«Волевиявлення без вибору»: як на тимчасово окупованих територіях України проходять російські віртуальні «вибори»

Наперед визначені результати, голосування під дулами автоматів, відсутність спостерігачів на прифронтових виборчих дільницях, окремий режим на утворених у військових частинах пунктах голосування, довільні межі виборчих округів та імпровізовані виборчі дільниці — все в ім’я «російської суверенної демократії». Пропаганда стверджує, що 85% жителів ТОТ проголосують «за» Путіна, бо нарешті є можливість «проголосувати серцем». Але водночас половина росіян не стежить за виборами. Зі «скринькою» приходять в оселі кожного «виборця» на достроковому голосуванні, навіть до жителів постапокаліптичної Авдіївки, захопленої окупантами за декілька тижнів до російських «виборів».

Володимир Путін править Росією 25 років, починаючи з операції «Наступник», коли Борис Єльцин відмовився від влади за станом здоров’я та оголосив виконувачем обов’язків президента тодішнього прем’єра Путіна наприкінці 1999 року, ініціювавши дострокові вибори. З невеликою перервою на 4 роки президентства Дмитра Медведєва у 2008–2012 роках, якого в російських медіа називали «місцеблюстителем», коли Путін знову ненадовго формально ставав прем’єр-міністром. За час свого правління Путін уже обійшов диктаторів-автократів пострадянського простору, наприклад, померлого Сапармурата Ніязова, що правив Туркменістаном 16 років, та Іслама Карімова, який утримував владу в Узбекистані 26 років. Новий президентський строк дозволить Путіну перейти у «вищу лігу», зайнявши місце поруч із такими автократами-довгожителями як Роберт Мугабе, що правив Зімбабве у ролі прем’єра чи президента майже 40 років, чи лівійський лідер Муаммар Каддафі, котрий також вів свою країну «особливим шляхом» навіть довше сорока років.

Утім, Путін називає себе «легістом». Ніби буква закону має для нього найвище значення. Саме цим він завжди пояснював небажання порушувати норму про неможливість обрання однієї людини на посаду президента на більше, ніж два терміни поспіль. Аби обійти цю норму, у 2020 році просто змінили Конституцію Росії. Всі попередні президентські терміни були анульовані, породивши жарти й меми про так зване «обнулення» та дозволивши Путіну балотуватися ще не один раз, теоретично аж до 2036 року. Формулювання «суворо в рамках закону» за десятиліття правління стало мантрою для Путіна й однією з найбільш уживаних під час публічних виступів «ритуальних» фраз.

Ці зміни були прийняті на так званому референдумі, який проходив також в анексованому Криму. Явка на півострові буцімто склала понад 77%, голосування тривало тиждень із 25 червня до 1 липня та було засуджене на рівні ООН представником України Сергієм Кислицею. Також, підтримуючи імідж «законника», Путін неодноразово обрамляв свої політичні рішення зверненнями до Конституційного Суду Росії чи до Ради Федерації, або спирався на «вільне волевиявлення та бажання народу» на референдумі, яким він виправдовував анексію Криму у 2014 році.

Особливі стосунки у майже довічного диктатора складаються і з політичною опозицією. Кожного разу до виборів Путіна можуть допустити, крім системних, також яскравого кандидата, роллю якого є не протистояння президенту Росії, а збирання та «каналізація» протестних голосів. У 2012 році роль «кандидата для нового покоління» зіграв олігарх Михайло Прохоров. У 2018 голоси так званої російської ліберальної опозиції мала отримати «кандидатка проти всіх» Ксенія Собчак. Утім, поза позірним допуском до участі у виборах, Володимир Путін не уникав фізичної розправи над тими, хто насмілювався його публічно критикувати чи кидати політичний виклик. У 2015 неподалік Кремля було вбито Бориса Нємцова. У 2024 році у колонії загинув Олексій Навальний.

На виборах 2024 року разом із Путіним балотуватимуться всього чотири кандидати, жоден із яких не є навіть риторично опозиційним чи позасистемним. Гостя пропагандистських ефірів Бориса Надєждіна, який не збирається поступатися вже загарбаними під час війни територіями України та якого розкручували як «опозицію до Путіна», навіть не зареєстрували до участі у виборах. Лідер ЛДПР Леонід Слуцький, член КПРФ Микола Харитонов і представник партії «Нові люди» Владислав Даванков усі є чинними депутатами та висуваються від партій — і лише Володимир Путін іде «самовисуванцем» (хоч «Єдина Росія» і підтримала його одностайно).

Російська опозиція, навіть усвідомлюючи всю абсурдність таких виборів, збирається забезпечити якраз ту картинку «масовості», якої прагнуть у Кремлі, аби показати незмінно високий рівень популярності диктатора. Акція «полудень проти Путіна», яку підтримала команда загиблого Навального, закликає приходити на дільниці рівно о 12:00 в неділю, 17 березня, та просто стояти, щоб показати протест і побачити, скільки тих, хто готовий опонувати владі, взагалі є в Росії. Залишається незрозумілим, чи не спонукає така акція тих, хто прийде на дільниці, все ж таки проголосувати, чи має на меті інші дії на кшталт псування виборчого бюлетеня тощо.

Наслідуючи Радянський Союз і риторично, і політично, Путін хоче продемонструвати електорату «приростання Росії землями» завдяки «невеликій переможній війні». Його прихід до влади був пов’язаний з упокоренням Північного Кавказу та знищенням надій Ічкерії на незалежність після двох воєн. Десять років потому такій меті відповідала анексія Криму, яка супроводжувалася риторикою про «повернення Криму в рідну гавань». Під час війни проти України ціллю, яку він ставив до виборів, був вихід на адміністративні межі тимчасово окупованих і на папері включених до складу Росії територій областей (Донецької та Луганської, вважає ГУР МО). Втім, до початку голосування російські війська після багатомісячних боїв і втрат зуміли відтіснити ЗСУ лише від Авдіївки.

За десятиліття свого правління Путін зумів повністю спотворити сутність таких форм взаємодії російського суспільства з владою, як вибори та референдуми. Вибори у «глибинного» російського народу асоціюються з крилатим обсценним виразом про кандидатів, а референдуми перетворилися на акти обожнювання диктатора та привід проведення урочистостей у столиці імперії.

Інформаційний контекст висування Путіна

1. Повернення публічного Путіна після перехоплення Москвою ініціативи на фронті

Після провалу «бліцкригу» в Україні Путін частково зник з інформаційного простору, принаймні, відмовився від подій, які передбачають зворотний зв’язок. Перерва торкнулася раніше непорушних за його правління ритуалів — у 2022 році було скасовано щорічне звернення до Федеральних зборів, а перерва у проведенні щорічних раніше пресконференцій і прямих ліній узагалі тривала два роки.

