Оригінал публікації на сайті «Центру стратегічних комунікацій» за посиланням
- Країна «Сеул» і «обмежені контингенти» найманців РФ
- Як фейкомети вбивали родичів Шакіри та Ескобара
- Мешканці ТОТ не хочуть співпрацювати з окупантами
- Що буває з тими, хто обирає гармати замість масла
Країна «Сеул» і «обмежені контингенти» найманців РФ
«Київський режим і низка європейських країн роблять багато для того, щоб продовжити процес інтернаціоналізації конфлікту в Україні, залучаючи дедалі більшу кількість країн, зокрема Сеул», – заявив 5 листопада речник Кремля Пєсков.
НАСПРАВДІ, це є продовженням наративу про те, що Росія буцімто «воює в Україні проти НАТО». Тепер, на тлі появи вояків Кім Чен Ина в Курській області, у Кремлі приплели сюди ще й Сеул, який Пєсков чомусь назвав «країною».
Про те, хто ж насправді займається «інтернаціоналізацію конфлікту», краще за всіх розповіла спікерка МВС РФ Ірина Вовк. За її словами, тільки з початку 2024 року громадянство РФ отримали 3344 іноземці, які беруть участь у війні проти України. Така велика цифра не випадкова, адже на початку січня Путін підписав указ, що дає змогу іноземцям отримати російське громадянство у спрощеному порядку, якщо вони уклали контракт з МО РФ або іншими військовими формуваннями. Тепер вони можуть отримати паспорт РФ без складання іспиту на знання російської мови.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мігрантські «чмоні» замінили російських
Зроблено все це для того, щоб не видавати потім іноземних найманців на батьківщину, де їм загрожує кримінальне переслідування. Такі прецеденти вже є. Наприклад, нещодавно черговий узбецький «СВО»-шник, який чесно на суді визнав, що «поїхав воювати, щоб заробити грошей», отримав у Ташкентському суді 5 років тюрми за найманство.
Про «інтернаціоналізацію конфлікту» з боку Росії можуть багато чого розповісти не лише ось такі узбеки чи американці на кшталт «Бостона», але також індійці та непальці, кубинці та сомалійці, іракці та замбійці, нігерійці та шріланкійці тощо. Не кажучи про представників європейських (зокрема, з Сербії, що обурило навіть прихильного до Путіна президента Олександра Вучича) та латиноамериканських країн.
І все це, зауважимо, стало тенденцією задовго до незаконної (лише 6 листопада Сенат РФ ратифікує відповідний договір між РФ та КНДР) появи північнокорейського контингенту у Росії. Тому відповідь на питання, хто ж насправді «інтернаціоналізує» війну, є очевидною. І вона зовсім не про Україну.
Як фейкомети вбивали родичів Шакіри та Ескобара
Нещодавно російська пропаганда запустила черговий абсурдний фейк на латиноамериканську тему – про те, що у Курській області нібито загинули родичі Шакіри і Пабло Ескобара, котрі воювали у лавах ЗСУ.
Першим став вірусний 40-секундний ролик, нібито опублікований колумбійським виданням El Espectador. У ньому йдеться про те, що родич співачки Шакіри в середині вересня вступив до Інтернаціонального легіону ЗСУ, з яким зайшов у Курську область. За 5 днів чоловіка нібито було вбито, а його тіло відправили в Колумбію. Відео, що супроводжується англомовними субтитрами, окрім Telegram-сміттярок, поширила Lenta.ru.
НАСПРАВДІ, у результаті перевірки з’ясувалось, що відповідного сюжету немає на верифікованих ресурсах El Espectador в X, Instagram, Facebook, TikTok і на YouTube, не кажучи вже про офіційний сайт видання. Немає цієї новини і в інших авторитетних джерелах. До того ж El Espectador виходить виключно іспанською, а не англійською мовою. Тому зусилля фейкоробів пішли на марне.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Наркобарони не допомагають американським ПВК в Україні
Але пропагандисти не заспокоїлись і невдовзі вирішили «вбити» в Курській області ще й нащадка колумбійського наркобарона Пабло Ескобара. Фейк поширювався у вигляді 53-секундного відео із логотипом вже іншого колумбійського видання El Tiempo. Брехню підхопили російські джерела, зокрема «Аргументы и факты».
