«Ці емоції виходу з Кринок! Ти помер, тебе відправили в пекло, а з пекла повернули назад до життя»

Прем’єра документального фільму «Кринки» відбулася на ютуб-каналі «Укрінформ TV» — новій платформі Укрінформу. Канал був створений у червні цього року, і «Кринки», якщо не рахувати шортси й анонси — його перше повноцінне відео. Надалі видання планує наповнювати канал «програмами великого формату власного виробництва, інтерв’ю, документальними фільмами і токшоу з гостями в студіях Укрінформу». А поки що дебют із «Кринками» за чотири дні приніс каналу майже 90 тисяч переглядів. І це точно не межа, адже фільм має і гучну тему, і відомих авторів.

Влада і Костянтин Ліберови — подружжя з Одеси, яке за час повномасштабної війни перетворилося з весільних фотографів на провідних воєнних фотокорів. Ліберови відомі роботами з «червоних» зон фронту, куди зазвичай журналістів не пускають. Торік це спровокувало суперечки у  професійному середовищі: медійники вимагали від влади надати рівні права всім. Та претензії колег не вплинули на кар’єру Ліберових. Може, й навпаки. Наприкінці минулого року вони дебютували як ведучі в проєкті «Станція Краматорськ» на Укрінформі, а цього липня — як документалісти з фільмом «Кринки».

Назву села на окупованому лівобережжі Херсонщини, напевно, знають всі українці. Наші морпіхи захопили плацдарм восени минулого року й утримували його принаймні до кінця травня під щільним вогнем ворога.

Звісно, що тема викликає в суспільстві неабиякий інтерес, бо взагалі не зрозуміло, як наші війська захопили й утримували плацдарм на Лівобережжі? Де брали набої? Їжу? Як захищалися від обстрілів? Як евакуювали поранених? Яка врешті решт мета цієї операції?

На деякі питання, як от присутність українських сил на плацдармі зараз, відповіді у фільмі «Кринки» немає. «Здебільшого вся логістика відбувається… відбувалася… в темну пору», — поправив сам себе герой із позивним «Халус». Вважати це відповіддю на питання про наявність наших у Кринках? Чи йдеться лише про одну ротацію? Хоч медіа повідомили про вихід з Кринок, офіційного підтвердження досі немає. Скоріш за все, сама поява фільму є свідченням того, що нікого там уже немає. Інакше навряд це можна було показувати назагал.

На деякі питання, як от про мету операції, відповідь, скажемо так, занадто лірична. «Ми в Кринках для того, щоб наші рідні не бачили такої ночі як у Кринках», — процитував власну пісню Халус, який написав її восени 2023 року під час перебування на окупованій території. Пісня є саундтреком фільму.

Але у всьому іншому проєкт Ліберових показує достатньо, щоб глядачі отримали уявлення про операцію в Кринках. Картина виходить передбачувано моторошна, але неочікувано до болю зворушлива.

Фільм триває 45 хвилин і складається з коротких інтерв’ю військових, відео з їхніх телефонів, зйомок із дрона та світлин. Власне, Ліберови поїхали в Херсонську область за фахом, тобто за фотографією. Але цього виявилося замало. «Фільму могло не бути. Проте, провівши зі 126-ю бригадою морпіхів місяць тяжких бойових буднів, ми зрозуміли, що світлин буде недостатньо, щоби передати весь героїзм і відобразити весь масштаб того, що відбувається. Так народився фільм “Кринки”»,  — розповіла Влада Ліберова під час передпоказу фільму.

Усі герої фільму представлені за позивними. Це не лише власне морпіхи, які виконували завдання на лівому березі, а і «драйвери» — так називають човнярів, що переправляють військових на плацдарм та у зворотному напрямку, медик тактичної медицини з позивним «Лата», що допомагає евакуювати поранених, та оператори FPV-підрозділу Falcon. Дронщики забезпечували морпіхів спорядженням, їжею, водою, ліками, а інколи розвагами. Про те, що саме потрібно, вони дізнавалися з повідомлень.

«Учора у нас спецзамовлення було на шаурму. Але шаурму ми не знайшли. Відправили бургери хлопцям», — розповів оператор «Рено». Щоб було зрозуміло, в яких умовах хлопці їли ті бургери, додам, що їх пересилали одночасно з протигазами. Захисне спорядження знадобилося, тому що росіяни почали застосовувати проти бійців плацдарму хімічну зброю.

Кількість вантажу, що його Falcon відправив на лівий берег, вимірюється тоннами. Один дрон може взяти на борт 2 кг, за добу пересилали до 50 кг вантажу. Отже, це тисячі кілометрів подорожей. Інколи лише заради того, щоб переправити бійцям кока-колу або книгу.

Дронщики охоче виконували незвичні замовлення морпіхів і намагалися додати щось від себе. Це був єдиний спосіб підтримати побратимів, що опинилися в надскладних умовах. «Нічого більш важливого я не робив за все життя», — додав «Рено».

Окрім даних про кількість перевезеного дронами вантажу, в фільмі лунає й і інша «математика». За добу росіяни скидали на Кринки до 70 КАБів і взагалі «стріляли з усього, що було». Після атаки військові, які переховувалися в підвалах будинків, могли не впізнати місцевість — вибухова хвиля пересувала паркани та будівлі. Точніше те, що від них залишилося. 

На що схожі позиції в Кринках, глядачі можуть оцінити самі — у фільмі багато кадрів місцевості ззовні та зсередини. Колись Кринки були заможним дачним селом, тепер від нього залишилася лише назва та купа каміння. Звісно, в тилу ми думаємо, що воювати в таких умовах здатні лише якісь термінатори. Що хлопці, які виконували завдання на лівому березі, не мають страху. Мають. У фільмі герої неодноразово про це згадують. До загрози 24/7 не можна звикнути. «Перелякався, коли у побратима пошкодило очі. Таблетки заспокійливі передавали, я пив», — розповів військовий із позивним «Ісус».

Кожен вихід із Кринок для морпіхів — як нове народження. «Ці емоції виходу з Кринок! Ти помер, тебе відправили в пекло, а з пекла повернули назад до життя», — каже наостанок Халус.

Як і програма «Станція Краматорськ», фільм «Кринки» насправді розповідає не стільки про подвиг, скільки про те, що в цій війні немає термінаторів. Усі дива роблять звичайні люди, й Ісус у цьому випадку — лише позивний.