Трамп требует 5%: как страны НАТО увеличивали свои расходы на оборону и что будет дальше

"Планую звернутись до держав-членів НАТО з проханням збільшити витрати на оборону до 5% ВВП, що мало статися давно", – таку заяву під час форуму в Давосі зробив президент США Дональд Трамп.

Не можна сказати, що така вимога стала неочікуваною – адже вона була однією з ключових тез з питань міжнародного співробітництва у передвиборчій кампанії Трампа.

Такий високий рівень військових витрат країни НАТО сплачували у 70-80-х роках минулого сторіччя – під час холодної війни з СРСР (доречно нагадати, що в ті часи Альянс був меншим, а деякі його нинішні країни-члени входили до Варшавського блоку).

Розвал СРСР привів до кількох десятиліть спокою у Європі – і це напряму вплинуло на військові бюджети.

Ще пару років тому більшість європейських країн-членів НАТО не дотримувались навіть обов'язкової межі на рівні 2% від свого національного валового внутрішнього продукту (ВВП).

Не можна сказати, що такий "пацифізм" влаштовував США і раніше.

І Дональд Трампа під час своєї першої каденції, і його попередники вимагали від Європи дотримання своїх зобов'язань.

А особливо від тих країн, що мають на це фінансові ресурси – таких як Німеччина.

Проте щоразу американці отримували з Берліна відповідь: мовляв, хтось фокусується на бюджеті Міноборони, а пріоритетом Німеччини є витрати на дотримання миру у світі, на допомогу нужденним – і з їх урахуванням ніякої "недоплати" немає.

У певний момент у німецькому керівництві навіть почали говорити, що Берлін ніколи не витрачатиме на оборону 2% ВВП, бо тоді, мовляв, німці "налякають Європу своєю мілітаризацією".

Повномасштабна агресія РФ проти України показала недолугість таких аргументів, і вони зникли з публічної риторики.

Країни ЄС поступово почали нарощувати свої оборонні витрати, а Німеччина досягла і перевищила показник у 2%.

Проте задача збільшити їх до 5% все одно видається недосяжною для більшості країн НАТО.

Навіть у США оборонний бюджет наразі складає лише 3,3-3,5% від ВВП.

Втім, Дональда Трампа це не зупиняє.

Він і далі вимагає від партнерів більшого, ніж дає сам, бо зараз, мовляв, "ми (США) захищаємо їх, а вони не захищають нас".

Хто на боці Трампа?.

Як за останні десятиріччя змінювалося бачення країнами НАТО загроз для себе? І як це відображалося на їхніх оборонних бюджетах?.

Для зручності розуміння динаміки та основних цифр ми підготували інфографіку на базі офіційної статистики, зібраної штаб-квартирою НАТО.

Для спрощення картини з 32 союзників ми відібрали 15 держав, що найбільш показово ілюструють ситуацію у різних куточках Альянсу.

Це п’ять держав так званого "східного флангу"; чотири держави Середземномор'я, для яких російська загроза може видаватися не такою очевидною, але є інші небезпеки; чотири дуже різних держави у західній частині ЄС (від Німеччини до крихітного Люксембурга); а також Велика Британія та США.

Відмінність у тому, як у різних регіонах Європи змінювалися витрати на оборону, є очевидною.

Одностайне "розуміння вимог Трампа", з найефективнішою динамікою зростання витрат на оборону зараз спостерігається у держав так званого "Східного флангу".

І це не дивно.

Всі ці країни розташовані біля Росії, всі вони свого часу перебували під принаймні частковою окупацією СРСР, а тому найкраще розуміють загрози.

Тим більше, що про небезпеку нового російського нападу зараз кажуть дедалі частіше.

За твердженням міністра оборони Німеччини Бориса Пісторіуса, за 4-5 років вони можуть стикнутися з прямою загрозою російського вторгнення.

Найбільшим адвокатом ідеї Трампа про зростання витрат можна назвати Польщу, яка за попередніми оцінками у 2024 році досягла показника 4,12% ВВП.

"Ми повинні інвестувати (в оборону) так багато, щоб Російська Федерація знала, що напад на будь-якого члена НАТО або Польщу… матиме трагічні наслідки", – проголосив минулого тижня міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш.

Щоправда, навіть до Варшави це розуміння прийшло не відразу.

Та й інші східноєвропейські держави, які зараз виступають за посилення витрат на оборону, тривалий час жили у полоні думки про те, що нової війни вже не буде.

Навіть військова агресія РФ проти Грузії не змусила їх прокинутися.

Зокрема, у 2013 році – до анексії Криму, але вже після російсько-грузинської війни – оборонний бюджет Польщі складав лише 1,7% від ВВП.

А у сусідньої Литви цей показник був ще гіршим – всього 0,9% ВВП!.

Війна-2008 у Грузії стала тривожним сигналом лише для Естонії.

Бо так склалося, що Таллінн у той період також відчув на собі гібридну атаку росіян.

Йдеться про "бронзову ніч" – організовані Росією масштабні заворушення в естонській столиці у квітні 2007 року.

Так чи інакше, військові витрати Естонії почали стрімко зростати і до 2013 року впритул наблизились до необхідного двовідсоткового рівня.

Як "прокидалася" решта Європи.

Хоча саме у 2014 році, після вторгнення Росії в Україну та анексії Криму, в НАТО домовились виділяти 2% від свого ВВП на оборонні витрати, щоб забезпечити постійну військову готовність Альянсу.

