа за перші 100 днів на посаді потужно обвалився і нині нижче, ніж у того ж Трампа в часи його першої каденції.
Такої ж думки й виборці "51-го штату", де якраз під 100 днів Трампа пройшли вибори, перемогу на яких святкували ліберали на чолі з новим лідером Марком Карні. Ще в січні 2025 року, поки Трамп не почав свою атаку на Канаду, вони були аутсайдерами, але завдяки нападкам Трампа ця політсила зуміла драматично наростити рейтинг і перемогти. Щось схоже, до речі, ми бачимо й в Україні, де після атак команди Трампа на Зеленського рейтинг президента також зріс.
Тепер – після завершення перших 100 днів на посаді – Трампу все частіше почне "прилітати", а він все більше почне відгороджуватись у своїй шкаралупі "успішного успіху та переможних перемог", про які щоденно сповіщає Білий дім.
У такому режимі недалеко до самоізоляції та повторення шляху португальського диктатора Антоніу Салазара (так, це на його честь назвали чаклуна з Гаррі Поттера). Той в останні роки свого життя був усунутий від влади своїми ж поплічниками, але до останнього вірив, що всім керує і все контролює, бо вони розігрували перед ним сценки, друкували для нього спеціальні випуски газет з альтернативною, але обов'язково переможною реальністю, та вдавали, що той досі править своєю нещасною країною.