У субтитрах до відео йшлося про те, що родич Ескобара на ім’я Родріго Гавірія прибув в Україну наприкінці серпня. Фейкороби виготовили фальшивку нашвидкуруч, тому Гавірія фігурував то як внучатий племінник Ескобара, то як його правнук. Стверджувалось, що 20 вересня він прибув до Курської області у складі Інтернаціонального легіону ЗСУ, а вже за три дні загинув.
Звичайно ж, на офіційному сайті видання El Tiempo, а також на його сторінках у YouTube, TikTok, X, Instagram, Facebook такого відео не виявилось. Інші іспаномовні та колумбійські ЗМІ також не повідомляли про загибель в Курській області родича Ескобара. Тому й тут пропагандисти успіху не досягли.
Якщо ж вони не облишать колумбійську тему і наважаться на третю спробу, то їм, напевно, доведеться «вбивати» на Курщині вже нащадків письменника Габріеля Гарсіа Маркеса. Бо навряд чи список відомих росіянам видатних колумбійців аж надто довгий.
Мешканці ТОТ не хочуть співпрацювати з окупантами
В контексті «інтернаціоналізації конфлікту» цікава новина нещодавно надійшла з Держдуми РФ. На так званих «нових територіях» катастрофічно бракує будівельників, до того ж не лише висококваліфікованих, а й різноробів. Так само окупантам складно знайти працівників у комунальній сфері, навіть на управлінські та адміністративні посади, а лікарів бракує просто катастрофічно.
Як бачимо, проблема стоїть настільки гостро, що правда проривається навіть крізь «переможний» російський офіціоз. Про брак людей на окупованих територіях особисто заявила членкиня Комітету Ради Федерацій з міжнародних справ, сенаторка від «ДНР» Наталія Ніконорова у пресцентрі «Парламентской газеты». Раніше подібну заяву зробила й «сенаторка» від «ЛНР» Яна Лантратова.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Таджиків женуть на захист Токмака
Питання настільки серйозне, що знайти будівельників та комунальників у «нові регіони» не вдається навіть за підвищені московські ставки. «Поки що регіони використовують вахтовий метод запрошення фахівців. За цим принципом влаштовано і запрошення медперсоналу. З мегаполісів направляють бригади лікарів. Федеральна влада поки що не має варіантів вирішення проблеми», – визнають у Москві.
А в українському Центрі національного спротиву пояснили, що НАСПРАВДІ «дефіцит кадрів виник в результаті того, що переважна більшість місцевого населення не співпрацює з ворогом, попри роки окупації й штучно створену росіянами гуманітарну кризу».
Що буває з тими, хто обирає пушки замість масла
І наостанок, про ще одну проблему, яку вирішують в Росії «інтернаціонально». Йдеться, звісно ж, про вершкове масло. Цінова криза на його ринку стала наймасштабнішою у РФ за останні 17 років. Як свідчать офіційні дані Росстату, річне зростання цін на масло до кінця жовтня досягло шалених 25,7%.
Причина полягає в санкціях: подорожчали імпортні жири, у заводів виникли складнощі з обслуговуванням імпортного обладнання, а крім того, даються взнаки дефіцит сировини, нестача кадрів і підвищення кредитної ставки Центробанку. У підсумку, наприкінці минулого місяця одразу кілька великих заводів у РФ частково або повністю зупинили виробництво вершкового масла.
Відповідальним за цей напрямок є Дмитро Патрушев – син екссекретаря Радбезу РФ, якого Путін спочатку призначив міністром сільського господарства, а тепер – цілим заступником голови уряду. В грудні 2023 року він «за дорученням президента РФ реалізовував заходи щодо стабілізації цін на курячі яйця», а в листопаді 2024-го «дав розпорядження стабілізувати ціни на вершкове масло».
Нинішня міністерка сільського господарства РФ Оксана Лут заявила, що мало подорожчало, зокрема, через те, що у «росіян зросли доходи». Але від людини, яка на питання про подорожчання хліба відповіла, що вона замість нього всім радить їсти пастилу, годі очікувати більш притомної відповіді.
НАСПРАВДІ, якщо тогорічна російська «яєчна стабілізація» вилилась в авральну закупівлю яєць у Туреччині, то вершкове масло екстрено закупили в Об’єднаних Арабських Еміратів. На порятунок росіянам прийшла також Туреччина, до якої приєдналися Іран та Індія.
Ось до такої «консервації» і призвела путінську Росію «інтернаціоналізація конфлікту в Україні». Але так завжди буває з тими, хто роками спалює гроші у полум’ї війни.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.