35 років тому румуни розправилися зі своїм диктатором Чаушеску: як це було
35 років тому румуни розправилися зі своїм диктатором Чаушеску: як це було

35 років тому румуни розправилися зі своїм диктатором Чаушеску: як це було

Ніколае Чаушеску був румунським політиком і державним діячем, який обіймав посаду генерального секретаря Румунської комуністичної партії з 1965 до 1989 року. Він також був президентом Румунії з 1974 року до свого усунення від влади під час Румунської революції.

Чаушеску відомий авторитарним стилем правління, культом особи та економічною політикою, які привели країну до значного зубожіння. Його режим був одним із найжорстокіших у Східній Європі. Виснажлива економічна програма повернення зовнішнього боргу шляхом експорту майже всього, що виробляла країна, призвела до масового дефіциту продовольства, товарів та енергії.

Після революції Чаушеску і його дружина Єлена були заарештовані, швидко засуджені військовим трибуналом і страчені 25 грудня 1989 року. Ця подія символізувала кінець комуністичної епохи в Румунії. «Главком» пригадав, як народ Румунії зумів розправилися зі своїм диктатором.

«Обмежений комуніст-ентузіаст, який сам вірив у дурощі, які проповідував»

Ніколае Чаушеску народився у 1918-му, а у 1930-х роках відсидів пару років у в’язниці за комуністичні погляди. Опозиціонер Штефан Костял згодом згадував про Чаушеску так: «Це був обмежений комуніст-ентузіаст, який сам вірив у дурощі, які проповідував. Це виглядало доволі дивно, і тому інші в’язні уникали спілкування з ним».

У тюрмі відбувається знайомство Чаушеску з Георге Георгіу-Дежем, котрий керуватиме Румунією після повалення у 1944 році Йона Антонеску – політичного діяча, який першим носив титул «кондукетора», що у Румунії часів Другої світової відповідало «фюреру» або «дуче».

Відносини з Георгіу-Дежем, генеральним секретарем Румунської робочої партії (згодом – Комуністичної), дали поштовх політичній кар’єрі Ніколае Чаушеску, який доти був чимось на кшталт особистого помічника генсека.

У 1954 році Чаушеску став секретарем Центрального комітету Компартії Румунії, а через рік – членом політбюро. Коли у 1965-му Георгіу-Деж помер, а претенденти на керівництво країною не змогли домовитися між собою, вони вирішили висунути у генсеки скромного та непримітного Чаушеску, котрим – як вони були переконані – можна буде вертіти як завгодно.

Чаушеску та культ особистості

Спочатку Чаушеску зайнявся лібералізацією режиму, послабив цензуру та дозволив дрібний приватний бізнес. Ба навіть більше: у 1968 році Ніколае Чаушеску засудив радянське вторгнення у Чехословаччину. Західна демократія почала навіть загравати з Румунією, сподіваючись відірвати її від впливу СРСР та перетягти на свій бік.

А Чаушеску тим часом розставляв на ключові посади своїх людей, позбавляючись від усіх тих, хто колись привів його до влади і сподівався керувати ним. На хлібні місця він прилаштував загалом 40 своїх родичів, включаючи сина та двох братів. А його дружина Єлена, яка не мала навіть середньої освіти, очолила Національний інститут хімічних досліджень. Вона також була міністеркою культури, віцепрем’єркою, членкинею вищих партійних органів і – нарешті – президенткою Академії наук.  

Коли в країні остаточно сформувався культ особи Ніколае Чаушеску, «обожнювання» поширилося і на Єлену. Її офіційно йменували «матір’ю нації», «світилом партії» та «зіркою науки і культури» тощо. Щоправда, жінці все одно було далеко до чоловіка, якого називали «генієм Карпат» та «глибоководним Дунаєм розуму».

Комуніст Чаушеску досить швидко призвичаївся до нового стилю існування. Полюбив дифірамби, повірив у себе як у непересічного політика та почав думати про приєднання до Румунії Молдови та частини України. Що ж стосується приватного життя, то родина Чаушеску буквально потопала у розкоші. По всій країні вона володіла двома десятками палаців, тоді як у решти румунів справи йшли зовсім погано.

