Росіяни відняли у нього дар мови: історія українського матроса після 2,5 років у полоні

Після обміну полоненими у вересні 2024 року Гульчук повернувся додому, але його фізичний та емоційний стан залишається критичним. Про це розповіла його матір Мілана Компанієць у коментарі "Медійній ініціативі".

Що відомо про повернутого з полону матроса

Юрій Гульчук — матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти. До цього він навчався на факультеті китайської філології, але на другому курсі, восени 2021 року, вирішив приєднатися до армії. Його мрією було служити в Миколаєві біля моря, тому йому дуже все подобалося.

Армія – це найкраще, що трапилося в моєму житті,
– заявляв матрос.

Через кілька місяців почалася повномасштабна війна, яка докорінно змінила все. Після пів року служби Юрій опинився в самому центрі бойових дій. 12 квітня 2022 року російські окупанти захопили його в полон на заводі Ілліча в Маріуполі. Тоді йому було лише 20 років.

Для Мілани Компанієць, мами Юрія, це стало справжньою трагедією, оскільки спочатку вона взагалі не знала, чи її син живий. У січні 2024 року під час обміну полоненими звільнили українських воїнів, які були разом із Юрієм в одній камері, і мати отримала хоч якусь інформацію про сина, але вона не впевнена, що хотіла б це знати.

Як Юрія змінив російський полон

Річ у тім, що Юрія жорстоко катував охоронець, якого вони називали "Доктор Зло". Російські військові били українського полоненого електродубцем, оскільки він не реагував на тортури, що викликало невдоволення мучителя, і той застосовував ще більше насильства.

Те, що він тепер не розмовляє, вже не самозахист. Хлопці намагалися з ним поговорити, але він і слова не міг вимовити. Я не знаю, чи порушений у нього мовленнєвий центр, чи щось із м'язами рота або горла,
– розповіла мати полоненого українця.

14 вересня 2024 року Юрія Гульчука обміняли, але його стан залишався важким.

Юрій Гульчук після полону втратив дар мови та позбувся емоцій: дивіться відео

На відео, опублікованому в мережі, видно, що на його обличчі немає жодних емоцій, і він мовчить, поки мати його обіймає і радіє, що після двох з половиною років син нарешті вдома.