Медіаграмотність у медіавишколі: правдива актуальність чи її імітація

Якось так сталося, що в березні я взяв участь у декількох семінарах і тренінгах, присвячених проблемі медіаграмотності. Мої шановані й поважні колеги з університетів блискуче і майстерно розповідали про те, якою має бути ось ця сама медіаграмотність в суспільстві, в певних стратифікованих аудиторних зрізах, — і все відбувалося дійсно логічно і мудро до того дня, коли під час однієї більш ніж п’ятигодинної онлайн-зустрічі присутніх пів сотні викладачів журналістики почали активно закликати застосовувати медіаграмотність у журналістській освіті.

Але чи коректним є такий заклик? Розбираймося.

Що таке медіаграмотність? Це — результат медіаосвіти.

Що таке медіаосвіта? Враховуючи значну кількість можливих визначень, сумарно зазначу, що це просвітницько-освітня практика впровадження технологій аналізу структури масової комунікації (що таке масова комунікація і які засоби масової комунікації є медіа, що обслуговуються журналістикою, а які є комунікаційними засобами, до яких журналістика не має жодного стосунку), функціональних характеристик медіа (інформаційних, аналітичних, публіцистичних), регуляторних принципів практики медіа (якими є особливості легалізації медійних представників), контентних особливостей медіа (початки контент-аналізу, роз’яснення сутності моніторингу). А також верифікація контенту (розуміння феномену фейків, виявлення конкретних фейків, унеможливлення сліпої віри в те, що подається масовою комунікацією); робота зі штучним інтелектом (у масовій комунікації, в журналістиці, в авторській творчості), створення нехай простеньких, але власних текстових чи аудіовізуальних продуктів різного ґатунку (за допомогою телефонів, планшетів, персональних комп’ютерів тощо). Подібна просвітницько-освітня практика реалізується через лекції, семінари, дискусії, тренінги. Рівень володіння цими (і не тільки, звісно) знаннями та навичками визначає рівень медіаграмотності кожної окремої людини.

Що таке журналістська освіта?

Мушу сердечно перепросити за певну офіційність і академічність наступного абзацу, але, щоби відповідь на це запитання була максимально повною, дозвольте перерахувати навчальні дисципліни з журналістики, які є в навчальному плані спеціальності «журналістика» та яких навчають викладачі ЦК (циклової комісії — скорочено ЦК), зокрема, й автор. Річ у тім, що у фаховому коледжі, зокрема й Галицькому фаховому коледжі імені В’ячеслава Чорновола у місті Тернополі, не передбачено кафедр. Ми провадимо вишкіл молодших бакалаврів за освітньою програмою «Журналістика» однойменної галузі знань.

Отже, на рівні молодшого бакалаврату журналістики протягом чотирьох років навчання ми пропонуємо нашим студентам такі фахові навчальні дисципліни: основи журналістики, історія журналістики, професійні стандарти та професійна етика, основи редакторської та журналістської майстерності, теорія та методика журналістської творчості, медіаправо, медіабізнес, реклама та PR, загальне редагування, галузеве редагування, друкована журналістика, онлайн-журналістика, радіожурналістика, телевізійна журналістика, інформаційні та комунікаційні технології в журналістиці, основи операторської майстерності та відеомонтажу. Пари проходять в аудиторіях, онлайн, у власній телерадіостудії коледжу StudLife, у комп’ютерній лабораторії, у видавничому центрі й «у полі», але про деталі вишколу не згадую, це не реклама спеціальності. Ми не є закладом вищої освіти, наші випускники можуть продовжувати навчання вже на бакалавраті в університетах у наших більш досвідчених, більш заслужених і більш знаних колег — отже, набір фахових журналістських дисциплін там є ще більш щільним і детальним.

Подібне навчальне меню і є базисом для впровадження журналістської освіти.