Втім, після анонсування 8 грудня 2023 року свого чергового балотування Путін вийшов з інформаційної сплячки. 14 грудня він відтворив ритуал спілкування з пресою і народом, цього разу в об’єднаних форматах прямої лінії та пресконференції. 8 лютого було опубліковано перше від початку повномасштабного вторгнення інтерв’ю іноземному журналісту Такеру Карлсону, яке викликало і міжнародний резонанс. Нарешті 29 лютого Путін звернувся зі щорічним посланням до Федеральних зборів, на які, крім членів обох палат російського парламенту, традиційно запрошують ключових урядових і регіональних чиновників, а також представників медіа.

Інформаційна активізація Путіна пов’язана як із необхідністю напередодні виборів хоч якось проявляти себе реально, а не лише віртуально у формі змонтованих відеозвітів для федеральних каналів, так і зі зміною ситуації на фронті. В новому 2024 році й Путін, і його міністр оборони Шойгу почали вихвалятися зупинкою українського контрнаступу та перехопленням стратегічної ініціативи по всій лінії зіткнення, що контрастує з характеристикою операцій російської армії у 2023-му як «активної оборони», констатують дослідники ISW. Кульмінацією переможної риторики російської пропаганди стала окупація у лютому Авдіївки. Безпосередньо перед виборами Україна почала інформаційно підважувати показну риторику Москви через масовані атаки дронів углиб території Росії та військовою активізацією на російсько-українському прикордонні опозиційних путінському режиму бійців легіону «Свобода Росії», «Російського добровольчого корпусу» та «Сибірського батальйону».

2. «Єдиний» Захід говорить трьома голосами

Допомагає Путіну напередодні виборів і суперечлива риторика західних союзників України. В перші два роки війни простежувалася єдина публічна позиція країн Заходу щодо необхідності допомоги України, з обмеженням щодо недопущення ескалації російсько-української війни до світової через долучення до неї країн НАТО. «НАТО має два фундаментальних завдання у відповідь на агресію Росії: надання підтримки Україні та запобігання ескалації війни», — унаочнював цю позицію Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг навесні 2022 році.

Бажання умиротворити агресора декларували при цьому лише поодинокі лідери невеликих європейських країн, як-от угорський прем’єр Віктор Орбан чи з осені 2023 року словацький прем’єр Роберт Фіцо, які у вирішальний момент, під тиском інших союзників, відмовилися від блокування допомоги Україні. Орбану вторили представники другорядних опозиційних партій інших партнерів України. Тож саботаж допомоги України до останнього залишався помітною, але маргінальною на Заході позицією. Та те, що частині Республіканської партії США разом із її майбутнім кандидатом у президенти Дональдом Трампом вдалося заблокувати ключовий пакет військово-фінансової допомоги Україні, вивів пропозицію умиротворення Путіна з маргінесу.

В таких умовах чи то задля балансу, чи то через песимізм щодо динаміки фронту, чи то через гостріше усвідомлення загальноєвропейської загрози від режиму в Москві на Заході з’явився третій табір на чолі з президентом Франції Франсуа Макроном, який почав допускати порушення тих непорушних червоних ліній, які західні лідери самі собі накреслили напередодні повномасштабного вторгнення. Припущення Макрона про можливість у якійсь формі направити в Україну військову місію окремих країн НАТО підтримали офіційні представники Естонії, Литви, Чехії та Польщі, і водночас жорстко відкинули представники більшості інших країн альянсу, зокрема партнерів України — Сполученого Королівства.

Тож поки Захід демонструє інформаційну розсинхронізацію у пошуках нової стратегії, Путін декларує впевненість і готовність роками продовжувати агресивну війну з реверансами щодо мирних переговорів на умовах, що Росія не покидає окуповані території. Гра у хорошого і поганого поліцейського використовується Москвою задля підриву єдності Заходу у підтримці Україні.

Надії та розчарування «опозиції»

Низку інформаційних приводів під час передвиборчої кампанії створила російська антивоєнна «опозиція». Незалежні від Кремля російські соціологи проєкту «Хроники» констатують, що в Росії близько 10% населення готові відкрито декларувати антивоєнні настрої за умови наявних наразі ризиків кримінального переслідування за таку позицію. Цей показник не змінився від початку повномасштабного вторгнення. Водночас за допоміжними опосередкованими індикаторами соціологи фіксують ще близько 10% антивоєнних громадян Росії, які відмовляються відкрито декларувати свою позицію. Інша частина населення або підтримує війну, або готова конформістськи підтримувати рішення влади Путіна.

Опозиційна до Кремля група населення готова виражати свої настрої за умов мінімізації ризиків. При всій абсурдності й контрольованості виборів у автократії, вони залишаються деякою шпариною для артикуляції опозиційних настроїв.

Під час кампанії точкою докладання зусиль і декларацією своєї видимості для російських «опозиціонерів» стало потенційне висування антивоєнних, незалежних від Кремля кандидатів. Спочатку це був анонс участі у виборах журналістки Катерини Дунцової, але вона не була допущена навіть до збору підписів. Також це була спроба балотуватися Бориса Надєждіна, колишнього депутата Держдуми, а також гостя російського федерального телебачення, де він відігравав роль «контрольованого ліберала», який балансує «дискусію». Збір підписів за його висування підтримала строката російська опозиція: від представників штабу Олексія Навального й ексолігарха Михайла Ходорковського до музиканта Юрія Шевчука. «Опозиціонери» наголошували, що сама особистість Надєждіна не так важлива, як важлива можливість символічної декларації незгоди з політикою Кремля шляхом його підтримки. Сам Надєждін ніколи не артикулював готовність грати проти Кремля по-справжньому і наражати таким чином себе на ризик. Тож після того, як його підписи очікувано були визнані недійсними, він спромігся лише на подання апеляцій до підконтрольних Кремлю судів. Остаточно поховала надії російської «опозиції» на повернення в легальне поле смерть у виправній колонії найпопулярнішого опозиціонера Росії Олексія Навального.

