"Батьки в Таджикистані навіть не знають про мій контракт": історія десантника з позивним "Чечня"

Щоб потрапити в Збройні Сили України, хлопцю довелося підписати контракт. Адже, зважаючи на молодий вік і відсутність військового досвіду, Тоіра не могли мобілізувати до досягнення 27 років. До Дня десантно-штурмових військ ЗСУ, яке щорічно відзначають 21 листопада, 24 Канал поспілкувався з бійцем про його рішення та бойовий шлях.

Коли ми вперше зустрілися з Тоіром, зізнаюся чесно: стало якось незручно. Після тривалої дороги зі Львова на Донеччину ти маєш не надто презентабельний вигляд. Здавалося б, чудово зможеш вписатися в естетику прифронтових містечок.

Натомість нас зустрічає боєць з ідеально доглянутою красивою бородою. Відчуття, наче він щойно вийшов з барбершопу. Хоча насправді ще вчора знищував ворога на бойових позиціях. На фоні цього хлопця тобі справді стає незручно за непомиту голову, недоглянуту бороду й загалом "пожмакану" після дороги зовнішність.

Боєць скромно запевняє, що не любить спілкуватися з журналістами. Мовляв, не любить надмірну увагу до своєї персони. Втім, коли розмова таки починається, ти усвідомлюєш, що Тоір – справжня знахідка для будь-якого журналіста. Хлопець може годинами зі щирим захопленням розповідати про свою роботу. Твоє завдання – лише не заважати цьому.

Про враження від першої зустрічі з бійцем з позивним "Чечня" можна розповідати дуже довго. Втім, ще цікавішою є історія про його бойовий шлях.

Збився з ліку на 150-тій одиниці російської техніки

Повномасштабне вторгнення хлопець зустрів у Дніпрі, де жив. Натомість його батьки на той час жили в селі на межі Херсонської та Миколаївської областей.

З самого ранку подзвонив батько й розповів, що почалася війна. Я спершу навіть не повірив йому. А коли вийшов на балкон покурити, почув перший вибух. Він був ну дуже гучним,
– пригадує Тоір.

Пізніше хлопець поїхав у село до батьків, які саме планували евакуюватися. У цей час росіяни саме окуповували Херсонську область і вже планували захопити Миколаїв з подальшим виходом на Одеську область.

Повз батьківське село в бік Миколаєва саме рухалася величезна колона російської військової техніки. "Чечня" запевняє: вона була настільки численною, що підрахувати кількість техніки було просто неможливо.

У мого старшого брата друг працює в поліції. Ми тоді передавали інформацію. Але чесно, коли я дорахував до 150 – 155 одиниць, то вже збився з ліку, стільки техніки там було,
– розповідає хлопець.

Згодом родина майбутнього бійця евакуювалася в Європу. Його старші брати зі своїми сім'ями залишилися в Німеччині, а батьки вирушили на батьківщину – в Таджикистан.

Сам Тоір, на відміну від братів, є громадянином України, тож не міг виїхати за кордон. Хлопець спершу деякий час жив у Миколаєві, а пізніше перебрався до Львова, де пробув майже рік, поки не вирішив приєднатися до Збройних Сил України, а саме до 80 окремої десантно-штурмової бригади.

Обличчя львівського десанту: дивіться відео

Батьки нічого не знають про контракт у ЗСУ

Після майже року життя у Львові в січні 2023 року Тоір роздумував над тим, аби приєднатися до Збройних Сил України. Хлопець просто не міг сидіти вдома й прагнув долучитися до знищення агресора.

Перед цим у мене цілий місяць весь тікток, усі рекомендації були забиті темою ЗСУ, фронту тощо. І я такий думаю: чоловіче, які тобі ще знаки потрібні?
– пригадує "Чечня".

Після нетривалих роздумів хлопець пішов у територіальний центр комплектування. Обрав просто будь-який – у гуглі шукав адреси найближчих ТЦК. Втім, з першого разу дещо не пощастило.

Коли я тільки прийшов, почалась повітряна тривога й ТЦК закрився. А я такий сиджу перед входом і чекаю. Думав, мене з червоною доріжкою будуть зустрічати, а тут ще й потрібно чекати повітряну тривогу. Сиджу й думаю: а воно тобі точно треба?
– пригадує Тоір.

Після закінчення повітряної тривоги працівники ТЦК не одразу повірили, що хлопець справді добровільно прийшов приєднатися до ЗСУ. На той час черги з добровольців до центрів комплектації були вже не такими частими явищами.

