"Азову" – 10 років: шлях від Чорного корпусу до легендарної бригади
"Азову" – 10 років: шлях від Чорного корпусу до легендарної бригади

"Азову" – 10 років: шлях від Чорного корпусу до легендарної бригади

5 травня 2014 року. Кілька десятків чоловіків, покинувши свої сімʼї та рідні міста, приїхали в Бердянськ. Розуміючи, що Росія починає війну проти України, вони готові брати до рук зброю та протистояти агресору. Добровольці, на підставі рішення МВС, обʼєднуються в батальйон "Азов".

Уже за 2 дні азовці вступили в перший бій із сепаратистами під Маріуполем, а з 9 травня, разом з іншими підрозділами, почали боротьбу за саме місто.

***

24 лютого 2022 року. Полк "Азов" під командуванням Дениса Прокопенка – позивний Редіс – зустрічає повномасштабне вторгнення Росії в Маріуполі. Наступні тижні азовці відтягують на себе тисячі російських окупантів, опиняються в повному оточенні, із якого немає виходу на підконтрольну Україні територію, ведуть бої з "Азовсталі" та виходять за наказом у ворожий полон.

Про унікальну в історії битву за Маріуполь і "Азовсталь" та героїчність наших бійців говорить весь світ.

***

5 травня 2024 року. Сьогодні. Азову" – 10 років. Військові бригади зустрічають річницю на передовій – поблизу Тернів на Кремінському напрямку, у Серебрянському лісництві, де щоденно знищують ворога. Без святкувань, параду чи урочистого маршу.

Лиш у Києві Асоціація родин захисників "Азовсталі" влаштовує захід, присвячений памʼяті полеглих азовців та на підтримку бійців, які майже 2 роки перебувають у полоні Росії.

У день народження "Азову" 24 Канал разом із командирами та бійцями бригади розповідає, з чого все починалося, як вдалося сформувати найбоєздатніший підрозділ української армії, за що бригада воює сьогодні та як бійці й рідні борються за звільнення азовців із полону.

Як зародився "Азов": чорні чоловічки, перші бої і база під Маріуполем

10 років тому основу "Азову" склали кілька десятків добровольців, зокрема і з партизанського загону "Чорний Корпус", що діяв на Харківщині. Тоді націоналісти в чорній уніформі влаштовували рейди та не давали проросійській агентурі закріпитися на Сході.

"Українці хотіли протистояти зеленим чоловічкам, тому з'явились чорні чоловічки. Чому чорні? Тому що були у формі титан – найдешевшій, яку можна було знайти тоді".

Згодом добровольці поїхали у Бердянськ.

чорний корпус
Бійці Чорного Корпусу / Фото "Радіо Свободи"

Капітан Андрій Ігнатюк "Спайдер", нині начальник Хорунжої служби "Азову", – доброволець, що був у "Чорному Корпусі" і одним з перших вступив до лав "Азову". Військовий пригадує, коли Росія напала на Україну, він був у групі людей зі Львова, що вирушила захищати країну.

Як для нас все починалось? Я б сказав, що, насправді, дуже дико. Нічого не було зрозуміло, та ми йшли за своїми переконаннями. Приїхали на Південь, у Бердянськ, поселились на якійсь базі. Ми не мали грошей, не мали зброї. Лиш кілька хлопців були з мисливськими карабінами та помповими рушницями. Тобто це вся зброя, яка була на той момент у 60 людей, які й стали кістяком,
– пригадує Спайдер.

А вже 5 травня на підставі рішення МВС було створено батальйон "Азов", що увійшов до складу патрульної міліції особливого призначення МВС. Тоді у військових почалися тренування, зʼявились інструктори, їх переселили на іншу базу та почали офіційно оформлювати в МВС.

"Як тільки почали оформлятися перші люди, у нас з'явилась перша нормальна зброя. А тоді були перші сутички з сепаратистами. Відбувся перший бій під Маріуполем. Це був початок травня. І це було якраз тоді, коли захопили у полон Хакімзянова, якого потім доставили в Київ і передали спецслужбам", – додав капітан.

