На початку жовтня відбулося відразу дві серіальні прем’єри про війну — «Евакуація» на «2+2» виробництва 1+1 Production fiction і «Потяг» на «1+1 Україна» виробництва Ukrainian Producers Hub. Ну, як прем’єри... Насправді в чистому вигляді це стосується тільки першого серіалу, а «Потяг» вийшов ще в травні на каналі «Дім». Але у відкритому доступі він опинився лише після виходу на «Плюсах», отже будемо вважати, що справжня прем’єра сталася тільки зараз. Обидва проєкти створені за підтримки держави та мають деякі інші спільні риси. Це мінісеріали в жанрі роуд-муві, що присвячені евакуації цивільних після повномасштабного вторгнення. В першому проєкті герой намагається вивезти доньку з окупованого Маріуполя, в другому події відбуваються в евакуаційному поїзді, що прямує на захід країни.
Марек вирушив у подорож після дзвінка з Маріуполя
Між головними героями, попри те, що це дуже далекі один від одного польський учитель Марек в «Евакуації» та українська провідниця Поліна в «Потязі», теж можна побачити певну схожість. У мирні часи обидва шукали себе, бо щось у звичайних буднях здавалося «не так». Російською агресією особливо не переймалися й гадки не мали, на що здатні росіяни. Обставини, в яких вони опинилися після повномасштабного вторгнення, допомогли героям знайти справжнє місце в житті та зробити правильний вибір у коханні. І хоча кастинг в обох випадках гідний, різниця між серіалами вийшла приблизно така ж, як між доктором Джекілом і містером Гайдом.
Майже одночасний показ проєктів на двох споріднених каналах зробив контраст ще яскравішим. Отже, що не так із серіалом «Евакуація» (знайомтеся, це містер Гайд), а чим може пишатися краща версія дволикого персонажа, себто серіал «Потяг»?
У першу чергу Поліна врятувала маму
Нещодавно автор «Детектора медіа» Андрій Кокотюха зробив окремий огляд «Евакуації», де назвав декілька помилок серіалу. Це і зайва згадка Маріуполя, і нелогічний конфлікт героя та головного антагоніста, і непотрібні для сюжету персонажі. Але, попри недоліки, колега називає появу серіалу виправданою його темою. Бо це воєнна драма. Тут я готова посперечатися.
У дискусії, чи треба знімати кіно про війну, поки вона триває, я теж є прихильницею думки, що знімати треба. За умови, що творці дають собі раду зрозуміти, наскільки важлива в такому випадку якість контенту. Вимоги до реалістичності подій і правдоподібності героїв збільшуються в рази, бо глядачі прямо зараз живуть у цих обставинах і сприймають будь-які припущення та перебільшення як знущання, а не художні прийоми. Якщо це, звісно, не містичний горор на кшталт нещодавньої «Конотопської відьми».
Російський диверсант Мага з «Евакуації» вигадав помсту з фантазією
В «Евакуації» неправдоподібним є все — від відеодзвінка жительки Маріуполя колишньому коханцю з Польщі до реквізиту. Наприклад, глядачів «Евакуації» зачепило навіть те, що самогон, яким один із героїв підкупив російських вартових, показаний каламутним. «В Україні самогон чистий як сльоза!» — написав коментатор у ютубі та отримав загальну підтримку. Обурення коментаторів також викликало те, що герой-поляк жодного слова не розуміє українською. На суцільній мовній неспроможності персонажа побудована левова частка сюжету. Було б зрозуміло, якби герой виявився, скажемо, фіном чи шведом. А з поляком історія виглядає притягнутою за вуха, адже в реальності ми спокійнісенько спілкуємося без перекладача. «Сценарій що, для показу в Польщі писали?» — припустив ще один користувач ютубу.
Глядачі обурилися якістю серіального самогону
Загалом дивитися «Евакуацію» — це як грати міченими картами. Кожний хід відомий заздалегідь. Герой — жива ілюстрація приказки про недоумство та відвагу — обов’язково втрапить у халепу. Потім на його шляху зустрінеться сумнівний тип, який насправді виявиться хорошим хлопцем і допоможе. Героя схоплять вороги, але точно не вб’ють, бо тільки друга серія. З полону він утече, добрі люди будуть завжди траплятися на його складному шляху — дехто навіть принесе себе в жертву заради наївного іноземця — а врятують усіх доблесні українські військові.