3. Мобілізація консервативного електорату

Ще однією тенденцію напередодні виборів стало намагання Кремля мобілізувати на підтримку Путіна консервативний електорат, а також пов’язане з цим упокорення будь-яких інших медійних осіб. Найбільшого резонансу набула так звана «гола вечірка» зірок російського шоубізнесу. Подія була використана для публічного інформаційного засудження раніше недоторканих і лояльних Кремлю «зірок», як от Філіп Кіркоров, Лоліта Мілявська, Діма Білан, Анастасія Івлєєва, а також екскандидатки на минулих виборах 2018 року Ксенії Собчак, яка тоді контрольовано опонувала Путіну. Задля збереження можливості гастролювання чи присутності у медіапросторі зірки були змушені публічно перепрошувати за своє вечірнє життя та здійснити пропагандистські візити на анексовані території України. На тлі розголосу та публічного засудження «непристойного поводження» зірок підконтрольні Кремлю медіа створювали образ Путіна як єдиної безгрішної публічної постаті в Росії.

Регіональні «вибори» вересня 2023 року як підготовка до президентських

Це перші президентські «вибори», які Росія проводить на окупованих територіях України в умовах війни. До цього був досвід регіональних «виборів» у вересні 2023 року. Тоді на окупованих територіях Херсонської області перемогу здобула путінська партія «Єдина Росія» (74,86%), на окупованому Запоріжжі владна політсила відзвітувала про отримання 83,01% голосів, на захопленій Москвою Луганщині єдинороси начебто набрали 74,42%, а на Донеччині — 78,03%, повідомила російська служба Deutsche Welle з посиланням на місцеві окупаційні «виборчкоми». За словами експертів, тоді виборчі кампанії були не в руках «виборчкомів» і політичних адміністраторів, а в руках силовиків. У Євросоюзі ці псевдовибори назвали «грубим порушенням міжнародного права та суверенітету України», а Штати запевнили, що Вашингтон ніколи не визнає претензії Росії на будь-яку суверенну територію України, а щодо тих, хто підтримає таке «нелегітимне голосування», буде запроваджено санкції. Російський рух на захист прав виборців «Голос», визнаний небажаною організацією та «іноагентом», заявив, що не вів спостереження на ТОТ і назвав голосування «фарсом».

«Це не предмет для якогось серйозного аналізу, тому що в тих умовах, коли, по суті, є окупація та воєнний стан, серйозно говорити про якісь результати можна лише в плані того, наскільки скромними або нескромними виявилися ті кремлівські куратори, які рапортували про 70–80 відсотків підтримки Росії», — сказав російській службі Deutsche Welle політолог Микола Петров. За повідомленнями місцевих жителів, «по вулицях ходили місцеві колаборанти та російські військові з автоматами й урнами в руках, у центрі деяких сіл ставили урни, а людей, які до них підходили, знімали на відео. Показуха». Тоді «голосування» відбувалося на центральних площах міст і сіл та у машинах, які називали «мобільними пунктами для голосування». Також Москва впровадила виборче ноу-хау — дозволила голосування на «екстериторіальних дільницях», тобто на ТОТ створили «дільниці» поза межами «виборчих округів».

Вибори на прифронтових територіях: у «потьомкінських селах» можна все

Зайве нагадувати, що на прифронтових територіях, де проходять різної інтенсивності бойові дії, ситуація є вкрай нестабільною, тож «голосування» не може бути безпечним чи відповідати нормам. І, готуючись до президентських «виборів», Держдума Росії розробила низку нових виборчих норм для тих територій, на яких оголошено воєнний стан, які полегшують фальсифікування «виборів». Наприклад, висвітлення «виборів» у таких місцях проходитиме в особливих умовах і з дозволу командира частини. Іншими словами, дізнатися, як відбуваються «вибори», хто голосує, наскільки масовою є явка, чи дотримано таємницю голосування, чи не проводиться агітація в день «виборів» — дізнатися не те що неможливо, це навіть карається. Фотографувати та знімати відео на дільницях, утворених у військових частинах, можна тільки за погодженням з командиром відповідної частини (фактично, щоб уникнути документування доказів порушень на дільниці).

Також Держдума змінила період голосування і розтягнула його в часі на декілька тижнів. У окремих прифронтових районах окупованої Донеччини дострокове голосування, приміром, стартувало 25 лютого, за три тижні до дня «виборів». Така ж практика застосована на окупованій Херсонщині.

Місцевим окупаційним адміністраціям дозволили самостійно визначати час проведення «дострокових виборів». Разом із тим до стандартного (для Росії) дострокового голосування додали фактично ще один етап «до-дострокове голосування» для російських військовослужбовців і прифронтових районів, якими є більшість ТОТ. Таким чином окупанти дозволили проводити «вибори» фактично будь-де, будь-кому та за будь-яких обставин без спостереження та стороннього контролю. Це не заважає пропагандистам рапортувати про «успішне» проведення «виборів». Як заявляється, російські солдати зможуть проголосувати на облаштованих «безпечних» виборчих дільницях у тилу, а для проведення голосування на передовій будуть організовані «виїзні виборчі комісії». На опублікованому на підтвердження цих тез відео можна побачити, як відбувається процес голосування на таких дільницях — виборча комісія складається з двох офіцерів, спостерігачі, очевидно, відсутні.

Про характер голосування серед цивільних жителів ТОТ також можна судити навіть із тих репортажів, які окупанти знімають самі й публікують як свідчення «вільного» голосування «вмотивованих» до виборів громадян. Так, у Донецьку після 10 березня були облаштовані «пересувні» точки для голосування, які являють собою стіл з урною на вулиці, пару співробітників окупаційної адміністрації та озброєного чоловіка в формі. Перехожих агітують долучатися до голосування. Водночас відбувається поквартирний обхід «виборців». До людей у двері стукають також у супроводі людини зі зброєю. На іншому відео з Запорізької області можна побачити, як пенсіонери під час домового обходу ставлять галочки в бюлетені під пильним наглядом усіх присутніх членів «ізбіркому». Збереження таємниці голосування та відсутність тиску на виборців «від’ємно доводиться» навіть такими пропагандистськими відео.

Також дозволено нехтувати вимогами щодо виготовлення бюлетенів за єдиним зразком. «Щоб ті, хто живе у прифронтових районах і виконує бойові завдання, могли так само як і всі інші громадяни нашої країни взяти участь у голосуванні на виборах президента», — пояснив заступник голови фракції «Єдина Росія» Дмитро Вяткін.

Приміром, в Авдіївці Донецької області, яку після довготривалих боїв росіяни захопили у лютому 2024 року (за декілька тижнів до російських виборів), загарбники також заявили про проведення «виборів». Місцеві владці говорять, що авдіївці — новоспечені росіяни, тож окупаційна влада створить «абсолютно всі умови для їх якісного волевиявлення». За час повномасштабного вторгнення населення Авдіївки зменшилося більше, ніж у 40 разів: до 2022 року тут мешкало близько 30 тисяч людей, тоді як після відходу ЗСУ в місті залишилося близько 700 жителів, повідомили в Національній поліції Донецької області. Після вуличних боїв Авдіївка перетворилася на місто-привид, де цивільні не можуть задовольнити базові потреби — доступу до свіжої води, їжі, комунікацій (обігрів, електрика, газ). Яким буде в таких умовах голосування (не кажучи вже про примусову процедуру отримання російського паспорта, актуалізацію виборчих списків, передвиборчу агітацію, право на балотування тощо), нескладно уявити. Але росіянам важлива не реальність — для них украй необхідно, щоб формально відбулося зрежисоване голосування, про яке згодом відрапортують у звітах Центрвиборчком.