Наступні тижні військові "Азову" багато тренувалися, їм видавали зброю і форму, вони брали участь в боях. Загалом від початку створення азовці активно воювали на Донбасі в районі проведення АТО, а потім і в межах Операції Об’єднаних сил:

  • у червні 2014 року звільняли Маріуполь;
  • влітку 2014-го брали участь в боях за Іловайськ;
  • у лютому 2015-го здійснювали наступ на Широкине;
  • з 2016 року частину полку відвели для охорони блокпостів на Запоріжжі;
  • у той же час азовці виконували різні бойові завдання на узбережжі Азовського моря;
  • у 2019-му виконували успішні бойові задачі в районі Світлодарської дуги.

Історія "Азову" постійно повʼязана з Маріуполем, адже бійці базувалися або в місті, або поблизу нього. І що цікаво, з роками все більше мешканців міста сприймали військових не як чужих, а як своїх.

"Коли хлопці після широкинської операції заїжджали в Маріуполь і проїжджали біля Драмтеатру, їх зустрічало умовно 200 людей. А згодом на азовські заходи приходили тисячі. Через російську пропаганду на початку "Азов" для місцевих був ніби терористом, але згодом ми показали людям і вони розуміли, що "Азов" – це частина міста", – зауважує "Спайдер".

Також до полку почали долучатися все нові й нові вмотивовані добровольці. Що важливо, "Азов" першим в Україні перейшов на підготовку бійців за стандартами НАТО, багато вкладав у навчання новобранців та їхню мотивацію.

Святослав Сірий "Хоробрий", артилерист бригади, пригадує, що саме ідеологія, підготовка та мотивація стали для нього причиною вступу в "Азов" 9 років тому.

З 2015 року я бачив, як формувався підрозділ і підтримка навколо нього. Я бачив, які в "Азові" люди, яка в них ідеологія, мотивація, цінності і які вони ставлять перед собою цілі. Мені дуже імпонував цей підхід, найбільше зі всіх. І я захотів долучитись саме до чогось такого професійного, масштабного, сильного, мотиваційного і прогресивного. І ні на секунду про це не шкодую, навіть попри Маріуполь, полон і попередні бої,
– розповідає "Хоробрий".

Битва за Маріуполь, "Азовсталь", вихід у полон

Коли Росія почала велику війну проти України, полк "Азов" був на позиціях в Маріуполі. Як розповідають самі військові, вони розуміли, що рано чи пізно це станеться, тому були готовими до наступу.

Хочеш миру, готуйся до війни. Тому ми готувались постійно. І 24 лютого кожен підрозділ просто зранку прокинувся від тривоги. Усі встали і спокійно, виважено почали робити свою роботу. Я думаю, це достатня відповідь, щоб зрозуміти, що ми були готові. Ми готувалися для того, щоб обороняти свою країну. Тому коли надійшов наказ, що на нашу країну напали більш активно, ніж було до того, ми вступили в бій,
– зауважує "Спайдер".

Та Росія кинула на Маріуполь тисячі своїх військ і безперервно його обстрілювала. Вже через 4 дні, 1 березня, місто, а в ньому й усі військові та цивільні, опинилися в повному оточенні.

Протягом наступних 3 місяців ситуація сильно загострилася – окупанти гатили по наших військових з літаків, кораблів, танків, артилерії тощо. Деблокада військовим шляхом вже стала неможливою, а жодна третя сторона не могла вплинути на те, аби до усього гарнізону Маріуполя була застосована процедура екстракції (виведення на територію третьої держави до завершення війни – 24 Канал).

Тим часом у бункерах "Азовсталі" вже були сотні важкопоранених військових. Попри спецоперацію ГУР та кілька авіапрорирів у заблоковане місто, коли військовим на допомогу прилетіли побратими та доправили зброю, ліки, системи Starlink, запасів на заводі критично бракувало.

