Інтерв’ю з командиром досі секретного підрозділу ГУР Black Winter Group: “Ми дихаємо в спину Росії скрізь”

Новобранці ГУР несуть факели й гасять їх – це символізує прощання з цивільним життям та перехід у військову справу. Таку незвичну присягу складають добровольці підрозділу Black Winter Group у складі спецпідрозділу Тимура ГУР МО України. Донедавна цей підрозділ діяв у тіні й про нього не було жодної публічної інформації.

Втім, його історія почалася ще десять років тому на окупованому Донбасі, пише BBC. Він складається лише з добровольців. Їхній командир із позивним “Лютий” сам вийшов із партизанського руху на сході України. Цей рух, своєю чергою, зародився і почав діяти навесні-влітку 2014-го.

У березні-квітні того року проросійські сепаратисти влаштовували антиукраїнські мітинги. Згодом вони взялися проводити вибори так званих “народних мерів” та формувати власну вертикаль “влади”. Вже у квітні 2014-го на Донбасі точилися бойові дії.

Донецькі партизани допомагали українській армії боротися проти незаконних збройних формувань, які підтримувала та захищала влада Росії.

Для командира Black Winter Group Донбас – це рідна земля. Він називає “вірусом бандитизму” усе те, що відбулося там у 2014-му й триває досі через війну Росії проти України.

“Це було свавілля та бандитизм. Вчорашні алкоголіки, наркомани або ж люди, завербовані російськими спецслужбами, захоплювали поліцейські дільниці та адмінбудівлі. Я зрозумів, що потрібно брати все в свої руки. Потрібно формувати спільноту однодумців, які будуть чинити опір бандитизму, щоб він далі не поширився”, – пояснює свій тодішній вибір “Лютий”.

Дії власних бійців командир визначає, як “антивірус”, і зауважує, що вони сповідують “ідеологію помсти” за втрачену рідну землю, дім, а дехто й рідних та друзів.

Тільки тепер географія втрат і окупації суттєво розширилася.

Він не розкриває своєї довоєнної професії та рідного міста на сході України, але готовий розповісти про те, як саме починався партизанський рух на Донбасі.

Це його перше інтервʼю для медіа.

Донецькі партизани

Свідчення військового про створення партизанських загонів для боротьби з незаконними збройними формуваннями підкріплюються повідомленнями про диверсії донецьких партизанів у медіа й соціальних мережах. Ті з’являються час від часу, починаючи з 2014 року.

Приміром, у 2014-2015 роках повідомляли про періодичні знищення озброєння проросійських бойовиків, а також про засідки та замахи на “посадовців” так званих ДНР/ЛНР.

В інтерв’ю ВВС Україна командир Black Winter Group також розкрив деякі подробиці того, як військові розвідники воюють уже під час широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. І як саме на його сьогоднішню мотивацію вплинув досвід, отриманий у донбаському підпіллі.

За словами “Лютого”, понад половина бійців у його підрозділі втратили через війну дім та родичів. Є ті, в кого через війну загинули дитина чи дружина. Є боєць, який узагалі лишився сам: усі його близькі загинули.

“Уявляєте, яка це мотивація? До цього додається потреба помсти, почуття ненависті до ворога. Такий боєць є безстрашним, готовим на все та йтиме до кінця”, – каже військовий.

Він сам втратив власний дім у 2014-му. “У 2022-му я мало не втратив його вдруге. Але цей дім я вже точно не втрачу й нікому не віддам”.

Визнає, що був психологічно готовий до того, що сталося 24 лютого 2022-го. “Буча, Гостомель, Ірпінь – для багатьох людей в Україні та світі це було щось страшне. Але я вже прожив подібний жах у 2014-му. Втім, навіть у мене перед очима – досі розкидані дитячі іграшки на землі під Києвом і тіла загиблих дітей та дорослих. Мені це додало ненависті, злості та впертості ще глибше заходити в тил ворога”.

Донецький жах 2014-го “Лютий” описує як “жорстокий світ, де в людини немає жодних прав, де сусід чи знайомий може написати донос на того, хто залишився вірним своїй країні.