Так от. Мені цікаво, що ще викладачі нашої ЦК журналістики мають зробити, щоби в межах ось цих навчальних дисциплін фаху впроваджувати згадувану вище медіаграмотність? Що ще в аудиторіях, у телерадіостудії та у видавництві ми повинні говорити, доводити, просити виконати, з якого приводу дискутувати, що аналізувати, в які ігри грати, які фейки розвінчувати, які медійні приклади наводити та які студентські приклади створювати, які програми застосовувати, що відносно штучного інтелекту радити, щоби в межах ось цих навчальних практик впроваджувати згадувану вище медіаграмотність? Яких ще гостей запрошувати, на які семінари покликатися, які персоналії толерувати, які наративи просувати, а які радити ігнорувати, які тексти-фічери та які тексти-репортажі створювати, які сюжети знімати, монтувати, аналізувати, за що хвалити, за що критикувати, щоби в межах ось цих навчальних практик упроваджувати згадувану вище медіаграмотність?

Не вважаю ці запитання риторичними й тим більше вторинними — і ось чому.

По-перше, ми вчимо студентів, і коректне терміновживання — основа нашої викладацької практики, а тим більше коли йдеться про термін, складником якого є слово «грамотність».

По-друге, і медіаосвіта, і журналістська освіта мають чітке функціональне призначення. Медіаосвіта як базис медіаграмотності — це намагання навчити вправно аналізувати чужі медійні контенти. Журналістська освіта — це намагання навчити вправно створювати контенти власні. Ми не працюємо з майбутніми медіааналітиками. Ми працюємо з майбутніми журналістами.

По-третє, і медіаосвіта, і журналістська освіта насправді мають чітке авдиторне призначення. Медіаосвіта як базис медіаграмотності — це для широкого авдиторного загалу, і початковим ключовим елементом впровадження медіаосвіти мав би бути обов’язковий шкільний предмет, який вивчався б на рівні фізики, мови, математики й хімії. Цього в Україні немає.

По-четверте, журналістська освіта апріорі неможлива без медіаграмотності як результату медіаосвіти, і ця медіаграмотність автоматично, за замовчуванням «вшита» в кожну з набору фахових дисциплін, які пропонуються студентам освітніх програм журналістики галузі 06 на рівні коледжу або університету (будь ласка, подивіться фрагмент цього тексту, що є вище). Закликати викладачів впроваджувати медіаграмотність у журналістську освіту — те ж саме, що спонукати їх під час викладання журналістських дисциплін для студентів галузі 06 у коледжах і університетах викладати журналістику, те ж саме, що рекомендувати викладачам математики працювати з цифрами й числами.

Утім, подібне ми вже колись проходили. Пам’ятаю «мову ненависті», яка раптом вигулькнула з обріїв різноманітних тренінгів і семінарів, а потім так само раптом щезла, залишивши по собі відчуття, що «мова ненависті» — звичайна релокація в площину девіантної стилістики критично необхідного для кожного журналіста та викладача максимально поважного ставлення до Кодексу етики українського журналіста. Потім була «соціальна відповідальність журналіста», яка після миттєвого зникнення перетворилася на аморфну гуманізацію журналістської практики, засновану на ретроспективі висновків Комісії Ґатчінса, одного з чотирьох напрямків теорії преси Сіберта, Петерсона і Шрамма та пункту три першого зведення Міжнародних принципів журналістської етики 1983 року, — і все.

Але грантова допомога журналістській освіті вкрай потрібна. Було б дуже помічним для наших студентів проведення таких семінарів, зустрічей і тренінгів, які були б присвячені реальним журналістським практикам: ознайомленню з сучасними креативними, творчими технологіями створення яскравого, виразного авторського контенту, заснованого на фактологічних істинності та достовірності, з прийомами пропозицій для авдиторії таких наративів, які вмонтовуються в авторський суб’єктивізм, із розумінням того, що випускника в редакції не питатимуть про Затоку Свиней і не проситимуть намалювати вислід впливу шостого рівня піраміди Роберта Ділтса на редакцію, а вимагатимуть від нього створення класного, доцільного, актуального контенту. Іншого ми навчимо. Просто допоможіть нам. Не імітацією допомоги, а справами...