поранені військові на азовсталі
Поранені захисники "Азовсталі" / Фото Руслана "Давіда" Сербова

Тож на 86-й день боротьби за Маріуполь Денис "Редіс" Прокопенко отримав наказ від вищого керівництва України припинити оборонні дії та зберегти життя і здоров'я військовослужбовців.

Під впливом відповідальності за життя поранених бійців, яких щодня ставало все більше і котрі кожен день повільно помирали без медикаментів, ми й прийняли таке рішення. Припинення оборони було узгоджене керівництвом держави, а ми, військові, – виконали наказ. І навіть якби був наказ стояти до останнього бійця – "Азов" би цю команду виконав теж,
– розповідав раніше у коментарі 24 Каналу Богдан Кротевич "Тавр".

18 – 20 травня з бомбосховищ "Азовсталі" вийшли понад 2 тисячі воїнів, які з того часу опинилися у ворожому полоні.

Останні слова командира "Редіса" перед виходом з "Азовсталі": дивіться відео

Полон захисників "Азовсталі" мав тривати кілька тижнів, та Росія не дотрималася жодних гарантій і конвенцій. Спершу, у червні 2022 року, Україна таки змогла повернути важкопоранених бійців. Наступний обмін мав відбутися в серпні, та 29 липня росіяни влаштували жорстокий теракт в окупованій Оленівці, вбивши 53 бійців "Азову", звинуватили в цьому Україну та зірвали перемовини щодо обміну.

Загалом протягом останніх двох років з ворожого полону вдалося звільнити кілька десятків бійців "Азову", більшість – під час двох великих обмінів – 21 вересня 2022 року та 5 травня 2023 року. Однак ситуація з обміном саме азовців – критична, адже Росія не хоче звільняти бійців і навіть проводить над ними псевдосуди, засуджуючи на десятки років.

обмін полоненими
Обмін 5 травня 2023 / Фото Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими

Станом на зараз, у російському полоні все ще перебувають близько 700 бійців бригади "Азов". А останній обмін відбувався понад пів року тому.

Памʼятаємо про наших полонених побратимів та про їхній чин. І робимо все, аби вони повернулися додому. Їхня свобода – наша найбільша мотивація,
– постійно наголошують в бригаді.

акція на підтримку полонених азовців
Акція на підтримку полонених азовців у Києві / Фото Валентини Поліщук, 24 Канал

"Азов" сьогодні – де воює бригада і з якими заборонами зіткнулася

Багато хто думав, що коли азовці потрапили у полон з окупованого Маріуполя, "Азов" як підрозділ припинив виконувати бойові завдання. Та це не так. Частина бійців була на підконтрольній Україні території і до них додалися військові, яких евакуювали гелікоптерами з "Азовсталі". Тоді полком командував Микита Надточій "Раз-Два", командування якому передав Денис Прокопенко.

Згодом, тимчасовим виконувачем обов'язків командира бригади став Богдан Кротевич "Тавр", який повернувся з полону. А 8 липня 2023 року в Україну з Туреччини повернувся і командир "Азову" – "Редіс".

Увесь цей час "Азов" воює на фронті, а більшість бійців, які повернулися в Україну під час обмінів, також стали у стрій. Як пояснюють захисники, вони не могли вчинити по-іншому і продовжують боротьбу за незалежність країни та за побратимів, які досі залишаються в полоні.

Більшість з нас не розглядали іншого варіанту, тому що ми виграли щасливий білет. Ми вижили і більшість з нас залишились майже цілими після Маріуполя. Зараз ми на волі. І це наш святий обов'язок перед нашими загиблими побратимами і перед ще 700 хлопцями, які перебувають в російському полоні. Ми докладаємо абсолютно всі зусилля для того, щоб зробити підрозділ більшим, щоб забирати свої території, вбивати ворога і визволяти хлопців,
– наголошує Святослав "Хоробрий".

Наразі 12 бригада спецпризначення Нацгвардії "Азов" виконує бойові завдання на Кремінському напрямку поблизу Тернів, у Серебрянському лісі, де зупиняє спроби штурму російських окупантів, знищує їх та їхню ворожу техніку.