“Приміром, я був свідком, як сім’ю викинули з їхньої машини на блокпосту”, – згадує розвідник події, які формували його власні рішення й вибір.

Тоді ж він припускав, що після взяття під контроль великої частини Донецької та Луганської областей Росія пробиватиме сухопутний коридор до Криму. А далі чи паралельно з тим спробує зайти настільки вглиб України, наскільки це буде можливо. Так, зрештою, і сталося в лютому 2022-го.

Свій перший партизанський загін “Лютий” сформував у 2014-му. “На початку ми його створили за участі друзів та знайомих. Спілкувалися з кожним, щоб зрозуміти, чи людина на боці України. Це відбувалося в умовах хаосу: не було закону, влади, поліції”.

До донецьких партизанів долучилися люди з різним соціальним статусом та рівнем доходів.

“Це були пасіонарні люди, готові діями, а не словами працювати на користь України. Тоді на Донбасі такі люди були в меншості. Багато проукраїнських громадян мовчали про свою позицію через страх”, – розповідає командир Black Winter Group.

На той момент він уже був знайомий із нинішнім командиром спецпідрозділу Тимура. Разом вони почали формувати інші партизанські загони. Деякі з них здобували інформацію, деякі – слідкували за пересуванням сил противника.

“А дехто був готовий фізично усувати воєнних злочинців. Я жодного разу не пошкодував, що зробив такий вибір повстати проти цього “вірусу”, тобто проти бандитизму на Донбасі. Тоді зі мною це зробили однодумці. Сьогодні багато з них теж служать, дехто став командирами”, – розповідає “Лютий”.

Вони мали завадити проросійським мітингам і “виборам” так званих народних мерів, а також боротися з висуванцями на певні “посади” в сепаратистських структурах.

Вибрався з підвалу мертвих

У 2014-му донецькі партизани отримали досвід, що, за словами “Лютого”, став уроком для нього та побратимів на всі наступні десять років війни.

“У 2014-му році в одному з міст на окупованій території Донбасу мали відбутися так звані вибори “народного мера”. Ми мали завадити їм та по можливості ліквідувати одного з лідерів бандформування. Ми прилаштовували своїх людей до воєнних злочинців, завдяки яким могли розуміти, що відбувається”, – розповідає розвідник.

У деяких окупованих містах Донбасу, як-от у Словʼянську, “народних мерів” улітку 2014-го призначали. В інших містах, захоплених проросійськими силами, восени того року проводили так звані вибори.

Коли група партизанів приїхала на це спецзавдання, їхню машину оточили та розстріляли. “Серед нас був зрадник. Імовірно, його купили або ж зацікавили кар’єрою в цьому свавіллі. Тим, хто вижив, вдягнули на голову мішки й кинули на підвал”.

Коли з голови зняли мішок, побачив підвал, усіяний тілами вбитих людей. “Це були цивільні люди. Точно не військові. Тіла були повністю замотані скотчем. На деяких були надрізи”.

За словами командира Black Winter Group, він майже не мав шансів вижити в цьому підвалі. І його життя нічого не значило для тих, хто його утримував. Крім того, на Донбасі на той момент не діяли жодні закони й полонені українці не мали офіційного статусу.

Це були перші українські полонені на окупованих територіях. Про Женевські конвенції тоді ніхто не знав і не згадував.

Донецьких партизан, які вижили в розстріляній машині, водили неодноразово на страти. Це були імітації їхнього розстрілу. Вони прощалися з життям.

“Вони стріляли – і я не розумів, чи я вже помер, чи ще живий. Попри все, я відчував, що зробив правильний вибір. Я показав також своїм людям, які були там зі мною і вижили, що за свою країну треба йти до кінця. Розумів, що якщо мене вб’ють, то я зробив все можливе для усунення воєнних злочинців”, – розповідає “Лютий”.

Після кількох днів у підвалі мертвих із полону його врятувала людина, яка підтримувала проукраїнські сили на Донбасі. “Ця людина була інтегрована у середовище сепаратистів. Це був результат нашої попередньої роботи”.

Перед світанком ця людина вивезла всіх тих, хто вижив. Хто були загиблі люди у підвалі та якою була їхня доля, з’ясувати досі не вдалося.

