Арагорн влаштовує стендап у Чернівцях. Репортаж з відкриття кінофестивалю Миколайчук Open

Пишу для вас цей репортаж на наступний день після церемонії, між подіями у програмі. Сиджу у холі центру Миколайчука, а з кав’ярні долунає солодкий голос Іво Бобула: 

«А вже осінь прийшла у мій сад

Я не кликав її – йди назад»

Одним словом – ідеальні робочі умови. Ще вчора у цьому приміщенні відбувалася церемонія відкриття і я, якщо чесно, не можу згадати чогось схожого за скромністю з аналогічних подій. Люди прийшли, півгодинки пофоткалися у своєму кежуалі та пішли дивитися фільм. 

Тому ваша Антоніна була на цьому дійстві найпафоснішою та, схоже, єдиноосібно відповідала за гламур.

З одного боку – образливо. Бо не можу показати вам традиційних луків гостей, аби ви могли випустити свого внутрішнього стиліста і гарнесенько обговорити це панство. З іншого – органіатори не матимуть мороки із закидами про «неначасі», які отримували вони і їхні колеги з Одеського кінофестивалю минулого року. «Ми – про кіно», – сказала мені в черзі до зали піардиректорка фесту Ліза Сушко. 

Але цього вечора люди прийшли не лише на кіно, а і на його творця – Вігго Мортенсена. Голлівудська зірка – в Чернівцях. Фурор. Десятки фоток із ним з підписами типу «Я та Арагорн».

Ось – король возз'єднаного королівства Ґондору і Арнору Арагорн та мер Чернівців Роман Клінчук

Актор їздив Європою представляти свою стрічку «Мертвим не боляче» і, дізнавшись, що права на показ купили Миколайчук Open, вирішив заїхати ще і сюди та поспілкуватися з чернівчанами та гостями міста. Однозначне враження – Вігго страшенно милий, дружній та з хорошим почуттям гумору. Більше про нього – за секунду. А зараз – про церемонію.

Вона теж була суперскромною та короткою. Ведуча – Людмила Барбір, бо генеральний інфоспонсор – «1+1». 

Генпродюсер Олексій Гладушевський обіцяє, що цьогоріч буде велика індустріальна секція, в якій будуть «поради молоді як заробляти гроші щоб знімати кіно» а також івенти, присвячені копродукції та пітчингам.

Людмила Барбір запрошує на сцену програмного директора Алекса Малишенка зі словами «саме ця людина буквально серед тисячі фільмів без перебільшення віднайшла, виокремила саме ті майже 70 фільмів різних жанрів, які ви будете мати змогу дивитися протягом цих дев’яти днів». 

Мені ж хочеться додати: філ йор пейн, друже. Можна лише уявити, скільки «шедевральних картин» довелося передитвитися Алексу зі сльозами на очах. Але така історія  трапляється майже з будь-ким, хто для нас із вами формує різні програми. 

Алекс каже: «Цього року у нас справді найбільший Миколайчук Open і з такою тенденцією мені здається, що буквально за декілька років всі фільми не вмістяться не в дев’ять днів, ні, можливо, в червень». 

Зрештою, на сцену запрошують Мортенсена. Він – у футболці з тризубом. 

І, аби ви не подумали, що це він лише до нас так одягнувся – ось актор у ній на інших подіях в різних країнах. 

Сказав, що по Чернівцях встиг погуляти, йому все сподобалося, прекрасна публіка. Пожартував, що не хоче багато говорити, аби людям потім не довелося пропускати фільм, бігаючи до туалету. А також сказав кілька слів українською. 

Про стрічку  «Мертвим не боляче» я теж не буду говорити багато, бо у нас тут з вами не кінокритичні вечори. Скажу лиш, що вона є дуже близькою для українських глядачів, адже йдеться про вибір, протистояння ворогу, реакції на насильство та, не побоюся цього слова, сімейні цінності. У хорошому сенсі. 

19 століття, США. Головні герої – пара француженки і данця. Він йде на війну, бо вважає рабство – ганебним явищем. А ще хоче заробити грошей. Вона вважає його за це егоїстом. А далі з нею відбуваються схожі події, як у багатьох романах української літератури другої половини 19 століття. А саме – героїня зустрічається і домаганнями з боку найбільшого поганця на районі. Обов’язково за нагоди подивіться цю стрічку.

Після її показу Вігго лишився, аби відповісти на питання глядачів. Кожна вчителька була б страшенно задоволена цим процесом через «ліс рук». Одна з гладачок запитала Мортенсана (а він був режисером, сценаристом, композитором та виконавцем головної чоловічої ролі) перед яким би він сам виборон не хотів би опинитися. Той відповів:

«Такий вибір, на жаль, багато хто у вашій країні зараз має робити. Це – вбити когось. Навіть якщо ти вбиваєш захищаючись, однаково ти забираєш чиєсь життя. Навіть якщо ненавидиш».

А ось на цих словах я почала діставати носовичка, аби гарнесенько поплакати. У Вігго запитали, чому він вирішив змонтувати свій фільм так, аби хронологія подій була нелінійною.

«Перш за все, я дуже поважаю аудиторію і я зробив фільм так, як я хочу. Бо вважаю, що аудиторія здатна сама зрозуміти хронологію подій і в такий спосіб ви створюєте фільм самі. Я не люблю підкреслювати певні події у фільмі діалогом або музикою. Я не люблю казати глядачу: "Ти маєш зараз відчувати це, ти маєш бути щасливим у цій сцені". Я вважаю, що аудиторія у всьому світі набагато розумніша, ніж про це думає немало режисерів та продюсерів», – відповів цей святий чоловік. 

Також можна точно втямити, що Вігго – не просто одна із світових знаменитостей, які нас підтримують. Він ще і добре нас розуміє. 

«Під час зйомок і монтажу цього фільму я думав про Україну. Бо у війні, коли Пруссія напала на Данію, вона відтяла шматок на Сході країни. І так він і залишився у складі Німеччини. Після Першої Світової війни Данія закликала натиснути на Німеччину, абивона віддала цю частину землі назад. Але цього не сталося. 

Я думав також про війну у 1939 році, коли Росія напала на Фінляндію. І фіни показали себе як дуже сміливих людей. Вони не дали себе завоювати, Росія змогла тоді забрати лише маленький шматочок. В Україні відбуваються схожі події. Але я дуже хочу, аби вам ваші землі повернули». 

Одни із глядачів наробив Мортенсену стільки компліментів, що той відповів: «Дякую! Напевне, мені варто замінити свою агентку на вас».

Про світову кіноіндустрію він каже, що можна було б підходити до роботи більш оригінально та створювати більш різноманітні історії. Він розуміє, звісно, що усе це бізнес. І що, коли ідея працює, її намагаються використати ще і ще. «Але я вважаю, що це не цікаво. Є, звісно, певні винятки. Наприклад, "Володар перснів". Або "Хрещений батько"».

Читати з іронічною інтонацією. 

Загалом вийшла дуже душевна бесіда з розумними питаннями та цікавими відповідями. Окремо хочу відзначити перекладачку Софію Горелік за безпросередність та почуття гумору. 

Наостанок усі зробили спільне фото.

Таких хусток він купив 15 штук. Вони продаються просто у центрі Миколайчука. Купив зокрема з Аллою Горською та Марією Примаченко. Будемо виглядати нашого Арагорна на світових подіях не лише у футболці з тризубом. 

Фото: Артем Гвоздков