Окрім того, що на окупованих територіях немає виборчих списків, немає спостереження, контури виборчих округів не визначені, жителям дозволили голосувати з українським паспортом. Мовляв, через підрив Каховської ГЕС жителі втратили не лише будинки, а й документи, зокрема вже видані російські паспорти. «Це цілком обґрунтоване та правильне рішення на цей певний період, доки ситуація не стабілізується», — сказала глава російського Центрвиборчкому Елла Памфілова. Напередодні виборів окупанти випустили декілька пропагандистських рекламних роликів, у яких актори, що грають українських полонених, беруть участь у виборах або з українським паспортом, або взагалі без жодного. Крім головного пропагандистського посилу, ці ролики є показовими в контексті правового нігілізму, який супроводжує так звані «вибори» на ТОТ. Оскільки окупаційна влада докладає зусиль із залучення до «виборів» будь-кого, без необхідних документів і перевірки особи «виборця».

За участь у псевдовиборах президента Росії на тимчасово окупованих територіях росіяни скуповують голоси, повідомляє Центр національного спротиву. Окупанти обходять домівки пенсіонерів і пропонують «гуманітарну допомогу» у розмірі 5 тис. рублів, але умовою її отримання є заповнення виборчого бюлетеня. Як інформує ЦНС, кошти видають навіть без наявності паспорта Росії. Окрім цього, відомство повідомило, що на тимчасово окупованих територіях побільшало силовиків, повідомляється про розгортання підрозділів міліції та посилених загонів Росгвардії.

Інститут міжнародних спостерігачів як фарс

12 жовтня 2022 року Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію ES-11/4, яка засудила анексію Москвою частин чотирьох областей України, що контролюються російськими військами, — Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської, оскільки вона суперечить статуту ООН. Світова спільнота у своїй більшості визнає ці території окупованими, вибори на них також незаконні. Окрім цього, згідно з українським законодавством, в умовах воєнного стану вибори проводитися не можуть. Відтак, жоден міжнародний спостерігач не може визнати ці вибори законними, прозорими та конкурентними.

Попри це, російська влада очікує візит спостерігачів із 95 країн світу. «Представників країн, внесених у Росії до списку недружніх, запрошувати до спостереження не стали. Нині їх у відповідному урядовому переліку 49», — повідомляють пропагандисти. Це США, Канада, держави Євросоюзу, Великобританія, Україна, Чорногорія, Швейцарія, Албанія, Андорра, Ісландія, Ліхтенштейн, Монако, Норвегія, Сан-Марино, Північна Македонія, Південна Корея, Австралія, Мікронезія, Нова Зеландія, Сингапур і Тайвань.

Керівник проросійських терористів на окупованій Луганщині Леонід Пасечник сказав, що безпеці іноземних гостей буде приділена особлива увага. Колаборант Сальдо також повідомив, що окупована Херсонщина очікує на делегацію «міжнародних спостерігачів». До Криму вже прибули іноземні «спостерігачі» з Іраку, Мальдивів, Парагваю та Лівану, йшлося у місцевих пропагандистських медіа. Троє депутатів від праворадикальної партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD) планують поїхати в Росію спостерігати за «виборами» президента на запрошення країни-агресорки, втім, не уточнено, чи перебуватимуть вони на дільницях ТОТ.

• Читайте також:AfD та діалектична єдність російського агітпропу: як боротися з «нацизмом» і водночас поважати його

Присутність іноземних спостерігачів на виборах є ознакою демократичності виборів, адже підвищує легітимність виборчого процесу. Втім, і тут Росія радше мімікрує під демократичні інститути, ніж справді вибудовує їх. Як показує досвід попередніх голосувань, на «вибори» до цієї автократії приїжджають маргінали на кшталт «журналістів» із російського державного інформагентства Sputnik, членів організації «Общество дружбы ЛНР/ДНР», африканських комуністів або ноунеймів, про яких немає згадок в інтернеті, окрім як у російських новинах.

Передвиборчі твердження російської пропаганди на ТОТ

«Росія проводить вибори, а Україна — ні». Одним із наскрізних передвиборчих тверджень російської пропаганди було протиставлення Росії та України, мовляв, Путін проводить вибори, а Зеленський їх скасовує, бо боїться програти, і взагалі демократія в Україні відсутня. Агітпроп використовує цю тезу як відповідь на закиди щодо численних порушень під час так званих «дострокових виборів» на ТОТ і загального недемократичного характеру «виборів»: «Ви кажете що у нас вибори погані, а у вас їх взагалі немає!». «Зеленський не проводить вибори, сподіваючись врятувати свою шкіру», — йшлося на іншому пропагандистському ресурсі.

«85% жителів ТОТ — за Путіна». За декілька тижнів до виборів окупанти поширювали маніпулятивну інформацію про нібито 85% підтримки чинного російського президента жителями ТОТ. На думку аналітиків Центру протидії дезінформації при РНБО, Кремль «намагається намалювати максимальні цифри підтримки Путіна на ТОТ, на рівні чеченських 93% під час виборів 2018 року та 99,8% — 2012-го». За їхнім задумом, такого роду «абсолютна підтримка» має означати, що Москва повністю контролює незаконно привласнені території, чия анексія була виправданою, адже місцеве населення масово «за» Путіна. Як повідомляє російське видання «Медуза», що зараз базується в Литві, на територіях, які контролює російська влада, виборчі осередки на місцях отримали «директивні цифри», тобто явка на «виборах» має бути 70–80%, і такий же відсоток голосів повинен бути за «головного кандидата».

При цьому, за даними Інституту конфліктології та аналізу Росії, половина опитаних росіян (невідомо, чи проводилося це опитування на ТОТ) майже або взагалі не стежить за виборами, а старше покоління повідомляє про активне спостереження за передвиборчим процесом удвічі частіше (39%) за молодь і людей середнього віку. Втім, пропагандисти ніяк не намагаються пояснити парадокс амбівалентного ставлення до виборів і буцімто рекордного бажання росіян узяти участь у голосуванні. Також необхідно мати на увазі, що в умовах окупації та військових дій репрезентативні електоральні опитування проводити неможливо (так само як і самі вибори), тому будь-які числа, які видадуть окупанти до чи після «виборів», не можуть вважатися релевантними.

