"Кожен заїзд у Покровськ – це лотерея": як живе місто на лінії бойового зіткнення

Покровськ – колись логістичний хаб українських військ на Донеччині, а сьогодні – епіцентр запеклої битви. На Покровський напрямок припадає третина усіх ворожих атак на фронті. Ворог за кілька місяців впритул підійшов під околиці міста і зараз намагається оточити його.

Наближення російських військ у серпні 2024 року погіршило ситуацію в місті. Сотні тисяч мешканців Покровська були вимушені виїхати з рідних домівок. Разом із ними – ті, хто знайшов свого часу у Покровську новий дім.

У місті досі залишаються люди, працюють кілька магазинів. Останнє відділення Нової пошти нещодавно остаточно зупинило свою роботу. Покровськ під постійними обстрілами.

Як у таких умовах живе місто – розповідає 24 Канал.

Увага міжнародної преси вже кілька місяців прикута до міста Покровськ. Зруйновані будинки, 10% місцевих мешканців, які залишилися – із майже 60-тисячного міста, яке колись було взірцем розміреного і майже спокійного життя. Постійні атаки від росіян, що гатять по населеному пункту і впевнено, але повільно просуваються вперед, змінили долі тисяч українців.

Але в останні дні лютого до цього східного міста – і українці, і закордонні аналітики, пильно придивляються з надією: на Покровському напрямку Сили оборони взяли під контроль населений пункт Котлине.

Зайняття цього села дозволило б окупантам вийти на трасу Покровськ – Дніпро, тому на його захоплення у свій час ворог кинув значні сили. Десантники спільно з суміжними підрозділами Сил оборони не дозволили загарбникам закріпитися у Котлиному та вибили окупантів за межі села,
– повідомили 26 лютого в ОСУВ Хортиця.

Тим часом аналітик Forbes Девід Акс пише, що українські дрони рятують місто, душачи російські лінії постачання: "Українські безпілотники не тільки завдають шкоди військам на передовій, але й літають кілометрами за лінію фронту, щоб полювати на російські вантажівки, що прямують дорогами до Покровська. Ці безпілотники перетворили важливу російську логістичну магістраль – дорогу Очеретине – Прогрес, – на кладовище російських вантажівок, мікроавтобусів, легкових автомобілів і всюдиходів".

Проблиск надії насправді означає величезні зусилля Сил оборони України, які продовжують захищати Покровськ після того, як впала Авдіївка.

Покровськ зараз: дивіться відео

Це історія про красиве місто, де ще у 2024 році святкували День Незалежності попри те, що здалеку лунали вибухи. Люди "жили життя" до останнього – допоки окупанти не підібралися до Покровська впритул, намагаючись знищити його.

Цю історію розповідає волонтерка й засновниця БФ "Янголи Донбасу" Яна Статна, яка підтримує українські Сили оборони ще з 2014 року.

"Ще одна клята доба": життя в Покровську зараз

"Кожен день починається з того, що ми кажемо: минула ще одна клята доба на Покровському напрямку та взагалі в місті Покровськ. Тут для нас вже стали звичними фрази, що це був складний день, складна ніч, складний ранок. Я вже навіть інколи не пишу і не говорю, що було гучно, тому що це вже і так за замовчуванням, – розповідає Яна Статна. – Я пригадую Покровськ у період червня – липня, навіть ще серпень, коли там було життя, можна було спокійно їздити, куди хочеш ходити, де хочеш відпочити, просто пожити життя, як це робили інші люди. Відпочивали, гуляли, працювали".

Руйнування у Покровську / Фото Яни Статної

Яна пригадує: навколо було багато людей. Діти гралися, ходили в парк, хтось ловив рибу, хтось влаштовував барбекю – наприклад, на День Незалежності 2024. Хоч тоді в місті вже було доволі гучно й чутно, як прилітає на Гродівку.