Протести та мітинги проти Чаушеску

Економічну лібералізацію диктатор досить швидко згорнув. Для підтримання економіки Чаушеску спробував було «виїхати» на румунській нафті, однак побудовані нафтопереробні заводи лише завдали країні збитків. На тлі цього настав час повертати кредити, які Захід надав Румунії, сподіваючись залучити країну до свого кола.

Щоб розплатитися із боргами, Чаушеску став продавати за кордон продукти харчування, а самі румуни стояли в чергах за борошном, цукром та яйцями, які відпускали по талонах. В оселях стало темно і холодно – країна увійшла в жорсткий режим економії електроенергії, і на кожну квартиру дозволяли мати одну електричну лампочку, а пилососи або холодильники взагалі потрапили під заборону.

Проте навіть не дефіцит у магазинах підірвав режим Чаушеску. 16 грудня 1989 року розпочалися виступи у місті Тімішоара, де жив молодий римо-католицький священник угорського походження Ласло Токеш. Він був антикомуністом та противником режиму Чаушеску. Коли влада вирішила вислати його за проповіді та громадянську позицію, на захист Токеша повстала вся громада.

У місті почався безлад, і Чаушеску розпорядився ввести у Тімішоару війська. Був даний наказ стріляти на ураження – і в результаті сутичок загинули 58 румунів. Але 20 грудня на головній площі Тімішоари зібралося вже близько 100 тис. людей, а великі підприємства міста оголосили страйк. Все, що відбулося у ті дні, диктатор оголосив провокаціями «західних імперіалістів».

На думку експертів та істориків, Чаушеску справді вірив, що події в Тімішоарі – справа рук невідомих шпигунів і що румуни його щиро обожнюють. Саме тому він зі спокійною душею і вийшов на мітинг 21 грудня. За перший день революції у Бухаресті загинули 49 громадян.

Наступного дня антиурядові виступи стали ще більш масовими та потужними, а Чаушеску виявився заблокованим у будівлі ЦК Компартії. Він просив охорону супроводити його додому, але це виявилося надто небезпечним. Коли протягом двох днів боїв силовики, які захищали Чаушеску, втратили позиції, армійські частини також обернули зброю проти президента. 22 грудня розлючений натовп вже штурмував штаб Комуністичної партії. Подружжя Чаушеску втекло вертольотом з даху.

Чаушеску, діставшись до своєї дачі під Бухарестом, обдзвонює керівників воєнних округів, аби з’ясувати, хто зберіг йому вірність. Коли з одного з округів надходить позитивний для Чаушеску сигнал, він відправляється туди. Але вертоліт диктатора примушують сісти біля міста Тирговіште. Вже там подружжя Чаушеску беруть під варту та ув’язнюють у військовій частині.

Остаточний кінець повалення диктатури

Чаушеску певний час сподіватиметься на нового міністра оборони – Віктора Стенкулеску, якого той встиг призначити перед втечею зі столиці. Буцімто міністр втрутиться у ситуацію та визволить його, однак цього не сталося.

Під час суду диктатор заявляє, що не визнає такого правосуддя, і вимагає, аби його долю вирішував парламент. Однак за його правління всі процеси над політичними опонентами були цілковитою формальністю

На суді Чаушеску та його дружині інкримінували руйнування національної економіки; збройний виступ проти народу та держави; руйнування державних інституцій; геноцид. Згодом судді повертаються з нарадчої кімнати та оголошують смертний вирок Ніколае та Єлені. Права на апеляцію їх позбавляють. Натомість інформують, що страта буде виконана негайно.

Подружжю зв’язали руки та вивели під стіну солдатської вбиральні. Ніколае спочатку ридав, а потім, вигукнувши «Смерть зрадникам!», затягнув «Інтернаціонал». Єлена ж лаяла розстрільну команду нецензурними словами.

25 грудня 1989 року від суду до страти диктатора Чаушеску минуло заледве дві години. Тіла президентського подружжя доставили до Бухареста, де вони й були згодом поховані.

До слова, парламент Румунії затвердив склад нового уряду Марчела Чолаку. Після цього міністри склали присягу перед президентом. Уряд Чолаку отримав 240 голосів «за» при мінімально необхідних 233. Таким чином коаліція контролює близько 54% місць у законодавчому органі.

Раніше Вища рада національної оборони Румунії розсекретила документи, пов'язані з передвиборчою кампанією ультраправого кандидата в президенти Келіна Георгеску, який неочікувано переміг у першому турі виборів.

Источник материала
loader
loader