Копія радянського концтабору. Кати з Божковської виправної колонії № 16

Копія радянського концтабору

— Андрюха, бери мітлу! — командує чоловік у теплій куртці з надписом на спині ГШР, що означає «Група швидкого реагування», і з синьо-жовтою нашивкою на рукаві. Його колега тим часом лупцює дубинкою молодого худорлявого чоловіка в джинсах і спортивній кофті по ступнях, по ногах, по сідницях, методично постукує по потилиці. Чоловік стоїть у закритому дворі (на зеківському сленгу «конверт» або «стакан») з широко розставленими ногами й піднятими вгору руками, притиснутими до стіни, й мовчки зносить побої.

— Який же ти безсовісний! — докоряє йому той, що з нашивкою ГШР. — Не замикайся в собі, розмовляй із нами.

Андрій явно не налаштований ні на спілкування, ні на те, щоб мести мітлою. Лише зрідка стогне. Тоді учасники екзекуції відтягують його від стіни й він падає обличчям у калюжу. Наступають йому, лежачому, на ноги, а «боєць» тим часом дістає величезну дерев’яну биту й застосовує за прямим призначенням.

«Вихователі» з колонії лякають незговірливого зека:

— Це була перша стадія. Зараз розтягнемо, буде болючіше.

Далі змушують брати граблі, й коли отримують від ув’язненого ту ж реакцію, регочуть, що відправлять у барак до «опущених»… Переживають, що через таких незговірливих «наркоманів-під**асів» начальство може позбавити їх премії…

Додивитись до кінця восьмихвилинний ролик від громадської організації «Захист в’язнів України» дуже важко. Просто подивитись (!) усього вісім хвилин відеозапису знущання працівників колонії над засудженим морально складно.

А задокументоване катування одного ув’язненого тривало близько години. Бідолаха не витримав тортур — помер.

Не під силу навіть уявити, що в такі моменти відчувають поневолені люди.

До речі, відкупитися від знущань та ґвалтувань, за словами одного із засуджених, коштувало 10 тисяч гривень на місяць.

Ми дивуємося жорстокості росіян, які знущаються з наших військовополонених, але, на превеликий жаль, система виконання покарань у нашій країні, як і у рф, залишилась копією концтаборів часів Радянського Союзу. Бездушною, страшною, аморальною.

Чому новоприбулих до колонії, в якій, до речі, відбувають покарання засуджені вперше за незначні злочини, насильно змушували брати до рук знаряддя праці? Щоб таким чином отримати від них згоду на співпрацю з адміністрацією колонії й далі шантажувати й компрометувати перед іншими ув’язненими. Адже за прийнятими у кримінальній субкультурі неформальними правилами та звичаями засуджені не повинні співпрацювати зі структурами будь-якої влади.

«Відразу ж після прибуття до колонії засуджених змушували робити дії, які можуть компрометувати їх перед іншими, знімаючи процес на відеокамеру для подальшого шантажу.

У разі відмови засудженого виконати вимоги до нього застосовувалися тортури. Їх били руками, ногами, гумовими кийками, палицями, викручували руки за спиною. Також ходили по тілу в’язнів, яке тримали в лежачому положенні на мокрій поверхні.

Задокументовано факт катування у лютому 2022 року засудженого упродовж майже однієї години. Причиною його смерті стала гостра крововтрата. Патологоанатоми зафіксували, зокрема, крововиливи у скроню, лобно-тім’яну ділянку голови, численні масивні крововиливи по тілу, а також перелом носових кісток. Побиття супроводжувалося постійним психологічним тиском, основною метою якого було зламати волю людини й примусити беззаперечно виконувати будь-які вказівки”, — повідомив Офіс Генерального прокурора 29 травня минулого року, коли була висунута підозра чотирьом службовим особам колонії.

Тоді ж підозрюваним працівникам колонії Печерський райсуд Києва обрав запобіжні заходи — тримання під вартою без права внесення застави.

У ході досудового розслідування до цього списку додалася ще одна особа, тож на лаві підсудних опинилися: молодший інспектор відділу нагляду і безпеки Іван Г.; начальник дільниці соціальної реабілітації Олександр Г.; начальник відділення соціально-психологічної та виховної служби Євген К.; заступник начальника відділу соціально-психологічної служби Руслан Н.; черговий помічник начальника установи Григорій С.

Знімали тортури на відеокамеру

— Злам волі та особистості новоприбулих — це стала практика Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань, яка лишилася з радянських часів та має на меті з самого початку зробити з в’язнів покірних рабів, які весь свій строк мають працювати майже безплатно, виконувати ремонтні роботи приміщень в установі власним коштом і боятися скаржитися правозахисникам та правоохоронним органам на порушення їхніх прав. Боячись розголошення фактів приниження, в’язні бояться скаржитися навіть після звільнення, — зазначають у громадській організації «Захист в’язнів України». — Про незаконні методи поводження з в’язнями в установах Північно-східного міжрегіонального управління правозахисники розповідають вже багато років. Україну регулярно відвідує делегація Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка фіксує жорстоке ставлення до в’язнів та надає рекомендації державі на усунення порушень. Але Міністерство юстиції та керівництво Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС) зазвичай спростовують подібні звинувачення, спираючись на недостатність доказів та замовність викривачів.