«Нарешті є можливість проголосувати за Путіна!» Розганяючи тезу про загальну підтримку жителями ТОТ Путіна, пропагандисти поширювали «зворушливі» історії людей, які взяли участь у достроковому голосуванні та ділилися «радістю», що, мовляв, нарешті у них з’явилася можливість проголосувати «від щирого серця». Один з анонімних пропагандистських телеграм-каналів, що пише про життя на окупованій Херсонщині, з 310-тисячною аудиторією, розмістив сюжет про буцімто колишню жительку міста Рівне, яка нині мешкає на лівому березі Херсонщини та страшенно радіє: «Зі сльозами на очах я віддаю голос — і за того, за кого хочеться проголосувати! Не з примусу, а просто хочеться за цю людину віддати голос, і більше не треба слів».

«Кримські татари не хочуть голосувати? Треба змусити». У кримських окупаційних телеграм-каналах поширювали дописи-заклики прийти на «вибори» або ж проголосувати онлайн. Ці дописи викликали обговорення різних аспектів виборчих перегонів, зокрема, коментатори звертали увагу на те, що кримські татари буцімто масово готуються бойкотувати «вибори». 10 березня 2024 року самозваний «кримський муфтій» Еміралі Аблаєв в ефірі пропагандистського кримськотатарського медіа «Міллет» закликав брати участь у голосуванні: «Вже багато виборів відбулося з вісімдесят сьомого року... Їх бойкотували, не голосували. Але, попри те, чи брав участь кримський татарин, чи ні, вибори проходили, Президент обирався. Через деякий час він приїжджав до Криму. І що робили наші? Все одно сідали з ним за стіл». Фактично «муфтій» визнав, що кримські татари намагаються не брати участі в цьому політичному фарсі.

• Читайте також:«Татаробандерівці» й «екстремісти»: як російська пропаганда дискредитує кримських татар

«Україна обстрілює виборчі дільниці й намагається зірвати вибори». Зокрема, про це повідомила так звана очільниця «виборчої комісії» окупованої Херсонщини Марина Захарова. В перший день дострокового голосування Україна нібито вчинила теракт, унаслідок якого було пошкоджено установи, визначені під дільничні комісії у Новокаховському окрузі. Пропагандисти писали про такий же «теракт» і в Голопристанському окрузі, що на окупованій Херсонщині. Подібні маніпуляційні заяви мають на меті продемонструвати, що Україна буцімто «підступно атакує» цивільних навіть під час «волевиявлення». Мета цієї риторики — закріпити за жителями ТОТ образ жертви українського свавілля, щоб згодом виправдати атаки проти українського мирного населення. Насправді ж ближче до «виборів» сама Росія збільшувала інтенсивність обстрілів правого берега Херсонщини, щоб створити видимість своєї присутності без фактичного перебування військ Росії на правому березі Дніпра.

«У них наближаються “вибори”, було проголошено потужно роботу по півдню України, вони продовжували переконувати всіх, що цей регіон продовжує чекати на “русскій мір”», — сказала очільниця Об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України Наталія Гуменюк.

Імідж Володимира Путіна на «виборах» президента Росії 2024 року

Російська пропаганда намагається показати Путіна сильним, компетентним і хорошим в усіх можливих аспектах життя. Диктатор постає «лідером нації», «людиною, близькою до народу», «сильним верховним головнокомандувачем армії та батьком солдатам», «збирачем російських земель», «міцним господарником», «консерватором і захисником традиційних цінностей» тощо. Агітпроп прагне виставити Путіна у вигідному світлі, порівнюючи його з президентом США Джозефом Байденом: нібито другий уже надто старий, страждає від деменції, а от Путін перебуває у гарній формі, ясно мислить, добре знає історію тощо.

«Лідер нації». Президентська кампанія Володимира Путіна у 2024 році суттєво відрізняється від виборчих кампаній, які проходять у демократичних країнах. Російський диктатор фактично позиціює себе не як політика, а як «лідера нації», який перебуває «над політикою». У статті одного з пропагандистських сайтів, присвяченій «посланню» Путіна до Федеральних зборів 29 лютого 2024 року це описано так:

«І, звичайно, найменше промова Путіна була “передвиборчою агітацією”, виступом перед “електоратом”. Це взагалі не в його стилі, а сьогодні проведення “агітаційних заходів” було б очевидно образливим для російського народу».

Збереження влади Путіним подається агітпропом як питання існування російської державі в принципі, а передвиборчі програми та політика у тій же статті оголошуються «вторинними»: «Адже у Росії зараз не просто “чергові президентські вибори”. Сьогодні інша реальність, і дійсна альтернатива полягає не у виборі тієї чи іншої особи на вищу державну посаду, а в тому, чи продовжити боротьбу за збереження тисячолітньої Російської цивілізації та нашої національної культурної традиції. Власне, бути чи не бути — саме перед таким вибором стоїть сьогодні країна і російський народ як самостійний суб’єкт світової історії». Під «іншою реальністю» пропаганда має на увазі загарбницьку війну, яку Росія під владою Путіна розв’язала проти України ще у 2014 році.

Пропагандисти також проголошують концепт «Путін — лідер нації» та протиставляють Росію Заходу: «Необхідно зробити передусім екзистенційний вибір, і президент Росії про нього сказав: “Ми обираємо життя”. Обираємо всупереч тим, хто “свідомо руйнує норми моралі, інститути сім’ї, штовхає цілі народи до вимирання та виродження”. Цей вибір у світі означає боротьбу і вимагає рішучості бути — бути самими собою, самим визначати свою долю. І цей вибір, ця рішучість, властива Володимиру Путіну, робить його не просто президентом, а лідером нації».

На цей образ працює і стиль ведення виборчої кампанії штабом Путіна. Серед новин на передвиборчому сайті є лише інформація про різні етапи збору підписів, реєстрацію кандидата у ЦВК, затвердження переліку довірених осіб тощо. Представлені біографія та список довірених осіб Путіна з усіх можливих професійних сфер. Також на сайті диктатора представлені нібито досягнення Росії під час його каденції — від «світового лідерства» у виробництві ядерного палива та будівництва нових космодромів до місця у трійці світових лідерів з виробництва м’яса індиків і перемог збірної з художньої гімнастики. Передвиборча агітація представлена п’ятьма роликами. А на плакатах, які агітують за Путіна, немає навіть його зображення.