азов
"Азов" на позиціях / Фото бригади

Та попри те, що "Азов"воює на передовій, він обмежений у зброї. Зокрема, бригада не отримує західну техніку, адже з 2017 року у низці законів США зʼявилися поправки про заборону надання будь-яких коштів "на зброю, навчання або іншу допомогу "Азову". Причина – нібито неонацистські звʼязки підрозділу, які є міфом російської пропаганди. І навіть той факт, що після оборони Маріуполя весь світ говорив про полк і дізнався про нього правду, не вплинув на закони американців.

Скільки ще українських військових, бійців нашої бригади, котрі захищають не тільки свободу та незалежність України, але й весь вільний західний світ від справжніх, невигаданих нацистів сьогодення, мають загинути та отримати поранення, через відсутність необхідного сучасного західного озброєння, аби "Азов" нарешті прибрали з Appropriations bill та усіх "чорних списків"?,
запитує Денис Прокопенко.

У чому мотивація азовців та успіх бригади

Попри усі труднощі, азовці – вмотивовані та добре підготовлені бійці. Командир 2 батальйону "Азову" Дмитро Данілов "Шик" зауважує, що раніше у бійців було більше часу на навчання, вдосконалення навичок, загальну освіту. А зараз – набагато більше унікального бойового досвіду.

Говорячи про успіх бригади, Дмитро зауважує, що це і через західні стандарти, що діють в "Азові", і через аналітику операцій та роботи над помилками, і через ставлення до особового складу, де життя кожного бійця – пріоритет.

За 10 років "Азов" з підрозділу вмотивованих ентузіастів, які були дуже далеко від військового життя, став підрозділом тих, хто живе армією, підготовкою до війни. Ми стали тими, хто знає, що робить, як і для чого,
– додає "Шик".

А ще додає, що "Азов" для нього не просто місце служби, а сімʼя.

Так про підрозділ говорить і Святослав "Хоробрий". За його словами, колектив – це найосновніше на війні, адже це люди, які пліч-о-пліч ідуть з тобою в бій.

"І саме від них залежить успіх операції, від них залежить кінцева мета, скажімо так, наше подавлення противника і перемога. Від них залежить також і твоє життя", – каже боєць.

І наводить приклад свого підрозділу – артилерії "Азову", зазначаючи, що її унікальність – саме у сильному колективі, високій вмотивованості, професіоналізмі, бажанні бійців постійно розвиватися, аби ефективніше знищувати ворога.

"Наша унікальність полягає в тому, як ми за цей час навчилися адаптовуватись, виходити з різних ситуацій, планувати цікаві операції, які наносять ворогу максимальні втрати. А ще, в азовській артилерії ми маємо групу К-12 – це артилерійська розвідка, яка не тільки літає і коригує вогонь, а яка має свої розвідувальні групи, що заходять на територію противника і зачищають позиції", – розповідає Святослав.

"Спайдер" ж відзначає, що вмотивованість азовців чітко показує і те, що з початку повномасштабної війни 90% бійців, які вже не були на службі, повернулися.

"Не всі люди спромоглися під час повномасштабної війни зібрати в собі сили і повернутися. Тому розумієте, наскільки сильна в "Азові" мотивація, що спонукала всіх повернутися на службу, незважаючи навіть на каліцтва, поранення чи перебування за кордоном. Вони могли нікуди не їхати, та вони не просто повернулися на війну, а прилетіли до нас Маріуполь", – додає Ігнатюк.

Колектив, як і міцні правила "Азову", будувалися роками. Усі захисники наголошують, що це, чи не найперше заслуга командування, яке не сидить десь далеко у кабінетах, а бере участь у боях разом зі своїми бійцями.

Наш командир "Редіс" завжди зі своїми бійцями, його завжди видно. І саме він задає такий темп руху "Азову". Це дуже важливо,
– каже "Хоробрий".

