Помилка Трампа

Цинічні і аморальні справи треба робити у тиші.

Саме тому надто відверта гра Трампа з Путіним провалиться. У світовій політиці завжди були свої брудні «пакти Молотова – Ріббентропа», коли долі й життя мільйонів вирішувалися тихо.

Саме такою мала б бути реалізація плану Трампа домовитись з Путіним ціною України, безпеки Європи, життя мільйонів і свободи десятків і сотень мільйонів.

У нього був шанс все вирішити, не привертаючи особливої уваги і не збуджуючи Європу і світ. Не підтримувати чергові пакети допомоги для України, затягувати рішення під різними технічними приводами, «заговорювати» процес, торгувати українським політикам необхідність виборів і «ось тоді піде допомога».

Таким чином, Україна м’яко скотилася б у критичну ситуацію, а Європа, не відчуваючи відкритої загрози, не консолідувалася б довкола Києва. Але егоцентризм і одержимість Трампа «позицією сили» аж надто контрастують із необхідним підходом при огидних змовах. Йому важливо публічно демонструвати «я найкращий найсильніший», «я зможу домовитися з будь-ким» або «протиснути будь-якого».

Звідси – голосні заяви, обійми з Путіним, відверті напади на Україну і Європу. Коли політик позиціонує себе «сильною рукою» і при цьому занадто відкрито показує приязнь до токсичного диктатора, це швидко породжує сумніви в його серйозності. Соратники починають хвилюватися, виборці – перепитувати «чому він такий кончений», а старі союзники шукають у варіанти протидії.

Брудні домовленості завжди стають небезпечними для самих змовників, якщо навколо них здіймається багато галасу. Це дає можливість опонентам об’єднатися, реальній опозиції – вибудувати механізми протидії, іншим лідерам – відреагувати санкціями чи іншими кроками.

Чому публічні обійми з Путіним шкодять планам Трампа? Путін – надто токсичний. Для більшості виборців Трампа – теж. Хоча більшості американців у цілому начхати що на міжнародну політику, що на Україну, негативна позиція щодо Путіна стала аксіомою останнього десятиліття.

Він сприймається як агресор, що зазіхає на світовий порядок, як вбивця і огидний диктатор. Якщо Трамп публічно обіймається з Путіним, то навіть його помірковані республіканські виборці можуть відчути роздратування на межі з обуренням.

Надто явна «торгівля безпекою» з Європою. Так, відкрито атакувати Україну і Європу було помилкою. Бо чому більшість європейців, і українців за роки путінської агресії точно навчилася, так це формулі «Якщо людина погрожує тебе вбити – вір їй». Росія надто часто порушували безпекові домовленості, а Трамп надто нахабний. Це штовхає Європу до швидкої консолідації.

Україна стала символом колективної безпеки. Путін сам зробив Україну осердям глобального протистояння, а Трамп своїми заявами посилив символічне значення Україні для глобальної безпеки. Тому Україна на сьогодні – це та точка зборки, навколо якої будуть гуртуватися усі притомні уряди і політики. Точка зборки, якою останні років 80 виступав Вашингтон. А зараз ця точка – Київ, як місце навколо якого вирішується доля європейської безпеки. Це, власне, руйнує ідею «м’якого злиття» України у руки Путіна.

Якщо Трамп робить пряму атаку на цей символ безпеки і правил, він ризикує поставити себе у конфлікт не лише з українцями, але з усім демократичним табором (зокрема всередині США). При цьому сила його позиції щодня розмивається.

Логіка божевільних підкорювачів світу і нагинателів світового порядку завжди шкодить їм самим. Якщо політик хоче зрадити цілу державу, цілу націю, цілий континент, не треба щодня виступати з божевільними заявами.

А ми маємо памʼятати: коли маєш справу з тим, хто бачить себе всесильним диктатором треба не прогинатися, а будувати коаліції тиску і примусу. Бо у нас є європейці, а США залишаються складною системою. Протести проти режиму Трампа там набиратимуть силу. Я думаю, що ми вже за новими умовами «мінеральної угоди» побачимо перші ознаки корективи політики.