«Людина з народу». Політтехнологи Адміністрації Президента Росії намагаються приховати відірваність Путіна та корупційної системи, створеної ним і його оточенням, від жителів Росії. Тому проводиться «олюднення» диктатора. У його кампанії немає агітаційних, політичних заходів: мітингів, зустрічей із виборцями як кандидата у президенти тощо. В інтернеті немає інформації про підготовку агітаційних концертів до різних пам’ятних дат, заходів до президентських виборів 2024 року. Натомість російський лідер використовує для передвиборчої агітації свої робочі поїздки як президента. Це вважається порушенням виборчого законодавства навіть у Росії, не кажучи вже про демократичні країни.

• Читайте також: Як російська пропаганда проникла у попкультуру країни напередодні президентських виборів

Ці поїздки зазвичай полягають у відвідуванні наявних і відкритті нових виробництв, об’єктів соціальної сфери, інфраструктури тощо. Так, 5 березня 2024 року Путін відвідав тепличний комплекс «Сонячний дар» у місті Ставрополі, у їдальні підприємства мав обід і неформальну зустріч із його співробітниками. Диктатор виставляв себе «людиною з народу», їв простий обід із їдальні. Путін навіть намагався жартувати, адже навіть невдалі та повторювані жарти сприяють «олюдненню» та скороченню дистанції з цільовою аудиторією. При цьому показовим моментом є те, що коли Путін заходив, усі присутні (зокрема й високопоставлені військові) встали — і сіли лише тоді, коли сів президент.

Пропагандистська стаття, написана за результатами послання Путіна до Федеральних Зборів 29 лютого 2024 року, також описує «простоту» та «близькість до народу» президента Росії: «Воно було далеким від офіційної промови й більше схоже на пряму, відкриту розмову з тими, хто близький за духом і світоглядом, із соратниками та співробітниками, з якими робиш одну спільну велику справу. Невипадково президент на початку сказав, що представлена у Посланні “програма дій формувалася під час прямої розмови” з людьми, і що “пропозиції, прагнення та надії громадян стали основою, стрижнем проєктів та ініціатив”, про які він буде говорити. Характерно й те, що неодноразово повторювалося звернення “друзі”, а стосовно наших захисників (тобто окупантів — «ДМ») тепле, дружньо-свійське — “ребята”. Так звертаються до своїх, говорять зі своїм народом».

«Головнокомандувач і батько солдатам». Путін, хоч і ніколи не служив в армії, неодноразово позував на фоні та нібито керував різною військовою технікою. Так, у 2000 році з’явилося відео, де тоді ще в.о. президента Росії керує винищувачем «Су-27». Також Путін інспектував військові навчання. Після початку повномасштабного вторгнення в Україну політтехнологи диктатора організували політ на стратегічному бомбардувальнику Ту-160М, який пропаганда називає новітнім літаком, хоча він є лише модернізованою версією машини, що почала серійно випускатися ще у 1981 році.

Перед виборами Путін говорив про проблеми ветеранів і чинних військовослужбовців, які беруть участь в агресії Росії проти України, будуючи собі образ «батька солдатам». Він особисто нагороджував окупантів, що відзначилися під час убивств українців, ініціював програму «Час героїв», яка має на меті навчання учасників і ветеранів так званої «СВО» державному управлінню. Також президент Росії обіцяв, що вони матимуть пріоритетне право вступати до ВНЗ. Путін намагається імітувати зміну та оновлення еліт у російській владі, наголошує на тому, що новими елітами Росії мають стати ветерани й учасники війни з Україною. Пропаганда критикує старі, «ліберальні еліти» та підтримує посил Путіна про більш активну участь колишніх і чинних військових в управлінні країною:

«Сьогодні елітою стають інші люди — ті, хто справами, нелегкою ратною працею, довів свою здатність до самопожертви, показав, що слова “батьківщина”, “інтереси народу” — для них не порожній звук. (...) Ця нова еліта народжується на наших очах, не в чиновницьких кабінетах і банківських офісах, і не на телевізійних екранах, а у горнилі військових випробувань, в окопах, на передовій. Вона викликана до життя самим перебігом російської історії, і зараз йде її бойове злагодження», — йдеться в тій же статті.

Прикладом є політичний зліт командира терористів на окупованих територіях Донеччини Артема Жоги. Він є співголовою (за іншими даними — заступником голови) передвиборчого штабу Володимира Путіна. Також Жога «від імені народу» попросив президента балотуватися на новий термін.

«Збирач земель російських». Ще до часів незаконної анексії українського Криму в 2014 році Володимир Путін позиціював себе як «збирач земель російських». Він і його режим вважають усі території колишнього Радянського Союзу «ісконно російськими землями». Після початку повномасштабного вторгнення в Україну, у 2022 році, Путін порівняв себе з іншим катом українців — Петром І, та виправдовував загарбницьку війну історичними причинами: «Те, що нам доводиться захищати себе, боротися за те — це природні речі. Нині ми були на виставці, присвяченій Петру I. Майже нічого не змінилося. Дивно! Петро Північну війну 21 рік вів. Здавалося б, воював зі Швецією, щось відривав. Нічого не відривав, він повертав і зміцнював. Ну, зважаючи на все, на нашу долю теж випало повертати й зміцнювати».

Не відставали від Путіна і «придворні експерти» та пропагандисти. Так, у 2023 році російський історик Володимир Шаповалов відзначив роль Путіна як «збирача земель»: «За період перебування при владі як президента, голови уряду, потім знову президента Володимира Путіна країна повністю змінилася, Росія знову повернула собі велич і гордість, країна стала знову значним актором міжнародних відносин, великою державою. Період розпаду країни завершився і розпочався період збирання земель. Процес відпадання від нашої країни тих чи інших територій, який ми спостерігали у дев’яності роки, змінився поверненням, возз’єднанням земель великої історичної Росії. До складу Росії повернулися Крим і Севастополь, до складу Росії повернулися Донбас і Новоросія — і це наочні результати процесу».

«Міцний господарник» Цей образ Путіна супроводжує його протягом усієї політичної кар’єри. Це проявляється в агітаційних роликах на його передвиборчому сайті, де Путін показується як «будівничий нової Росії». Також більша частина послання Федеральним Зборам у 2024 році була присвячена саме соціально-економічним та інфраструктурним питанням.

Цикли планування соціально-економічного розвитку всієї Росії також прив’язані до президентських термінів Путіна. У країні запроваджено систему «шестирічок» на кшталт радянських «п’ятирічок». Диктатор у своєму зверненні часто апелював як до нібито виконання плану, що був затверджений у 2018 році, так і до виконання нинішнього плану у 2030 році. Цей прийом посилює відчуття безальтернативності Володимира Путіна при владі.