Денис Прокопенко
"Редіс" на позиціях азовців / Фото "Азову"

Окрім того, "Азов" має унікальні власні традиції, які зараз починають наслідувати й інші підрозділи. Одна з найвідоміших – це вшанування пам’яті загиблих побратимів, коли бійці збираються біля азовського кургану з мечами.

Як каже "Спайдер", Хорунжа служба якого якраз і займається традиціями бригади, вони підтримують нашу ідентичність.

"Кожна армія, кожен підрозділ має якісь свої мінімальні традиції. Він їх зароджує і має продовжувати. Традиції – це все. Вони підтримують ідентичність. Так само, як зараз український прапор підтримує нашу ідентичність. Це більше від серця, аніж просто від розуму. І це робиться для того, щоб пам'ятати своїх хлопців, які загинули. Тому що вони зробили дуже багато і заслужили місце в історії. І я вважаю, що просто поставити прапор на могилі – недостатньо", – додає він.

традиції азову
Містерія вшанування загиблих азовців у 2023 році / Фото "Азову"

Як долучитися до лав "Азову"

"Азов" – один з перший підрозділів української армії, що почав власний рекрутинг бійців.

А ще, ще за кілька років до повномасштабної війни в полку відкрилася військова школа імені Євгена Коновальця, де рекрутів готували не на курсі молодого бійця, а на базовому курсі бойової підготовки. Вона однією з перших в Україні впровадила стандарти НАТО у вихованні сержантів і старшини. А випускники школи потім брали участь у битвах на фронті не лише в складі "Азову", а й в складі інших бригад.

"Це абсолютно нормальний курс для бійця, який хоче жити, а не просто виживати. Далі він потрапляє в підрозділ, скажемо так, у лоно навчених бійців, які вчать його і підказують, що і як краще робити. І знову багато тренується з підрозділом", – розповідає "Снайдер".

Зараз 12 бригада спеціального призначення НГУ "Азов" у пошуку сотень спеціалістів різних напрямів, і це не лише штурмовики, а й артилеристи, медики, спеціалісти в службу забезпечення. Детальніше – можна переглянути за посиланням.

Фільм про рекрутинг в "Азов": дивіться відео

Святослав "Хоробрий" додає, що краще самому обрати і потрапити в колектив дружній, вмотивований, де кожен стоїть один за одного горою, де всі постійно хочуть розвиватись, де кожен шукає нові, кращі методи для того, як зберегти життя своїм людям, і як наносити більше ураження противнику.

"І це саме про Азов. Тому ті, хто чекають і думають, що їх це мине (служба у війську – 24 Канал), я б їм радив збиратись духом, готуватись, приходити в "Азов", і воювати разом з нами", – каже захисник.

У 10-річницю створення "Азову" в бригаді нагадали, що шлях, який вона вже пройшла – непростий. Та часу складати руки немає.

Наш обов'язок – продовжувати справу тих, хто не дожив до цього дня. Наша найбільша мотивація — помста і боротьба за побратимів, які досі перебувають в полоні. Сьогодні "Азов" – 10 років. Попереду нас чекають важкі бої. "Азов" готовий прийняти їх із честю,
наголосили захисники.

"Спайдер" ж додає, що на жаль, наше суспільство не винесло урок, що війна не закінчиться швидко. І від того, що українці зараз будуть уникати служби, робить лиш гірше. Адже Росія лише посилює наступ і жене на фронт тисячі своїх мобілізованих.

"Ми, наприклад, зробили все, що від нас залежить, для того, аби зберегти якусь частину України. І ми стягували на себе війська не для того, щоб собі піар зробити. Ми робили це тому, що це був у першу чергу наш обов'язок. Тому і суспільству вже треба вирішити, чи живемо ми заради нашої країни. І трішки зібратися із силами, вирішити та піти на службу. Тому що чим раніше вони зараз підуть, тим швидше підготуються. Адже за 2 роки ті, хто служать, просто вимучені фізично і морально, їм теж потрібна заміна", – наголошує боєць.

Теги по теме
война Публикации Украинцы в плену РФ
Источник материала
loader
loader