Інструменти терору: як російські загарбники переслідують українських громадян на окупованій території Луганщини

Окупаційна влада Луганської області активно використовує псевдосудову систему для легітимізації репресій та терору  проти громадян, яких намагаються звинуватити у шпигунстві, тероризмі, державній зраді та інших уявних злочинах.

“Реальна газета” проаналізувала, за якими статтями відбуваються судові процеси, які санкції застосовуються та яка лексика використовується у повідомленнях окупаційних структур. Також журналісти видання поспілкувалися з експертами, які розповіли, як змінилася репресивна машина після 24 лютого 2022 року.

Категорії справ і статті звинувачення

Справи про шпигунство

Основна частина звинувачень стосується статті 276 КК РФ (оскільки на окупованій території Луганщини діє російське законодавство, – ред.) – “Шпигунство”. Людей звинувачують у зборі даних про переміщення військової техніки, дислокацію військових, які вони нібито передавали українським спецслужбам.

Окупанти часто публікують інформацію про затримання людей, яких підозрюють за цими статтями та про вироки окупаційних судів щодо них.

Наприклад, у справі Віктора Солдатка йдеться про передачу інформації через месенджер Telegram про дислокацію російських військових у Новопсковському районі. За це окупаційний суд засудив його до 13 років колонії строгого режиму.

Лілію Хрустовську “суд” засудив до 12 років і 6 місяців ув’язнення за збір даних на користь України.

В іншому випадку окупаційний Верховний Суд “ЛНР” засудив 39-річну Ольгу Тиху до 18 років колонії за те, що нібито вона передавала інформацію про переміщення окупаційних військ у Луганську.

Також до 13 років позбавлення волі окупаційний суд “ЛНР” засудив 40-річного Юрія Галецького. Йому закидають шпигунство – нібито він у 2022 році повідомляв про пересування російських військ на Харківщині.

Справи про тероризм

Звинувачення за статтями 205.1 та 205.2 КК РФ стосуються фінансування терористичної діяльності або закликів до тероризму.

За такою статтею, до прикладу, звинувачують Івана Семикоза. За версією окупантів він нібито переказав гроші через мобільний додаток “Ощад24/7” на рахунок батальйону “Азов”. Його справу передали до окупаційного суду.

51-річного жителя Луганщини окупанти засудили до 16 років колонії за нібито заклики до екстремізму в інтернеті та шпигунство.

До 23 років колонії суворого режиму окупаційний Верховний суд ЛНР “засудив” Дениса Постнікова. Його звинуватили у сприянні ударам по цивільних об’єктах у Сєвєродонецьку

Реабілітації за політичними мотивами

Водночас окупаційна прокуратура Луганщини оголосила про скасування понад 120 вироків, винесених українськими судами, які стосувалися організації незаконного референдуму у 2014 році. За офіційними даними, ці вироки скасовуються на підставі законодавства РФ, яке вважає дії з організації референдуму правомірними.

Санкції та міри покарання

Окупаційні, підконтрольні Росії суди Луганщини демонструють систематичне застосування жорстких санкцій:

• Тривалі терміни ув’язнення: від 10 до 23 років.
• Колонії суворого режиму: більшість засуджених направляють саме в ці заклади.
• Додаткові покарання: штрафи, конфіскація майна, заборона займатися певною діяльністю (адміністрування сайтів, соціальних мереж).

Аналіз риторики та лексики

Основні риси офіційної риторики

Окупаційна влада використовує специфічну лексику, спрямовану на формування негативного образу звинувачених. Типові висловлювання:

• “Добровільно виконував завдання СБУ”: підкреслюється свідома участь у діях проти РФ.
• “Збирав розвіддані”: використовується для опису будь-якої інформації військового характеру.
• “Пропаганда тероризму”: поширення ідеології, яка суперечить позиції РФ.

Приклади пропагандистських фраз

• “Протидія екстремізму та тероризму”: виправдання жорстких репресій.
• “Завдяки скоординованим діям спецслужб вдалося уникнути жертв”: підсилення ролі окупаційних правоохоронців у боротьбі з уявними загрозами.
• “Розкаявся у скоєному”: акцент на визнанні провини засудженими.

Маніпуляції у подачі інформації

У повідомленнях акцентується увага на:

• відсутності сумнівів у провині підсудних;
• героїзації окупаційних силових структур;
• загрозах з боку України та її спецслужб.

Також важливо відзначити, що обвинувачених називають виключно громадянами України. При цьому не можна дізнатися, чи отримувала людина добровільно, чи під примусом російський паспорт.

Приклади репресій

Справи про шпигунство часто містять схожі елементи: обвинувачені нібито збирали інформацію про військову техніку, переміщення колон чи місця дислокації, яку передавали українським спецслужбам через месенджери або особисті зустрічі. Наприклад, Денис Постніков, засуджений до 23 років, обвинувачувався у передачі координат цивільних об’єктів для ударів. Лілія Хрустовська отримала тривалий термін за те, що фотографувала військову техніку.