«Захисник традиційних цінностей». Продовженням образу «справжнього мужика», який вибудовували Путіну десятки років, стала роль «захисника традиційних цінностей». Російський диктатор неодноразово відзначався сексистськими висловлюваннями, а ЛГБТКІА+ спільнота піддається тиску та переслідуванням протягом усього його правління. Причому чим далі — тим сильніше. В цьому році, як і під час попередніх виборів, його кампанія містить гомофобні ролики.

Натомість він «захищає традиційні сім’ї». У посланні Путіна до Федеральних зборів цього року питанню підтримки багатодітних сімей і збільшення народжуваності було присвячено ледь не найбільше часу. Понад те, так звані «російські традиційні духовно-моральні цінності» з 2022 року закріплені в Росії у якості офіційної державної політики. Вони протиставляються самим Путіним і російською пропагандою західним ліберальним цінностям. Володимир Путін раніше уникав якогось чіткого ідеологічного позиціювання для того, щоб залучити якомога більше підтримки електорату різних політичних поглядів. Лише у 2013 році він схарактеризував свою позицію як «консервативну», проте чітко позиціювати себе як консерватора президент Росії почав приблизно з 2021 року та робить це до сьогодні.

«Наш дід старий, але ваш — старший і з деменцією». Коли Путін уперше став президентом, диктатору було 47 років. Зараз йому 71. Стан здоров’я президента Росії тримається у таємниці. Принаймні з 2021 року в критичному до Кремля російськомовному інтернеті закріпилися сталі вирази й меми: «Путин — дед» і «Путин — бункерный дед».

Натомість агітпроп критикує та висміює президента США Джозефа Байдена за його поважний вік (81 рік) і стверджує, що він нібито страждає на деменцію. Так, запорізький колаборант Володимир Рогов у дописі у своєму телеграм-каналі у саркастичному контексті згадав Байдена, його фізичні та розумові здібності: «А що самохідний дід Байден? Він у відповідь провів нараду з Міттераном і Колем» (померлі президент Франції та канцлер Німеччини; натяк на те, що нещодавно Байден у розмові поплутав Коля з Ангелою Меркель — «ДМ»).

Геріатр і невролог Валерій Новоселов сказав про те, що Байден буцімто страждає на змішаний тип деменції та не доживе до 2027 року. Також агітпроп після інтерв’ю Путіна з американським пропагандистом Такером Карлсоном випустив підбірку порівнянь Путіна та Байдена у соціальних мережах американських користувачів — не на користь останнього. Жодних доказів справжності цих думок наведено не було. Серед них були такі: «Я не розмовляю російською, але розумію Путіна краще, ніж Байдена»; «Путін розуміє всі деталі, поки Байден не може розібратися, де сходи»; «Ви відразу помітите, що Путін дуже розумний і кмітливий, здатний витримати двогодинне інтерв’ю на надзвичайно складні теми. Порівняйте це зі старим овочем у Білому домі, який скасував інтерв’ю перед Супербоулом, оскільки він не зможе говорити на камеру більш ніж хвилину, не розвалюючись на частини»; «У той час, як Путін розповідав про російську історію і ділився розумними зауваженнями, президент Байден безладно белькотів, що президент Єгипту насправді глава Мексики».

«Безальтернативний кандидат». Російська державна пропаганда утримується від особистісної критики інших так званих «кандидатів» у президенти та загалом приділяє їм мало уваги. Наголос робиться на думках придворних «експертів» щодо програм кандидатів. До речі, в Путіна її офіційно немає, оскільки він іде самовисуванцем, російське виборче законодавство це дозволяє. Фактично роль його програми відіграє вже неодноразово згадане послання. Провладний політолог Олександр Асафов каже: «Програма Володимира Путіна складається зі звернень громадян, із запитів, які люди озвучували на зустрічах із президентом. Це запити “з землі”, які були проаналізовані та включені до програми вже з рішеннями. Центром програми кандидата є людина. Програма побудована на зрозумілій людям логіці “було — стало — буде”».

Ще одним технологічним прийомом штабу Путіна є пряма прив’язка соціального добробуту простої людини до її участі у «виборах» і голосуванні за президента. На цьому побудований один із роликів його передвиборчої кампанії, де герою погрожують тим, що дружині не дадуть «материнський капітал», якщо він не проголосує.

Особливості агітації за Путіна на тимчасово окупованих територіях України

Загалом у кампанії обійшлося без несподіванок. Для здебільшого аграрних частин Херсонської та Запорізької областей переважно йдеться про податкові пільги та інші стимульні заходи для агровиробників, а для сильно зруйнованих унаслідок російської агресії Донецької та Луганської областей — переважно відновлення промисловості та відбудова житла, які самі ж росіяни й знищили.

У захоплених регіонах України агітпроп використовує пропагандистську тактику «протиставлення». Вона полягає у порівнянні дій влади та соціально-економічної ситуації в Україні та Росії. Звісно, що у цьому порівнянні, згідно з версією пропагандистів, виграє Росія. У телеграм-каналах тимчасово окупованої частини Херсонщини розповсюджують відео, де різні маргінали та колаборанти розповідають, як погано жилося в Україні та як прекрасно стало, коли прийшла Росія:

«“Я жив нормально, а що я маю за незалежної України? Угробили вони Україну! Все йде на те, щоб викорінити цю коричневу чуму, яка завелася за 30 років. Цього не має бути. Ми вже один фашизм пережили”, — емоційно висловився житель Верхнього Рогачика на адресу київської влади. І цю позицію поділяють усі жителі Херсонської області, які голосують сьогодні за найкраще майбутнє, в якому немає місця терору та фашизму».

Іншим прийомом путінських політтехнологів є створення враження, що людям було надзвичайно цікаве послання президента до Федеральних Зборів, і вони витратили більш як дві години свого часу, щоб подивитися його: «Жителі Іванівського округу дивляться Послання Президента. Громадяни Херсонщини настільки зацікавлені у зверненні Володимира Путіна, що дивляться прямий ефір у машині, вдома та на вулиці».

Міжнародна реакція на «вибори»

За кордоном обговорюють новації «виборів» президента Росії у 2024 році: дострокове голосування, можливість голосувати онлайн, системні проблеми «опозиції» у Росії та недопущення до «виборів» «опозиційних» кандидатів. У лютому–березні цього року багато йшлося про жалюгідне становище опозиції у Росії, особливо після смерті у колонії Олексія Навального й обговорення кандидатури Бориса Надєждіна, якого російська Центральна виборча комісія не допустила до участі у виборах.