“Я не міг повірити, що вижив. У машині, яку розстріляли, загинули мої друзі, знайомі. Після цього зрозумів, що треба йти далі й будувати підрозділ. Але ми зробили помилку, допустивши в наші ряди зрадника. Це мене багато чому навчило”.

Спецоперації за кордоном

Один із цих напрямків він окреслює так: “Російські військові та чиновники з різних сфер усе ще їздять відпочивати за кордон. Їхня поведінка там – це суцільна розпуста. Ми намагаємося використати це в потрібному нам руслі”.

І додає: “Якщо ці російські військові та чиновники виїжджають за кордон разом із сім’ями, ми не допускаємо, щоб ті постраждали. У нас є офіцерська честь. Тобто ми переслідуємо лише воєнних злочинців та чекаємо моменту, коли вони будуть самі. Ми діємо скрізь, де є вороги України. Ми дихаємо в спину Росії скрізь і навіть тоді, коли вона цього не підозрює. Це все, що можу сказати. Решта – без коментарів”.

Воювати ж проти України російських військовослужбовців, на його думку, мотивують насамперед фінанси та страх.

“Ми взяли в полон одного їхнього військового. Я запитав його, навіщо він пішов на нашу землю? Той розповів, що його родину “взяли на гачок” російські спецслужби й змусили його піти на завдання в українському тилу. Наші дані підтвердили цю інформацію”.

За словами “Лютого”, деякі російські чиновники, артисти та співробітники спецслужб самі намагаються співпрацювати з українською військовою розвідкою. “Кожен переслідує якісь свої цілі. Це зрозуміло. Але їхня інформація нам дуже допомагає”, – каже він.

________

На своєму сайті ГУР Міноборони опублікувало список тих, кого українська військова розвідка вважає воєнними злочинцями. Ідеться про тисячі російських військових, співробітників спецслужб та правоохоронців.

До цього списку входять командири та бійці різних підрозділів армії РФ, які задіяні у війні проти України. Це, зокрема, полки та бригади стратегічної та тактичної авіації РФ, яка використовується для обстрілів українських міст та цивільної інфраструктури. Це також генерали, які командували чи командують угрупованнями російських військ на окупованих Росією територіях України.

Крім того, українські суди визнали винними у воєнних злочинах чи катуваннях цивільних десятки військовослужбовців РФ.

За перші два роки війни, за даними Офісу генпрокурора, суди України засудили 81 російського військового за воєнні злочини проти українських громадян. З них – лише 17 очно, тобто ці військові були заарештовані та доправлені до суду. Решту засудили заочно й вони залишаються на волі.

Окремо від цього, станом на листопад 2024 року, за даними Офісу генпрокурора, українські суди також засудили 80 російських військових за катування та вбивства цивільних українців.

З 2022 року українська влада виступає за створення міжнародного трибуналу проти вищого політичного та військового командування РФ, щоб притягти до відповідальності винних у злочині агресії проти України. Наразі такого трибуналу не існує.

Поки що основні надії на міжнародне правосуддя Україна покладає на Міжнародний кримінальний суд, який видав ордер на арешт Володимира Путіна за депортацію українських дітей.

Цей же суд видав ордери на арешт командувача дальньої авіації РФ Сергія Кобилаша і командувача Чорноморського флоту РФ Віктора Соколова. Ці ордери пов’язані з можливими злочинами, скоєними з 10 жовтня 2022 року до 9 березня 2023-го.

Президент Володимир Зеленський, а також і самі українські спецслужби неодноразово заявляли, що вважають воєнними злочинцями військовослужбовців РФ, які дають накази стріляти по містах і селах України, по цивільних обʼєктах, командують окупаційними військовими підрозділами або цілими родами військ та використовують заборонену зброю проти української армії. А також катують і страчують поза судом військових і цивільних українців.

Мотивація і мобілізація

Найгучніші свої спецоперації останніх років “Лютий” не розкриває. “Ще рано це робити, але в майбутньому ми покажемо результати своєї роботи. Поки що це державна таємниця. Ті, кого ми задіяли у наших завданнях, досі займаються розвідкою. Ми маємо вберегти цих людей”.