На весь серіал — лише одна самобутня сцена. В Запоріжжі в пункті прийому біженців утомлені жінки розбирають речі.
— Що це таке? Нащо це приносити? Наче біженці — це не люди. В дранті походять, правда? Люди-люди… — зітхає одна.
Біженки в «Евакуації» доволі вибагливі
Що автори мали на увазі, я точно не скажу. Може, що «донецькі», як назвали себе героїні, завжди всім незадоволені, або що гуманітарка йшла якась не така. Але в пам’ять замальовка врізається як єдиний відступ від героїчного шаблону.
Натомість у серіалі «Потяг» на всі чотири серії є лише одна сцена, до якої при бажанні можна доколупатися. У фіналі крадій, який філігранно поцупив у попутниці частину унікальної колекції скіфського золота, доволі непереконливо вирішив добровільно здатися поліції. Такий сюжетний поворот дивує, бо весь час всі без винятку персонажі фільму поводяться послідовно і зрозуміло. В цьому, власне, і полягає головний секрет привабливості «Потягу». Мотиви та вчинки його героїв абсолютно, так би мовити, земні. Коли, наприклад, у переповненому потязі раптово помирає літній пасажир, ніхто не промовляє над його тілом полум’яні речі, не присягається помститися та й назагал не знає, що робити.
Виробнича нарада біля тіла
— Треба вирішувати, вибачте, куди його покласти. Тут пасажири, діти…, — звертається начальник потягу до підлеглої.
— Не знаю, може на третю полицю? — пропонує провідниця.
— Поліна, яка полиця! Може, в туалеті зачинити?
— Давайте в тамбур, — закликає ще один герой.
— Він що, мертвий? — питає пасажирка, яка стоїть у тамбурі, адже у вагон не влізла. — Шановні, я з мертвим не поїду!
— Якщо не хочете їхати поруч із ним, ідіть до іншого вагону. Все, дякую, — відрубає начальник.
Серіалу взагалі притаманна трохи більша натуралістичність, ніж це зазвичай заведено на телебаченні. Наприклад, мама головної героїні через величезну чергу ніяк не потрапить до туалету й уже не може терпіти. І тоді поранений військовий, із яким вона їде у купе провідників, пропонує скористатися підгузком.
— У мене їх багато, пригощайтеся. Це тільки перший раз ніяково, а потім навіть зручно, — вмовляє він дещо шоковану жінку.
— Це найінтимніша розмова за все моє життя. Добре, де ваші памперси? — погоджується та.
І тема бесіди незвична, і ракурс зйомки цікавий
Також «Потяг» має ще одну рідкісну для телесеріалів чесноту. Особисті відносини між персонажами стають зрозумілими з контексту, а не через театральні флешбеки чи пояснювальні монологи. Це стосується і відносин героїні з її колишнім коханцем, і з теперішнім залицяльником, і з мамою. Другорядні персонажі наслідують головних.
На руку серіалу грає і тема евакуаційного потягу, яка близька та знайома величезній кількості українців. За інформацією «Укрзалізниці», за два роки великої війни рейками виїхали понад 4 мільйони людей. Тобто в евакуаційному потязі побував мінімум кожний десятий українець. Сценаристи спиралися на їхні реальні спогади. На початку творці чесно зізналися, що задля ефекту трохи спресували історії з різних рейсів в одну розповідь, але сильним перебільшенням це не виглядає.
Евакуаційні потяги по всій Україні виглядали однаково
Назагал серіал «Потяг» не вигадав нічого нового. Жанр «виробничого екшну» запропонував ще в середині минулого сторіччя канадський письменник Артур Гейлі. Автор і досі дуже популярний у всьому світі, й сценаристи «Потяга» вдало інтегрували його ноу-хау «поменше пафосу, побільше реалізму» в сучасні українські декорації. Щиро вітаю та раджу всім іншим брати за приклад.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.