Грузия в шаге от двоевластия: какие последствия будет иметь избрание нового "президента"

Грузинська влада пішла на загострення політичного конфлікту у країні, провівши 14 грудня "президентські вибори".

"Європейська правда" вже присвятила окремий редакційний матеріал цим виборам, а головне – поясненню, чому Україна не має визнавати переможця цих виборів легітимним президентом Грузії.

Не визнають ці вибори ані грузинська опозиція, ані чинна президентка Саломе Зурабішвілі.

Проте ані це, ані дедалі гучніша критика в бік Заходу не може зупинити керівну партію "Грузинська мрія".

Там збираються вже 29 грудня провести інавгурацію Михеїла Кавелашвілі – щоб вже він вітав країну з Новим роком.

На практиці це означає, що протягом найближчих двох тижнів у Грузії має відбутися силове відсторонення від влади президентки Зурабішвілі.

Це може піднести рівень насильства на новий безпрецедентно високий рівень.

По суті, країна може повернутися у початок 1990-х, коли силовим шляхом скинули президента Звіада Гамсахурдію, а Грузія занурилася у багаторічний збройний конфлікт.

Той конфлікт коштував Грузії дуже дорого.

Зокрема, це суттєво спростило організоване Росією відторгнення Абхазії та Цхінвальського регіону (Південної Осетії).

І так само зараз поглиблення кризи може спростити для РФ відновлення повного контролю над Грузією.

Втім, цей сценарій ще можна зламати.

І багато чого залежатиме від позиції Заходу – кого саме там вважатимуть легітимним президентом Грузії.

Голосування без інтриги.

І без результату?.

"Я закликаю її (президентку Саломе Зурабішвілі.

– Ред.) та її адміністрацію дотримуватися законодавства Грузії.

Інавгурація відбудеться 29 грудня, і Саломе Зурабішвілі більше не буде обіймати пост президента з моменту складання присяги (новим президентом)", – таку заяву зранку 14 грудня оголосив спікер парламенту Шалва Папуашвілі.

Половину з них формують депутати парламенту, а за результатами парламентських виборів 26 жовтня партія влади "Грузинська мрія" отримала більшість мандатів (інша річ, що опозиція не визнає ці вибори, а Захід критикує їх за масштабні порушення).

Також серед виборників президента: депутати парламенту Аджарської автономії, а також парламенту Абхазії (в екзилі, обрані ще у 1991 році).

Звичайно, не всі вони були готові підтримати кандидата від влади, проте загалом "Грузинська мрія" могла розраховувати більш ніж на 200 виборників, що давало її кандидату стовідсоткові шанси на перемогу.

Проте ця перемога була явно пірровою.

Адже, як переконує грузинська опозиція, нелегітимний парламент не може обрати легітимного президента.

Саме тому чинна глава держави Саломе Зурабішвілі вже напередодні заявила, що не збирається залишати посаду та визнавати свого наступника.

"Легітимного парламенту немає, тому нелегітимний парламент не може обрати нового президента, тож не може бути інавгурації.

Мій мандат діє доти, доки не буде законно обраний парламент, який законно обере когось замість мене", – заявляла вона.

Саломе Зурабішвілі пропонувала свій сценарій розв’язання політичної кризи: саморозпуск парламенту, проведення нових парламентських виборів, а вже потім – обрання нового президента.

Звичайно, що ця пропозиція була відкинута "Грузинською мрією".

"Саломе Зурабішвілі стверджує, що вона – єдиний легітимний президент, і кого б не обрали потім, історія Грузії має змінитися лише на її користь.

Я, мовляв, маю бути президентом завжди.

У неї це вийшло як у авторитарних країнах.

І дуже цікаво буде побачити, як вона вчепиться у свій стілець", – заявив виконавчий секретар партії влади Мамука Мдінарадзе.

Те, що керівна партія не готова йти на будь-які поступки протестувальникам, було очікувано.

Проте демонстративне обрання нового президента в ситуації, коли більшість країни не визнає легітимність парламенту – це був явно крок на загострення кризи.

Останньою спробою Заходу утримати грузинську владу від цього кроку була телефонна розмова президента Франції Емманюеля Макрона з Бідзіною Іванішвілі (тобто з тим, хто приймає реальні рішення у країні).

Проте і вона виявилася безрезультатною.

Тепер шанси на досягнення політичного компромісу у Грузії виглядають ще більш примарними, аніж кілька днів тому.

Ексфутболіст, що критикує Захід.

"Завданням Михеїла Кавелашвілі буде демонстрація грузинському народу, що означає президент у парламентській республіці.

