6 невідомих фактів про легендарний фільм "Тіні забутих предків", які вразили українців

У рамках нового проєкту "Аргумент кіно", присвяченого національному кінематографу, ви матимете можливість дізнатися багато цікавих фактів про легендарні українські фільми, серед яких і "Тіні забутих предків". Ця стрічка не тільки залишила слід в українському кінематографі, але й визнана світовою спільнотою за свою унікальність та художню вартість.

6 маловідомих фактів про "Тіні забутих предків"

1. На роль Івана Палійчука був обраний московський актор Геннадій Юхтін. Проте Сергій Параджанов вирішив дати можливість Василю Миколайчуку пройти проби, лише з поваги до його вчителя, режисера Віктора Івченка. Він навіть вважав, що не варто витрачати плівку на Миколайчука. Василь відчував, що його не сприймають серйозно. Під час проб він почав говорити, а потім помолився і перехрестився. Це вразило оператора Юрія Іллєнка, який зрозумів, що Миколайчук справді відчуває ту історію, яку будуть розкривати у "Тінях забутих предків".
2. Лариса Кадочникова, яка в "Тінях забутих предків" виконувала роль Марічки, на той момент працювала в московському театрі "Соврєменнік". Проте зустріч із Юрієм Іллєнком, оператором фільму, кардинально змінила її життя. Після цього знайомства Лариса вирішила переїхати до України назавжди. Цей крок став початком її нової кар'єри, і вона стала українською акторкою, здобувши популярність і визнання в національному кінематографі.
3. "Тіні забутих предків" стали знаковим фільмом для багатьох учасників знімального процесу. Після виходу цієї стрічки Сергій Параджанов здобув всесвітню славу і визнання, що відкрили йому нові горизонти в кар'єрі. Для Юрія Іллєнка, який провів багато років у Сибіру та навчався в Москві, знайомство з Василем Миколайчуком і зйомки в гуцульському селі стали потужним поштовхом до пробудження української генетичної пам’яті.
4. Лариса Кадочникова, акторка московського театру "Соврємєннік", завдяки цій стрічці вирішила стати українською артисткою, що стало важливим етапом у її житті. Крім того, фільм дав поштовх до слави композитору Мирославу Скорикові, а також став визначальним у творчому шляху Василя Миколайчука. Ця стрічка не лише змінила долі її учасників, але й залишила глибокий слід в історії українського кіно.
5. Основне місце зйомок "Тіней забутих предків" розташовувалося в Криворівні, де знайшли справжню гуцульську гражду – обійстя Палійчуків. Це місце вразило своєю автентичністю і духом, що ідеально підходило для відтворення атмосферного фольклору. У цьому обійсті жила ґаздиня Параска Харук, яка у своїй юності товаришувала з відомим українським поетом Іваном Франком. Її життя і спогади стали частиною цієї історії, надаючи фільму ще більшої глибини та зв'язку з культурною спадщиною. Гуцульське середовище, з його традиціями та побутом, стало важливим елементом, що допомогло створити незабутню атмосферу стрічки.
6. Фільм вийшов українською мовою і не був дубльований російською, що в ті часи стало практично безпрецедентним явищем. Такий підхід підкреслив самобутність української культури та мови, демонструючи глибину національного контексту. У закордонному прокаті стрічку також не дублювали, що додало їй особливого шарму й автентичності.

7. Під час прем'єри фільму "Тіні забутих предків", що відбулася 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі "Україна", відбувся значущий акт громадянської позиції. На сцені літературний критик Іван Дзюба, аспірант-літературознавець Василь Стус і журналіст В'ячеслав Чорновіл закликали глядачів підвестися на знак протесту проти арештів українських інтелектуалів, які мали місце влітку того ж року. Цей сміливий жест викликав значний резонанс і став важливою подією в культурному житті України. Під листом протесту, що був підготовлений на той момент, підписалося 140 осіб, що підкреслило підтримку з боку інтелігенції та готовність боротися за права і свободи українського народу. Цей момент став символом солідарності та протидії репресивній системі, що панувала в країні.

"Тіні забутих предків": дивіться онлайн трейлер фільму

У перший рік прокату "Тіней забутих предків" фільм зібрав численну аудиторію – 8,5 мільйона глядачів. З часом фільм здобув статус справжньої легенди, став символом українського мистецтва та культури. Сьогодні багато глядачів вважають стрічку класикою, що вплинула на подальший розвиток національного кінематографа. Його унікальний стиль, глибокі теми й відданість культурі продовжують надихати нові покоління, а сама стрічка залишається важливою частиною української кінематографічної спадщини.