Казус Дюранті

Сьогодні вночі американський журналіст Такер Карлсон викладе записане у Москві інтервʼю з Путіним.

В цей же час в Сенаті розглядатиметься питання української підтримки.

Співпадіння? Не думаю…

За цю «спецоперацію» Росія мала б нагородити Карлсона (якщо ще цього не зробила). Інтервʼю, адресоване американцям, здатне дійсно вплинути як на внутрішньополітичні розклади у США, так і на сприйняття «нового бачення Росії». А воно у нас відомо яке. З Мюнхенської конференціі безпеки – 10 лютого 2007-го, де Путін закликав повернутися до умов Варшавського договору.

Поява Карлсона у Москві – це великий подарунок Путіну за місяць до так званих «виборів президента». Це – трибуна на багатомільйонну аудиторію Штатів, здатна внести сумʼяття в уми пересічних громадян, які ще не знають, що кожне слово очільника Кремля – маніпуляція і брехня. Але ж як хочеться в ці «солодощі» вірити…

Штати вже мали справу зі схожим персонажем, який був оспівувачем величі Радянського Союзу. Ним був американський репортер New York Times Уолтер Дюранті. За серію репортажів про чудеса індустріалізації і колективізації в Радянському Союзі він навіть отримав Пулітцерівську премію (досі, до речі, її присудження не скасовано). Дюранті теж брав інтервʼю у Сталіна, наполегливо заперечував факт Голодомору, а появу концентраційних таборів у Сибіру пояснював шансом для вʼязнів, щоб переродитись і влитися в радянський народ.

Щось подібне буде і у Карлсона. Немає жодного сумніву.

Цікаво, якою буде на це реакція Білого Дому?