Це людина, до якої не виникає жодного питання щодо його патріотичності", – розхвалював кандидата від влади спікер Шалва Папуашвілі.

Проте ця кандидатура, вперше озвучена почесним головою партії влади та найвпливовішою людиною Грузії Бідзіною Іванішвілі, шокувала не лише прихильників опозиції, а насамперед симпатиків влади.

Іванішвілі досі двічі особисто обирав кандидатів у президенти від "Грузинської мрії".

І забезпечував їм перемогу на загальнонаціональних виборах.

І ціна такої перемоги була досить високою.

Зокрема, у 2018 році, щоб забезпечити перемогу малознаної Саломе Зурабішвілі, благодійний фонд Бідзіни Іванішвілі оголосив про викуп та списання мікрокредитів для незаможних громадян Грузії.

Проте і Зурабішвілі, і її попередник Георгій Маргвелашвілі, ставши президентами, поступово починали діяти всупереч курсу партії та особисто Іванішвілі.

А зважаючи на те, що перемоги на загальнонаціональних виборах стали даватися все дорожче, були внесені зміни до конституції про обрання з 2024 року глави держави у парламенті.

Було очевидно, що за таких розкладів Саломе Зурабішвілі не має шансів на переобрання.

А разом із цим – що цього разу Іванішвілі спробує врахувати свої помилки і висуне на посаду президента максимально лояльну йому людину (деякий час навіть ходили чутки, що він особисто збирається ставати президентом або делегує на цю посаду одного зі своїх синів).

Проте фаворитом на цю посаду довгий час вважався колишній прем’єр Іраклій Гарабашвілі.

Та Бідзіні Іванішвілі вдалося всіх здивувати.

Адже ніхто не прогнозував, що цим вибором стане колишній футболіст та депутат Михеїл Кавелашвілі.

На відміну від мера Тбілісі та виконавчого секретаря партії влади Кахи Каладзе, колишній нападник збірної Грузії (46 матчів та 9 голів у період із 1992 по 2002 роки) Кавелашвілі футбольною зіркою можна назвати з великою натяжкою.

Тричі чемпіон Грузії у складі тбіліського "Динамо" (1990, 1994 та 1995 роки), чемпіон Росії у складі владикавказької "Аланії" (1995), найбільшим досягненням якого є два сезони у складі "Манчестер Сіті" (1995-97 роки), де він зіграв 28 матчів та забив три голи.

А потім – догравав у чемпіонаті Швейцарії, граючи у складі "Грассгоппера" (чемпіонство 1998 року), "Цюриха", "Люцерна", "Сіона" та "Базеля".

Футбольну кар’єру завершив у 2006 році, після цього отримав тренерську ліцензію, але працював в основному почесним президентом Всесвітньої асоціації футболістів (FIFPro) у Грузії, а також футбольним експертом на телебаченні.

За даними грузинських ЗМІ, намагався взяти участь у конкурсі на посаду президента федерації футболу Грузії, проте його кандидатура була відхилена за формальною ознакою – у Кавелашвілі не було вищої освіти.

Нестача освіти не завадила йому у 2016 та 2020 роках стати депутатом – звісно, у складі "Грузинської мрії".

У парламенті минулого скликання Кавелашвілі був досить активним.

Зокрема, перейшовши з фракції "Грузинська мрія" до новоствореної "Сила народу".

Остання – штучне утворення, в якій колишні депутати партії влади робили заяви, які тоді у "Мрії" дозволити собі не могли: критикували Захід, боролися із "ЛГБТ-пропагандою" за грузинські традиційні цінності.

Показово, що деякі депутати "Сили народу" на виборах 2024 року знову пішли у спільному списку "Грузинської мрії".

Проте зараз знову заявили про відмежування – насамперед, щоб продемонструвати, що у грузинському парламенті залишилися опозиція.

Кавелашвілі був досить активним спікером "Сили народу", проте не запам’ятався нічим особливо цікавим.

А точніше – запам'ятався критикою Заходу, який прагне знищити грузинські традиційні цінності.

І звичайно, активним використанням "непарламентської" лексики.

На виборах 2024 року Кавелашвілі не знайшлося місця у виборчому списку "Грузинської мрії".

Тим більш шоком стало рішення висувати саме його у президенти.

"Звичайно, для мене це було несподіванкою, і мені дали кілька днів, щоб проаналізувати, наскільки я зможу впоратися з цим тягарем", – так сам Кавелашвілі описує пропозицію висуватися у президенти, отриману при зустрічі з Бідзіною іванішвілі та прем'єром Кобахідзе.