Однак до 2018 року лише у шести держав-союзників військові витрати досягли необхідного рівня у 2% ВВП (а на континентальній Європі лише у чотирьох, в Польщі, Естонії, Латвії та Греції).

До слова, Греція заслуговує на окрему увагу.

У цій країні рівень оборонних витрат завжди був вищий за 2%.

Після певного зниження наприкінці "нульових", у 2010-х він почав знову зростати, і певний час Греція взагалі була лідером за часткою витрат на оборону від ВВП.

Однак з російською загрозою це взагалі не пов’язано – у греків працювали інші виклики, складні відносини з Туреччиною (яка сама є членом НАТО і у разі гіпотетичного конфлікту з нею Афіни не можуть розраховувати на ст.

5 НАТО), а також "арабська весна", наслідки війни у Сирії тощо.

А от у Західній Європі ситуація була суттєво гіршою.

Тут зростаючу агресивність Росії воліли не помічати.

У багатьох країнах, насамперед у лідерів європейської економіки, співвідношення оборонних витрат до ВВП продовжувало знижуватися, попри війну проти Грузії, а після нападу РФ на Україну у 2014 році це зниження хоч і припинилося, але не перетворилося на зростання.

Поштовхом для збільшення їхніх оборонних бюджетів стала перша президентська каденція Дональда Трампа.

Вже тоді президент США почав робити заяви про готовність захищати не всіх країн-членів НАТО, а лише тих, хто виконує бюджетний норматив.

І це мало результат: витрати почали зростати навіть у Німеччині.

Не кажучи вже про Францію та Британію.

Втім, у динаміці оборонних витрат за першої каденції Трампа є й інша цікава деталь: зростання тривало до 2020 року, коли аж дев’ять держав виконували норматив у 2%, але з початком пандемії пріоритети знову змінилися.

У 2021-му ця кількість знову знизилася до шести.

Та й загалом, опір з боку європейських столиць тривав, аж до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну.

Та 24 лютого 2022 року стало вододілом, після якого стали неактуальними всі розмови про те, що військові витрати "не на часі".

Повернення великої війни в Європу (а разом – і загроза повернення Трампа у Білий дім) стало потужним поштовхом для зростання оборонних бюджетів у більшості європейських країн.

Якщо у 2021 році оборонні витрати Європи і Канади становили лише 1,66% від спільного ВВП, то в 2024 вони нарешті мають сягнути 2,02% (дані за 2024 – оціночні).

На цьому тлі цікаво, що самі Сполучені Штати за президентства Джо Байдена лишилися осторонь цього тренду.

Понад те, частка витрат США на оборону лише знизилася – з 3,52% ВВП у 2021 році до 3,38% у минулому.

Що далі?.

"НАТО колективно не зможе захистити себе через 4 або 5 років, якщо ви будете дотримуватися 2% (від ВВП на оборону) зараз", – заявив у січні генеральний секретар НАТО Марк Рютте.

Попри те, що у 2024 році у порівнянні із 2023-м витрати на оборону європейських членів НАТО та Канади зросли на 20% – більшість держав є дуже далекими від виконання вимог Трампа.

Причому європейські лідери знають, що їхній американський колега вміє бути жорстким у своїх вимогах – достатньо пригадати, що за першого президентського терміну Трамп навіть погрожував вийти з Альянсу.

Втім, попри публічну риторику Білого дому про 5%,.

наразі ніхто не розуміє, якими будуть реальні вимоги США цього разу.

Чи дійсно він наполягатиме на негайному збільшенні військових бюджетів до рівня 5% ВВП? Чи ставить наперед нереальну задачу, щоби зрештою "зійтися посередині", на меншому показнику?.

Наприклад, Британія, що є найближчим союзником США по цей бік Атлантики, пропонує зафіксувати рівень у 2,5% – чи буде цього достатньо?.

Як розповів "Європейській правді" дипломат-високопосадовець однієї з держав ЄС на умовах анонімності, "наразі немає очікувань щодо ухвалення будь-якого рішення про новий орієнтир оборонних витрат на цій міністерській зустрічі в Брюсселі".

"Подібні рішення – це процес, це довгі обговорення.

Планування в НАТО розраховане на роки, протягом яких відбуваються певні паралельні процеси.

Країни Альянсу спершу мають визначити свій план розвитку та траєкторію руху, а вже потім планувати конкретні цифри витрат.

Тож чітких термінів для зміни поки немає", – сказав він.

За оцінкою його колеги з іншої європейської держави, підвищення цільового рівня оборонних витрат Альянсу до 3% від ВВП, чи навіть до 5% потенційно можливе, але на зараз – потенційно, це може стати результатом цьогорічного саміту НАТО у Гаазі.

Але це далеко не факт.

А от щодо емоційного рішення Трампа про вихід із НАТО у європейських союзників занепокоєння немає.

"Це взагалі не обговорюється", – такою є відповідь європейських дипломатів і у Брюсселі, і у столицях.

Проте ця впевненість не може затулити головного – Дональд Трамп навряд чи відступиться від стратегії тиску на європейські держави щодо збільшення оборонних бюджетів.

Тут, як відомо, у Трампа теж є цілі – і у них панує точно такий самий рівень невизначеності.

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди",.

Тетяна Висоцька, кореспондентка "Європейської правди" в Брюсселі.