В парку були тренажери – там, я пам'ятаю, підлітки займалися. Поле було баскетбольне, футбольне…Ти собі думаєш: "нуль" за 14 кілометрів, а діти ще грають у футбол. В принципі, чому б їм тоді було не грати у футбол? І от я для себе зрозуміла, що Покровську треба було користуватися моментом. Треба було кудись ходити, побачити щось, просто відпочити, з кимось зустрітися,
– пригадує Яна.

Вона родом із Буковини, але каже, що галерея телефону здебільшого складається зі світлин східних міст і сіл. Є чимало місць, де побувати вже не вдасться: вони зруйновані окупантами.

"Кожен заїзд в Покровськ – це, якщо чесно і відверто сказати, – лотерея. Ти ніколи не можеш бути впевнений на 100%, що заїдеш і все зробиш, що запланував. В ідеалі бажано заїжджати за певних погодних умов. Наприклад, в туман. І тоді менше "крила" їхні (росіян – 24 Канал) літають, фіксують. А от на артилерію і на авіабомби це не впливає… Дошкуляють і всіх тероризують. Це просто якийсь треш. Ніде я такого не бачила. Коли була битва за Бахмут, теж така важка і кривава, тоді не було ще так розвинено (FPV-дрони – 24 Канал). У період, коли почалася оборона Авдіївки, дрони-камікадзе росіяни почали активно застосовувати. Часто бачу, пишуть таке словосполучення – "сафарі" на цивільних. Воно звучить дуже жахливо і дуже жорстоко, але описує дійсно той жах, що відбувається… Навіть просто на вулицях. Там є вулиця Прокоф'єва – ми їздили туди мільйон разів. І от нещодавно людина, яка їхала в Добропілля, на жаль, не доїхала – по його автівці влучив FPV. Теж висвітлювали історію, що росіяни вдарили по машині, де цивільні були, на автівці писали "люди". Там і поранені були, і загиблі. Ну, це один факт, який висвітлили. А таких історій дуже багато, буквально щодня зʼявляються. І в Покровську, і в Мирнограді", – пояснює волонтерка.

Яна каже, що часто дрони загарбників працюють впритул біля будинків. Місцеві ділилися історіями, що безпілотники залітали навіть до квартир. Активізація таких злочинних дій росіян, каже Яна, почалася з грудня. Зі сторони Павлограда окупанти працюють на оптоволокні – ці дрони неможливо заглушити РЕБами.

Центр Покровська після обстрілу: дивіться відео

Місцеві пишуть на машинах "люди", чіпляють якісь тканинки чи скотч – на куртки собі й на автівки, щоб можна було ідентифікувати, що це цивільні. Ну, на ор*ів це все одно не діє. Вони прицільно відпрацьовують по мирних,
– розповідає Яна.

Волонтери й поліція продовжують евакуацію людей з Покровська. Станом на кінець лютого у місті залишається понад 6 500 місцевих.

Завезти гуманітарну допомогу вкрай складно. Ворог обстрілює всі під'їзні шляхи до міста,
– пояснює очільник ОВА Вадим Філашкін.

Люди змушені покидати свої домівки – попри надію на краще, невідомість щоденну працю.

Нещодавно у Покровську зачинилося останнє відділення "Нової пошти". Працівники працювали в надважких умовах: за стіною з бетонних блоків, із забитими вікнами, на генераторах. Але люди обіймали одне одного, отримували ліки, продовольство, генератори.

Ми планували закрити відділення ще у грудні, але наші працівники благали нас не робити цього, адже для покровчан ми залишалися останнім звʼязком з цивілізацією. Тому до останнього відтягували момент закриття, а наші працівники були готові працювати й далі,
– розповів співвласник компанії Володимир Поперешнюк.

"Нова пошта" у Покровську була чимось більшим, ніж просто поштовим відділенням / Фото з фейсбук-сторінки Володимира Поперешнюка

Тепер обіймів на "Новій пошті" немає. Як і самого відділення, що живило місто доставкою необхідного.

Памʼять про місто, яке все ще є

Я часто бачу, що люди зупиняються в певних місцях, щоб зробити фото. Світлини – це добре, тому що я теж вважаю, що треба все фільмувати. Я стараюся все, що тільки можна сфотографувати, щоб воно в нас було,
– розповідає Яна.