Щодо терористичних справ, Іван Семикоз був покараний за нібито фінансування терористичної організації, переказуючи кошти на рахунок “Азова”. А Олександр Соколов не лише передавав дані, але й закликав до тероризму, за що отримав 16 років.

Судова система “ЛНР” функціонує як інструмент репресій, спрямованих на:

• Придушення будь-якого спротиву окупаційному режиму.
• Формування образу України як головного ворога.
• Легітимізацію переслідування громадян під виглядом боротьби з тероризмом та екстремізмом.

Риторика повідомлень підсилює маніпулятивну картину реальності, де будь-які дії, пов’язані з Україною, автоматично кваліфікуються як злочинні. Це демонструє масштабну кампанію із залякування та контролю населення окупованих територій.

Викрадення та фабрикація справ

Системність фабрикації справ

Окупаційна влада використовує фабрикацію кримінальних справ як ключовий інструмент для боротьби з інакодумцями. За словами засновника “Об’єднання політичних в’язнів Кремля” Ігоря Котелянця, більшість звинувачень сфабриковані та мають політичний характер:

“Окупаційна адміністрація переслідує людей лише за їхні проукраїнські настрої. Причиною для арешту може стати навіть розмова, пост у соціальних мережах або зберігання символіки України”, – говорить Ігор Котелянець.

Приклади фабрикацій

Голова громадської організації “Інститут стратегічних досліджень та безпеки” Павло Лисянський наводить історію жителя Луганська, затриманого за звинуваченням у шпигунстві після того, як у нього в телефоні знайшли фотографії українських прапорів.

За словами Ігоря Котелянця, студентів технічного університету в Луганську звинуватили у “розповсюдженні екстремістських матеріалів” через месенджери, що завершилося вироком у 15 років позбавлення волі.

Зникнення безвісти

Викрадення та насильницькі зникнення є ще одним інструментом тиску, зазначає співзасновник громадської організації “Група Патріот” Олег Котенко:

“Багато людей викрадають без жодного пояснення. Їх утримують у катівнях, і родичі місяцями не знають, де вони перебувають.”

Котенко додає, що жертв часто утримують у нелюдських умовах і використовують для отримання інформації або залякування громади.

Умови утримання та примусова праця

Жорстокі умови утримання

Голова громадської організації “Інститут стратегічних досліджень та безпеки” Павло Лисянський зазначає, що умови в місцях утримання на окупованій території Луганської області надзвичайно жорсткі:

“Політичних ув’язнених ізолюють від інших, аби вони не мали можливості впливати на інших затриманих. Їх піддають фізичному та психологічному тиску.”

В’язнів часто утримують у колишніх адміністративних будівлях, переобладнаних під тимчасові ізолятори, додає Олег Котенко:

“Багатьох утримують у підвалах без доступу до води, їжі або медичної допомоги. Це частина тактики, яка має зламати людину.”

Примусова праця

Примусова праця широко використовується окупаційною владою. В’язнів залучають до виконання робіт на об’єктах інфраструктури та військових будівництвах. За словами Лисянського, в’язнів із колоній у Сорокиному (Краснодоні) змушують працювати на будівництвах військових укріплень і доріг, іноді по 12 годин на добу без належного харчування.

Переміщення ув’язнених до Росії

Системність перевезень

За даними Павла Лисянського, багато політичних в’язнів перевозять до віддалених колоній у Росії: “Їх перевозять до віддалених регіонів, таких як Вологодська область або Сибір. Це ізолює їх від родичів і ускладнює будь-які спроби захисту їхніх прав.”

Переміщення ув’язнених має кілька цілей:

1. Залякування. Родичі втрачають доступ до інформації про місцеперебування своїх близьких.
2. Експлуатація праці. Ув’язнених використовують для виконання важкої фізичної роботи.
3. Контроль над політичними в’язнями. Політичних активістів ізолюють, щоб запобігти поширенню ідей спротива.

Підтримка родин зниклих безвісти

Олег Котенко розповідає про діяльність своєї організації “Група Патріот”, яка допомагає родинам зниклих безвісти:

“Ми створили гарячу лінію та чат-бот для пошуку зниклих. Також ми моніторимо російські ресурси, щоб знаходити інформацію про полонених”.

Крім того, організація надає психологічну підтримку родинам і допомагає їм збирати документи для подання заяв до міжнародних інстанцій.

Репресивна система на окупованій частині Луганщини – це інструмент придушення інакодумства, який базується на насильстві, катуваннях і позбавленні волі, наголошує Ігор Котелянець:

“Кожна історія політв’язня або зниклого безвісти – це доказ системних злочинів, які потребують ретельного документування та розслідування”.

Завдання міжнародної спільноти – притягнути винних до відповідальності та забезпечити захист прав людини на окупованих територіях.

Автор:  Валентина Троян

Джерело:  Реальна газета

Tweet