Днями мені випало представляти фільм «За двома зайцями» перед звичайними глядачами — не кіноманами, не фестивальною публікою. На око — понад сотню людей.
На початку попросив підняти руки, хто бачив стрічку. Підняли майже всі. Потім — хто бачив українською. Не більше 20 душ. Що ж — так імперія і працює.
Узагалі-то довкола «За двома зайцями», як це трапляється з будь-яким популярним кіно, є маса міфів і чуток. Наприклад, Маргарита Криницина отримала роль Проні, тому що актриса, що мала приїхати на вирішальне прослуховування, застрягла в ліфті.
Кадр із фільму «За двома зайцями»
Режисер фільму Віктор Іванов, який славився запальним темпераментом («псих без відриву від виробництва», як його називали), показуючи Олегу Борисову якийсь трюк, так гепнувся на бруківку, що до кінця зйомок уже ставився до акторів набагато стриманіше. Папуга Проні, що товкмачить весь час «Фіма дур-р-рак», насправді виріс на кораблі серед матросів і, як наслідок, окрім матюків нічого не знав, тому Іванов сам його озвучив, природно зімітувавши папужий голос. Сценарій не хотіли затверджувати, тож Іванов пішов до заввіділом культури в ЦК КПУ й зобразив йому всю історію в особах соло за півтори години. Для переконливості додав, що хоче висміяти стиляг, і дійсно списав Голохвастова з друга свого сина — стиляги Толіка.
Кадр із фільму «За двома зайцями»
Людмила Алфімова, яка грала черницю, хотіла стати пілотесою реактивного літака, займалася в аероклубі, але жінкам пілотувати реактивні літаки не дозволялося, тому пішла в театральний — «куди ж іще». В сцені з шампанським, що хлище з пляшки, піна створювалася з мила й соди й подавалася через замаскований шланг. Микола Литовченко, що грав Проніного батька Прокопа Сірка, недочув попередження від режисера й наковтався мила. Київське «Динамо» дивилося фільм перед кожним міжнародним матчем, бо Лобановський вірив, що «За двома зайцями» приносить удачу.
Що з того правда, а що типово кіношні байки — зараз не встановиш. Але точно відомо, що спочатку картина вийшла українською. Їй дали так звану другу прокатну категорію та крутили переважно в будинках культури й заводських клубах. Але народу так сподобалося, що переозвучили російською і запустили вже у всесоюзний прокат.
Пам’ятаю, коли дивився «За двома зайцями», воно мені здалося хай і талановитою, але пропагандою, черговим кóпанням давно спочилого трупа царизму та протягуванням навіть у костюмовану комедію класового конфлікту між компанією піжонів на чолі з пронозою-цирульником і чесними подільськими пролетарями під проводом коваля Степана. Згодом обурення вже викликав суржик Голохвостого: єдиний із великою натяжкою україномовний персонаж — і той шахрай.
Кадр із фільму «За двома зайцями»
А саме з українською доріжкою все стає на місце. Бо тоді видно, що Голохвостий і Сірки — типові компрадори, малороси, які прагнуть жити «по-городському», злитися з культурою поневолювачів, стати своїми для метрополії, навіть прізвища змінюють, стаючи Голохвастовим і Сірковими — але попри всі потуги, виглядають смішно, якщо не жалюгідно. Гостра на язик тітка Секлета (Нонна Копержинська) дуже влучно кидає Сіркам: «Перевертні дурноголові!». Іванов це ще й підсилює паралеллю, яку мало хто помічає: на початку вулицею марширує рота солдатів із російськими куплетами про «солов’я-пташечку» і «канареєчку», а Свирид із компанією вступають у кадр із піснею «В небі канареєчка літає». На вулицях пани та підпанки раболіпно кланяються перед вищими за чином. При цьому найбільш гідно виглядають якраз україномовні хлопці й дівчата у національних строях.
Тож так виходить, що Віктору Іванову вдалося в упаковці сатиричної комедії зняти цілковито антиколоніальне кіно. Цензори цей момент проспали й уже виправляли своє упущення в ході справи. Недарма всі україномовні копії стрічки знищили — лише у 2013 році вдалося знайти одну в Маріуполі й за нею відновити оригінальний варіант.
Власне, тут і відповідь на питання — що робити з так званим радянським спадком у кіно? З радянським зрозуміло що: вивчати як зразки пропаганди. Українські фільми, які завдяки таланту й незалежності їхніх авторів і вдалому збігу обставин дійшли до нас — дивитись, аналізувати, вчитись. Сьогодні це важливо.
Є ще одна легенда про «За двома зайцями» — начебто в першій версії фіналу викритий Голохвостий і його поплічники вставали, обтрушувались і потім як ні в чому не бувало виходили з підворітні прямо в сучасний Київ. Редактори не пропустили. Але версія виглядає правдиво й пророчо, адже безжурний Свирид нікуди не подівся.
Бо коли я бачу чергову балаканину арестовичей, стахових, бужанських, різних напіванонімних фейсбук-коментаторів та іншої сволоти, владної та не дуже — нема їм ліку — про те, наскільки все неоднозначно і наскільки все пропало, в мене в голові починає звучати «Моя мама добре серце має, мій папаша має магазин».
Та як би не надували щоки — банкрути ви, як той Голохвостий. Банкрути.
Колаж: Микола Шиманський, «Детектор медіа»
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.