Лікарня у Покровську теж працювала до останнього, допоки її не розбомбили. Начальник Покровської МВА Сергій Добряк каже, що у місті зараз є головний лікар та працює молодший персонал, однак вже не в самій лікарні, адже її розбили.

"Люди втратили і місце роботи, і зарплату, і якесь життя, яке вони, незважаючи на цю складну ситуацію, продовжували. І кілька людей вже записалися на евакуацію… Ну от вони працювали в лікарні. Ну хіба це погано, що там працювала лікарня? Медична допомога потрібна в будь-якому випадку. Це фронтове місто. Воно має функціонувати. Ну от росіяни "звільнили" місто Покровськ від такої лікарні. Навіть зруйнували пологове відділення. Гарне було пологове відділення. І коли показували руйнування, то багато людей мені писало, що, дуже шкода. Писали: "в мене тут дитина народилася", "тут я народилася". Це частина історій життя людей, які у Покровську прожили з самого народження аж до цього моменту", – пояснює Яна.

Влітку завірусилося відео – мовляв, така складна ситуація, а ви саджаєте троянди. Це було у той період, коли обстановка вже була дуже гострою на напрямку. У відео комунальники доглядали за квітами. Ці рослини, каже Яна, посадили задовго до того, як лінія бойового зіткнення підійшла надто близько, але люди в соцмережах все одно почали обурюватися.

Ні для кого не секрет, що у місті була комунальна служба і вона працювала. Це був липень – серпень. Я би не хотіла, щоб це місто було схоже на смітник – просто щоб комусь, хто за тисячу кілометрів звідси, було спокійно, що тут брудно, захаращено. Навіть у січні й на початку лютого ще з деяких районів міста вивозили сміття. І так було в інших містах – працювали, доки це було можливо. А як стало занадто важко – люди самі розбирали все після обстрілів,
– каже Яна.

Усі роботи проводилися до повномасштабного вторгнення, люди лише доглядали за вже створеним – як, наприклад, парком "Ювілейний". Часто люди питають, чи цей парк розвивали за час великої війни. Однак, каже волонтерка, всі великі роботи й ремонти відклали у довгу шухляду з початком повномасштабного вторгнення. Люди просто дбали про те, що мали, навіть якщо лінія бойового зіткнення наближалася.

Ще одна пам'ятка історії й освіти, яка постраждала від росіян, це Донецький національний технічний університет:

Я не знаю, скільки разів туди прилітало. І я коли проїжджаю повз нього, пам'ятаю, який він був гарний. В такому вигляді, що ми звикли його бачити. І навколо троянди цвіли. Це було дуже так гарно і атмосферно. Ти приїжджаєш і думаєш, чи буде тут ще колись заняття, чи зайдуть сюди студенти, абітурієнти, чи буде тут проводитись навчальний процес,
– підсумовує Яна Статна.

Так тепер виглядає Донецький технічний університет / Фото Яни Статної

На вулицях міста є багато мертвих тварин – особливо на трасах. Вночі вони не освітлюються, а їхати доводиться швидко, тож чотирилапі можуть потрапити під колеса. Саме тому з Покровська евакуйовують не лише людей, а й тварин.

Наш район, Динас, вулиця Заводська. Там багато котиків – мабуть, більше двадцяти. Ти приходиш, даєш одному їсти. Як тільки покликав, то все, вони з усіх сторон на тебе набігають. Я дуже радію, що є люди, які мені пишуть, от ми хочемо надіслати їжу для котів… Покровськ, якщо взяти тільки його, то це дуже велике місто. Тут 60 тисяч людей проживало. А Мирноград – 40 тисяч. І оце агломерація – 100 тисяч людей. Відповідно, тварин дуже багато є. Тому я постійно там роблю фото, відео, і виставляю. Можливо, це когось змотивує взяти котика. Ми можемо передати чи привезти, придумуємо логістику,
– додає волонтерка.