У статті «Чому ми мусимо приділяти увагу виборам у Росії» співробітники Євразійської програми Chattam House Бен Ноубл і Ніколай Петров пишуть, що вибори мають служити підтвердженням підтримки Путіна та війни в Україні з боку громадськості. Кремль прагне продемонструвати підтримку Путіна та воєнних дій серед росіян, одночасно намагаючись використати суперечки про фінансування України у країнах НАТО на користь Росії.

Дослідник Центру Карнегі Андрій Колесніков у статті для видання Foreign Affairs «Росія спалює своє майбутнє» пише, що Путін почав війну в Україні заради протистояння з західним проєктом модернізації, адже сама Росія опирається та захищає присмертну модель і економіки, і політичного устрою. Це, на думку аналітика, разом із війною, яку почав Путін, підриває шанси на розвиток Росії у найближчому майбутньому.

У державах, які не приєднуються до санкцій чи відкрито підтримують Росію, високі шанси Путіна вп’яте стати президентом подають як чесноту. Лідер Китаю Сі Цзіньпін висловив упевненість у підтримці народом Путіна на виборах ще у березні 2023 року. А у 2024 році китайські медіа поширюють цитати місцевих і російських чиновників і експертів про ймовірну перемогу Володимира Путіна. Зокрема, 28 лютого цитували заступника міністра закордонних справ Китаю Сунь Вейдона, який сказав, що Китай та Росія повинні відігравати «кращу роль як якорів стабільності в мінливих умовах століття».

У індійських медіа звертають увагу на заборону висвітлювати вибори представникам не зареєстрованих у Росії медіа. Але паралельно поширюють повідомлення про контакти Путіна з прем’єром Індії Нарендри Моді, де два політики бажають один одному успіхів у виборах. До речі, прем’єра «найбільшої демократії світу» Нарендру Моді у західних медіа теж починають називати «автократом» через бажання до десяти років на посаді додати ще кілька та через націоналістичну політику «Бхаратія Джаната Парті», до якої Моді входить.

Головний дипломат ЄС Жозеп Боррель від імені Євросоюзу засудив плани Росії проводити «вибори» президента Росії зокрема на окупованих територіях України. Своєю чергою, міністри закордонних справ Латвії, Литви й Естонії заявили, що російські «вибори» на окупованих територіях грубо порушують суверенітет України та міжнародне право: «Ми не визнаємо і не визнаватимемо проведення таких виборів і їхніх результатів на тимчасово окупованих і незаконно анексованих Росією територіях України». Також глава оперативного відділу Генштабу Сил оборони Естонії полковник Тармо Кундла зазначив, що «вибори» вплинуть на війну в Україні: «Президентські вибори в Росії вплинуть на зусилля обох сторін. Росія, як і раніше, намагається домогтися тактичної перемоги, нехай навіть незначної, але помітної».

Висновки

Президентські «вибори» 2024 року показують, що про жодну передачу влади й близько не йдеться. В Росії відбулася повна зачистка будь-яких реальних конкурентів, передвиборча боротьба звелася до пошуку нелояльних, а передвиборчий дискурс — до замовчування реальних проблем, а не їх висвітлення та пошуку шляхів розв’язання. Протестний потенціал родичів мобілізованих і загиблих на війні проти України, який деякі аналітики оцінювали як можливий дестабілізаційний фактор напередодні «виборів», не виправдав себе. Беручи до уваги вищезазначені фактори, а також те, що волевиявлення відбувається в умовах війни, їх слід розцінювати як додатковий фактор зміцнення путінської автократії.

Теоретики політичних вчень характеризують Росію як «виборчу автократію» — режим, який через інститут виборів намагається мімікрувати під демократію, перевіряти місцеві еліти на міцність і виявити нелояльні елементи, позиціює голосування не як право, а як обов’язок. Саме тому пропаганда всіляко популяризувала тему «виборів» і подавала відмову від голосування як нелояльність чинній системі. За задумом Москви, висока явка виборців має свідчити про те, що Путін та його політичний курс користується широкою підтримкою народних мас. Вкрай важливою є така демонстрація в окупованих регіонах України — мовляв, не дарма ці регіони «стали» частиною Росії, місцеві мають вкрай активну громадянську позицію та вкрай прихильні до Путіна.

Проведення виборів у прифронтових зонах, у жителів яких не забезпечені базові гуманітарні та безпекові потреби, викликає критику. Всі міжнародні рамкові документи підкреслюють, що вибори повинні проходити у вільній обстановці та з забезпеченням безпеки виборців і членів комісій. Згідно з міжнародним гуманітарним правом, держава не може ставити під загрозу життя та здоров’я громадян, скликаючи їх на вибори. Вибори в таких умовах можуть лише загострювати політичні конфлікти, а проведення передвиборчої кампанії на окупованих територіях узагалі не має світових прецедентів.

Як показує досвід Ізраїлю, вибори в умовах воєнного стану можливі, але з урахуванням багатьох безпекових аспектів. Зокрема, що волевиявлення у прифронтових регіонах неможливе. Росія ж вирішила знехтувати безпекою та здоровим глуздом (а насправді й базовими правилами голосування) заради бравурної картинки у медіа — мовляв, голосуємо у військових штабах, окопах, прифронтових селах і навіть у тих населених пунктах, які Росія окупувала за декілька тижнів до виборів. Ворожа пропаганда поширювала дезінформацію про те, що Україна буцімто намагалася зірвати дострокове голосування — атакувала виборчі дільниці у прифронтових районах. Але, мовляв, це нікого не зупинило і не завадило голосуванню.

• Читайте також:Майдан-3. Чому українські протестні рухи не дають спокою російській пропаганді

Проведення виборів на тимчасово окупованих територіях росіяни використовують як один із процесів поглинання шляхом інституційної експансії — це можна простежити на прикладі Авдіївки, яку загарбники захопили буквально за декілька тижнів до виборів, але одразу ж включили до виборчих округів.

Врешті, пропагандисти використовують тему виборів у Росії, щоб протиставити її неможливості проведення виборів Президента України навесні 2024 року. Ця риторика є частиною інформаційної спецоперації Росії «Майдан-3», суть якої — поставити під сумнів легітимність президента України після 20 травня 2024 року, коли закінчиться термін його повноважень. Мовляв, після зазначеної дати легітимність Зеленського буде під питанням або зовсім зникне, а отже, йтиметься про узурпацію влади. Як попереджає Головне управління розвідки України, кампанія має досягти кульмінації у березні–травні 2024 року.

Над текстом працювали Леся Бідочко, Костянтин Задирака, Олексій Півторак, Андрій Пилипенко, Павло Рудь, Олександр С’єдін. Візуалізації — Наталія Лобач.