Разом із бійцями Black Winter Group у ключових операціях та багатьох інших завданнях спецпідрозділу Тимура брали участь його командир “Тимур” та керівник ГУР Кирило Буданов. “Тож уявіть, як це мотивує та надихає мене і рядових бійців, коли наші командири працюють пліч-о-пліч із нами?”

Найскладнішим у спецопераціях у тилу Росії та за кордоном “Лютий” називає дорожню карту. Це шляхи відходу бійця чи агента після завдання. “Якщо я розумію, що він звідти не вийде, я не буду його відправляти. Для мене важливе його життя. Значить перепідготуємося та завдамо правильного удару”.

Про власний підрозділ “Лютий” розповідає, як про свою сім’ю, де проводить більшу частину часу. “Я не хочу, щоб мої бійці помирали. Я хочу, щоб вони підготувалися та зробили власноруч історію свого життя, щоб вони могли дивитися у вічі своїм матерям, дружинам і дітям. Для цього треба працювати тут і зараз. А потім знищувати ворога на полі бою”.

З 80 людей, які приходять на відбір для служби у військовій розвідці в його підрозділі, далі проходять двоє-троє. “Я питаю їх про мотивацію. Дехто відповідає: прийшов, бо триває мобілізація. Навіщо мені такий боєць? Для мене, як командира, головне – якість. Можна набрати сто мобілізованих. Але навіщо це, якщо вони не розумітимуть сенс своєї служби у нас? Україна та служба мають бути смислом життя”.

Додає, що наказує своїм бійцям, поміж іншого, читати по 40-50 сторінок в особистий час. Для цього в підрозділі створили бібліотеку.

“У ній є десятки книг: від Конституції України до українських та зарубіжних класиків, а також навчальних посібників. Бійці аналізують та обговорюють мотиви й варіанти поведінки героїв навіть у казках”.

Найважче на війні

“Кожного року в моєму житті є втрати. Це частинки серця, які ти втрачаєш. На їхньому місці лишаються рани, що розростаються. Залатати їх можна лише на полі бою”, – так командир підрозділу відповідає на питання про свій найбільший страх на війні.

“У нас нещодавно була складна операція. Наші бійці потрапили під мінометний обстріл. РФ ліквідувала малу групу наших розвідників. Один із бійців отримав дуже важке поранення. Він прощався зі мною у рацію: “Командир, я зараз себе підірву, щоб не здатися в полон”. Я дав йому наказ лишитися живим.

Цього бійця евакуювали під обстрілами. Він вижив, вилікувався й повернувся на службу.

“На щастя, в нас мінімальні втрати. Якщо є поранений, я можу висварити його як дитину. Потім аналізую, чого бракувало в підготовці. Після цього змушую бійців ще більше тренуватися”, – каже командир.

І пояснює, як підтримує бійців перед складними спецопераціями чи штурмом.

“Я кажу їм, що якщо хтось не повернеться із завдання, я піду за ним особисто й поверну з того світу назад”.

Він і сам десять років тому на світанку повернувся з підвалу, звідки, здавалося, виходу вже не було.

Справедливе завершення війни

Для “Лютого” справедливе завершення означатиме повне звільнення рідного Донбасу та всіх інших окупованих територій. “Треба боротися за повернення Донбасу та Криму під контроль України. Я це казав ще в 2014 році. Відтоді скільки ми втратили людей на війні Росії проти України? Й хто нам дасть справжні гарантії безпеки, щоб це попередити в майбутньому?”

Додає, що українці мають зробити все можливе, щоб не повторився сценарій 2016-2021 років, коли після замороження війни на Донбасі Росія набралася ще більше сил. І згодом пішла далі.

“Як військові люди, ми маємо чітко виконувати накази вищого керівництва. Як би далі не розгорталася ця війна, попереду ще щонайменше десять років боротьби. ГУР працює не лише під час війни. Ми маємо зміцнити наші кордони, постійно тренуватися, щоб це більше ніколи не повторилося. Якщо ж Україна не виграє в цій війні, світ може пізнати горе та страх, який несе Росія”, – переконаний розвідник.

І наголошує, що допомога Україні – це попередження Третьої Світової війни.