На Харківщині агроном зібрав найбільший за останні 7 р врожай інжиру

На Харківщині агроному Сергію Авраменку вдалося зібрати найбільший за останні сім років врожай інжиру. За його словами, допомогла спека й відсутність дощів у регіоні — сприятливі для інжиру умови. Про це повідомляє Суспільне, пише agronews.ua.

Чоловік має город та господарство у селі Рідному неподалік Ізюма. У 2022 році село опинилося на лінії зіткнення — поряд точилися бої. Агроном висадив кущі інжиру до повномасштабної війни, й під обстрілами їздив у Рідне, щоб врятувати рослини.

Сергій Авраменко відновлює сад, город та будинок після обстрілів у 2022 році — тоді за вісім кілометрів від Рідного проходила лінія фронту. Під обстрілами чоловік їздив доглядати кущі після зимівлі.

“«А кого ти там будеш рятувати?» — військові питають. Я кажу: «Інжир». Вони: «А що це таке?». Кажу: «Рослини такі». Ну, вони сказали, що думають про мене. А я кажу: «Все одно поїду, тому розкажіть хоч, як там, коли лягати, коли вставати, з якої швидкістю їхати, тікати». Тоді вдалося врятувати всю цю колекцію — жоден кущ не пропав”,— каже Сергій.

На плантації у селі агроном має 70 сортів інжиру, ще понад 30 вирощує у Харкові. Кущі — самозапильні, плоди дозрівають у серпні та вересні, тому цей інжир можна вирощувати на Харківщині, каже Сергій Авраменко.

“Треба саджати, щоб найбільш сонячне місце було. Жодної напівтіні чи тіні він не любить. Щоб були плоди — це тільки сонце, цілодобове сонце”, — пояснює агроном.

За словами Сергія, за останні три місяці у селі майже не було дощів: посохла полуниця, овочі та кукурудза, але для інжиру тепло й відсутність дощів — майже ідеальні умови.

“По пояс кукурудза, і нічого на ній немає практично, качана немає. А інжиру хоч би що. Без жодного поливу. Йому навпаки така погода тільки на користь іде”, — каже Сергій.

За його словами, це найбільший урожай інжиру за останні сім років.

Ідея вирощувати інжир з’явилася під час весільної подорожі у 2010 році, говорить агроном.

“Покуштували інжир смачний, і питаю: “Як би його виростити?”. Тут ні у кого він не ріс. Нам привезли один саджанець, а він виявився комахозапильний — плоди він у нас не давав. У нас не живе та комаха. Треба було самозапильні сорти”, — говорить Сергій.

У Рідному жили бабуся та дідусь Сергія, у дитинстві він проводив у них літні канікули, вони навчили онука доглядати за городом.

“Я взагалі не любив цей город, а зараз не уявляю, як можна без нього. Перше, що я незвичне для них посадив — це полуниця. Вони кажуть: “Воно у нас не ростиме”. Посадив — росла полуниця. І, бачите, у нас зараз сад”, — каже агроном.

Згодом почав вирощувати також яблуні та груші. Крім інжиру, в асортименті є й інші екзотичні фрукти: гранати, хурма, пасифлора.

“Пробували фейхоа тут вирощувати — не пішло. Фейхоа — вічнозелена рослина і рослина теплих субтропіків. Інжир належить до холодних субтропіків, як і хурма — з ним простіше”, — пояснює Сергій.

Втім вирощування інжиру на відкритому ґрунті має свої особливості, яких необхідно дотримуватися, щоб рослина не вимерзла.

“Його треба пригинати до землі — кожен пагін. Вкривати згори соломою або сухим листям, поліетиленом, мішковиною. Обов’язково треба покласти багато отрути від мишей. Вони об’їдають кору, дуже люблять. У нього дуже ніжна кора. Рано вкриєш — він випріє, пізно вкриєш — вимерзне. Критична температура для інжиру — мінус 17 градусів”, — говорить агроном.

Разом з кущами інжиру, попри обстріли у селі, врятувалася й груша, яку привіз із розсадника у Бахмуті — цього року вродила.

“Мабуть, я останній, хто має саджанець із бахмутського знаменитого розсадника. Груша цього року перший раз дала плоди якраз”, — говорить Сергій.

Уламки після обстрілів чоловік і досі знаходить на власному обійсті та городі.

“Ходиш, прополюєш город і постійно натикаєшся. І з хати ми теж хвостовики від касетних снарядів витягали. Такого, щоб не розірвалося — немає. Не було “пелюсток” по селу. У 2022 році пізня весна-початок літа прилітало. Я у червні приїхав — тут зона бойових дій була. Все гриміло, тряслося, літало”, — згадує Сергій.

Також вижила черешня, яку побило під час влучань.

“Але вона вижила. Спеціально не стали її спилювати. Натомість прищепили до неї жовту. Вона вже й плоди давала. Ось так зігнутою й росте. Це на згадку про те, що тут відбувалося. Символ незламності, як зараз модно казати”, – зазначив Авраменко.

Перегляди: 0