Задокументувати належним чином незаконне поводження з в’язнями майже нереальне завдання, тому що перевіряючі приїхали й поїхали, а в’язні лишаються в тих же умовах далі. У нас досі не створений механізм надання безпеки скаржникам.

З огляду на це подібні злочини розслідувати дуже складно. І якби не смерть одного із засуджених 23 лютого 2022 року внаслідок катувань, невідомо, чи все це виплило б назовні.

За справу взялись детективи Державного бюро розслідувань, які провели велику роботу щодо виявлення та припинення ганебних фактів катувань в установах відбування покарань у низці регіонів України.

Як зазначається в ухвалі Печерського райсуду столиці, слідством установлено, що починаючи приблизно з листопада 2021 року по лютий 2023 року працівники Божківської колонії, серед яких були начальницький склад, інспектори й оперативні працівники, за попередньою змовою катували засуджених, в тому числі задля вимагання у них грошей. Катування застосовували до кожного новоприбулого в’язня.

Серед іншого, наприклад задокументовано факт нанесення понад 200 ударів одному із засуджених. Все ці тортури знімали на відеокамеру.

Щоб довести злочинну діяльність працівників колонії, досудове слідство отримало дозвіл на тимчасовий доступ до речей та документів підозрюваних, які містять таємницю, провели десяток різних експертиз.

До речі, після завершення розслідування колонію відвідав Денис Малюська, на той момент міністр юстиції України.

«Таким чином окремі співробітники намагались побороти злочинну ієрархію: злочинці на високих позиціях в ієрархії не працюють і бояться втратити свій статус, якщо почнуть працювати. Їх били, щоб ті взяли швабру і почали прибирати», — його слова у фейсбуці прозвучали не стільки як підтвердження встановлених фактів, стільки як намагання пояснити причини «залишків радянських практик насилля».

Та міністр одразу ж додав, що влітку 2023 року все керівництво колонії було звільнене, а нове отримало завдання зробити колонію зразковою.

«За особливі досягнення в роботі» начальник колонії отримав при звільненні 400 тис. грн премії

Насправді те звільнення виглядало як можливість уникнення відповідальності. Зокрема, начальник колонії Олег Бурмас (до 2020 року він обіймав посади помічника начальника установи з питань залучення засуджених до праці та трудової адаптації, а також заступника начальника установи з нагляду безпеки та оперативної роботи), не став навіть чекати остаточних висновків службового розслідування й подав заяву на звільнення за власним бажанням. При цьому ДКВС України погодило йому виплату премії в розмірі 400 (!) відсотків від посадового окладу «за особливі досягнення в роботі». Разом з іншими грошовими виплатами пан Бурмас, залишаючи керівне крісло, отримав майже 400 тисяч гривень.

Ба більше, під кінець каденції він спромігся відсудити собі ще й пенсію в розмірі без малого не 30 тисяч гривень.

«Слідчі Держбюро розслідувань мають визначити, чому після встановлених систематичних порушень та фактів катувань і побиття засуджених керівництво ДКВС України прийняло рішення про безпідставне та незаконне нарахування 400% преміювання керівника», — відреагував на появу цієї інформації Омбудсман України Дмитро Лубінець.

Але по факту ці слова лишились добрими побажаннями. Ексначальник колонії, не без відома якого, треба розуміти, влаштовувались тортури, ніякої відповідальності не поніс. Хоча, окрім можливої організації системи поборів та знущань у закладі виконання кримінальних покарань, слідчі перевіряли також підстави отримання екскерівником колонії у приватну власність майна, яке значно перевищує його офіційні доходи.

Так чи інакше, кримінальне провадження в суді, й він ще має доказати провину кожного.

Процесуальне керівництво у справі здійснює Офіс Генерального прокурора України.

Насамкінець кілька почерпнутих з просторів інтернету думок компетентних людей з цього приводу.

Не секрет, професія накладає величезний відбиток на кожного з нас. Наслідком роботи в тюремних закладах (колоніях) є схиблена психіка й спотворені життєві цінності у більшості представників адміністрації, наглядачів та охоронців. Проте ніхто з них не проходить щорічного тестування на профпридатність у психологів. Можливо, поліпшувати ситуацію потрібно насамперед із цього, найпростішого?

На жаль, немає належного (цілодобового, колегіального і змінного!) контролю з боку державних представників за виконанням працівниками пенітенціарних закладів своїх службових обов’язків. До установ виконання покарань різні контролюючі державні органи, в тому числі й ДБР, мали б відряджати своїх працівників (обов’язково не місцевих!) у загальній кількості не менше як три особи терміном на 7−10 днів для контролю над режимом утримання, оперативною та виховною роботою, працевлаштуванням, медичним обслуговуванням ув’язнених. І кожен перевіряючий щоденно мав би надсилати звіт по затвердженій формі своєму відомчому керівнику.

Ну і підбір кадрів. Сьогодні, маємо визнати, у пенітенціарних установах тотально процвітають сімейність або клановість, а більшість їхніх працівників, маючи низький рівень IQ, самостверджуються над ув’язненими.

Автор: Ганна ВОЛКОВА

Джерело: «ФАКТИ»