Котики з Покровська шукають добрі руки: дивіться відео

І людей, і тварин із міста вивозять під звуки вибухів. Канонада для Покровська тепер не вщухає ні на день, а спокійні дні залишаються у памʼяті.

Як іду вулицею, в мене в голові прокручується спогад. Літня вулиця – чиста, акуратна, охайна, тротуар гарний, дорога, смітник. Ніхто нічого не смітить, все кидає у смітничок. Все по-європейськи, демократично, все як має бути, все як книжка пише. А зараз я бачу там брудну вулицю, занедбану, обстріляну… І це дуже сумно і тяжко бачити. Коли місто живе, коли хтось живе, працює, коли йде динаміка. Ти бачиш просто живе і красиве місто. А зараз ти бачиш просто сіре, занедбане, побите місто,
– сумно зітхає Яна.

Як допомогти оборонцям Покровська

Яна продовжує збирати гроші для Сил оборони України, для бійців, що зараз борються на Покровському напрямку.

Ми от зараз спілкуємося, постійно згадуємо, що в цей час, минулого року, були дуже важкі бої за Авдіївку. Було надзвичайно важко. І, як часто писали, що, типу, "Та все, там заберуть Авдіївку і далі не підуть. Вони десь там зупиняться". Ну, на жаль, цього не сталося. Вони забрали Авдіївку. І пішли далі,
– підсумовує волонтерка.

Потреби у військових не змінилися, додає Яна: "Як я кажу, це можна чотирма словами охарактеризувати: дрони розвідувальні, ударні, РЕБи і автомобілі. Тому я це погрупувала на дві групи: те, що явно збереже життя особового складу. І є те, що зробить смерть ворогам. Ми постійно на це збираємо, доставляємо…Як ми це називаємо? Це доставка піци. Закупили, отримали і прямо в руки доставили, передали. І воно вже одразу все готове. Пішло в роботу".

Ви теж можете приєднатися до постійного збору за реквізитами й допомогти 110-й, 25-й, 14-й, 68-й, 93-й бригадам, а також підрозділам ССО, ЦСО (А), яких забезпечує фонд БФ "Янголи Донбасу", який заснувала Яна Статна.

Ви також можете забрати котика, якщо маєте змогу, й подарувати чотирилапим мешканцям Покровська краще життя.

Міфи, легенди, стереотипи, "русскій мір"

Якщо подивитися на світлини від Яни, Покровськ видається гарним і тихим. До того, як огидний "русскій мір" добрався впритул до міста, там вирувало життя.

Покровськ без "русского міра" / Фото Яни Статної

Життя, яке подекуди було невідомим для великої кількості українців, що не були на Сході України до того, як почалося повномасштабне вторгнення і росіяни стирали міста й села з лиця землі.

Я це чую з 14-го року: "Та там нема нічого, там тільки насип, смог, забруднення, терикони, шахтери, які вічно незадоволені". І "русскій мир" – самі, мовляв, кликали, тож так вам і треба. Я з цим борюся ще з 2014-го року. Всі, хто так говорить, вони, мабуть, не їздили далі зі своєї області, зі свого населеного пункту, тому що Донеччина — це бездонний, безкрайній степ. Це просто неймовірна краса. Інколи просто хочеться там поїхати в той степ, лягти десь серед тих степів, дивитися на тарикони, лежати там мільйон годин, щоб тебе ніхто не чіпав. Там дуже багато полів, дуже ресурсна земля. І от ти так їдеш, ну, різними місцевостями, і дивишся навколо. Там ріпак, там соняшник, там пшениця. І на фоні синього неба ти там подивишся – зліва, справа, спереду, ззаду – всюди тебе оточує Україна. Ну, навіть сама природа з мене в колишнє середовище говорить про те, що Донеччина – це Україна,
– пригадує Яна.

Терикон на Донбасі / Фото Яни Статної

Зараз, каже вона, болісно переглядати світлини з Покровська, ще не знищеного війною. Однак місто все ще бореться і протистоїть окупантам – його продовжують захищати тисячі українських бійців.