А найпоширеніше пояснення цьому вибору полягає у тому, що Іванішвілі шукав такого кандидата, якому навіть не могло спасти на думку піти проти свого патрона.

Два тижні до вибуху.

"Під керівництвом Кавелашвілі інститут президента повернеться до своєї конституційної місії та своєї гідності… Я впевнений, що обрання Михеїла Кавелашвілі на цю важливу посаду зробить значний внесок у зміцнення грузинської державності та нашого суверенітету, а також у зниження радикалізму в країні та зменшення поляризації", – заявив на пресконференції 14 грудня прем'єр-міністр Іраклій Кобахідзе.

Проте насправді голосування у парламенті (де за кандидатуру Кавелашвілі віддали голоси 224 виборників із 300) лише посилило політичну кризу у Грузії.

Все почалося із масштабних протестів під будинком парламенту в день голосування (багато учасників принесли з собою свої дипломи про вищу освіту, звертаючи увагу на відсутність такої освіти у кандидата від влади), закінчуючи тим, що у Грузії може початися період "двопрезидентства".

"Нічого не відбулося.

Ніхто нікого не обирав.

Нічого не сталося", – прокоментувала голосування у парламенті президентка Зурабішвілі.

Масштабні заворушення могли початися вже 14 грудня.

Ввечері того дня мерія Тбілісі планувала урочисте відкриття новорічного ярмарку та запалювання вогнів на святковій ялинці – якраз на тому місці, де традиційно протестувала опозиція.

Малий бізнес заздалегідь відмовився брати участь у цьому ярмарку, проте мерію це не зупиняло.

Це все створювало можливості для провокацій.

Проте в останній момент столична мерія перенесла святковий захід.

Звичайно – звинувативши у цьому опозицію.

"Радикальна опозиція посміла недозволене і забрала у дітей їхнє місце біля новорічної ялинки… Сьогоднішній день – ще один доказ, що радикальному фашизму має бути покладено край", – заявив мер Тбілісі Каха Каладзе.

"Саломе Зурабішвілі та радикальна опозиція намагаються вкрасти у дітей свято Різдва, а в країни – інавгурацію нового президента та його входження до президентського палацу", – переконує провладний депутат Давід Матікашвілі.

І хоча масових сутичок 14 грудня вдалося уникнути, загострення відкладено ненадовго – максимум на два тижні.

29 грудня має відбутися інавгурація нового "президента".

Відповідно, після цього владі доведеться вирішувати питання із Саломе Зурабішвілі.

За два тижні грузинська влада сподівається залякати протестувальників (зокрема, тривають затримання тих, кого влада вважає організаторами) та чинну президентку.

Останній, зокрема, вже заявили, що після 29 грудня вона не зможе користуватися державною охороною.

Таке право є у всіх президентів Грузії навіть після відставки, проте у випадку Зурабішвілі було внесено спеціальну правку у профільний закон.

Проте не виключено, що грузинська влада почне діяти раніше, скориставшись тим, що формально термін президентських повноважень Зурабішвілі добігає кінця 16 грудня.

Хто кого визнає?.

Натомість Кавелашвілі отримав вітання від президента Азербайджану Ільхама Алієва, прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна та самопроголошеного білоруського президента Александра Лукашенка.

Серед лідерів європейських країн привітання надійшло лише від президента Сербії Александара Вучича (який також запросив Кавелашвілі до Белграда).

Натомість у ЄС вже лунають голоси про потребу невизнання Кавелашвілі.

З таким закликом виступають не лише окремі європейські депутати.

Він міститься у спільній заяві Альянсу лібералів та демократів за Європу (ALDE) та Всесвітньої спілки ліберальних політичних партій Liberal International.

Натомість національні уряди наразі мовчать.

Як очікується, це питання стане одним із ключових під час саміту ЄС, що відбудуться цього тижня.

І хоча Віктор Орбан, скоріш за все, спробує заветувати будь-яке рішення проти чинної влади Грузії, про невизнання виборів можуть заявити окремі країни Євросоюзу.

І так само окремі країни ЄС на національному рівні можуть запровадити нові санкції проти грузинської влади – як це вже зробили Литва та Естонія.

Адже часу для того, щоб визначитися, зовсім небагато.

29 грудня може бути вже пізно.

І, звичайно, це стосується не лише країн ЄС, але й України.

Як вже писала "Євро.

Правда", настав час Києву продемонструвати своє лідерство.

Автор: Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".