Боєць розповів, що йому довелося переконувати працівників ТЦК, що його рішення справді обдумане й схвалене при світлій пам'яті. Тоді йому пояснили, в який саме районний центр комплектування варто звернутися, зважаючи на його реєстрацію як внутрішньо переміщеної особи.

Там на запитання, до якого саме роду військ хлопець хоче приєднатися, Тоір відповів: Сили спеціальних операцій. Після цього його попросили зачекати декілька днів, поки працівники ТЦК передадуть його дані в ССО. Та, на жаль для хлопця, набір до Сил спецоперацій тоді не проводили.

Натомість йому запропонували Десантно-штурмові війська, і хлопець відповів згодою. Щоб потрапити в ЗСУ, Тоіру довелося підписати контракт – через молодий вік у 24 роки й відсутність військового досвіду мобілізувати його не могли.

Про своє рішення підписати контракт боєць нічого не сказав батькам. Розповів, буцімто його мобілізували, а військову службу він проходить глибоко в тилу – займається ремонтом техніки й документообігом підрозділу.

Я не хотів, щоб вони жили в постійному стресі й переживаннях. Мої батьки вже літнього віку – батькові 65 років, і в нього проблеми з серцем. Тож зайвий раз йому краще не хвилюватися,
– пояснив Тоір.

Львівські десантники за роботою з АГС-17 / Фото 80 ОДШБр

На цій війні ти – універсальний солдат

Після невдачі з ССО хлопець приєднався до 80 ОДШБр. І зараз, перебуваючи в госпіталі, де боєць оговтується після другого свого поранення, запевняє: ні разу не пожалів про такий вибір.

Наш батальйон, особливо наша рота – це як одна велика сім'я. Я можу повністю покластися на своїх пацанів, а вони на мене. І коли зазнав поранення, я точно знав, що мене витягнуть,
– розповідає "Чечня".

Внаслідок атаки ворожого дрона військовий зазнав осколкових поранень руки й ноги. Перебуваючи в госпіталі, бійця найбільше хвилює лише те, що він вибув на тривалий час і декілька місяців не зможе допомогти своїм побратимам.

Після проходження військової підготовки Тоір отримав військово-облікову спеціальність оператора протитанкових ракетних комплексів. Зокрема, працює з автоматичним станковим гранатометом. Втім, на фронті доводилося виконувати різну роботу, зокрема й роль піхотинця.

Як каже наш командир, на цій війні ти повинен бути універсальним солдатом. І так справді є. Після свого першого поранення я довго не відлежувався в госпіталі, а швидко повернувся. Але ходити на бойові позиції тоді було складно. Тож я сів за авто й розвозив боєкомплект на позиції та евакуював наших поранених,
– пригадує боєць.

Загалом військовий запевняє: ніколи від жодної роботи не відмовляється. Наскільки складною б вона не була.

Я чому такий позивний отримав. По-перше, я трохи схожий на них (на чеченів – 24 Канал). А по-друге, у мене й характер такий "підірваний" – я завжди за будь-який "двіж". Хоча, після першого поранення намагаюся бути обережнішим,
– розповів "Чечня".

Оборонятися складніше, ніж наступати

На весні 2023 року, коли Тоір розпочав виконувати бойові завдання в складі 80 окремої десантно-штурмової бригади, підрозділ тримав оборону на Бахмутському напрямку – поблизу Іванівського. Вже ближче до літа розпочався наступ українських сил, в ході якого львівські десантники разом з прикомандированими підрозділами звільнили Кліщіївку.

Звільнення села було надзвичайно виснажливим для Сил оборони. Втім, боєць переконаний, що перебувати в наступі, коли ти володієш ініціативою, дещо простіше, ніж перебувати в обороні.

Навіть морально простіше. Порівняймо, наприклад, роботу штурмовиків і бійців з груп закріплення. Так, робота штурмовиків дуже складна, але вони можуть за декілька годин виконати задачу й прикрити групу закріплення, поки ті готують для себе позиції. А далі саме хлопці з групи закріплення тримають оборону, стримуючи контратаки ворога,
– розповідає Тоір.

Знищена після важких боїв Кліщіївка: дивіться відео

Кохана дівчина – мій "стоп" на цій війні

Уже під час військової служби в Тоіра зав'язалися серйозні стосунки. З дівчиною він знайомий багато років, але розпочали зустрічатися вони лише влітку 2023 року.

На жаль, поки що між молодою парою величезна відстань – дівчина від початку повномасштабного вторгнення живе у Швейцарії. Втім, ближче до Нового року планує провідати свого хлопця.

Дівчина – це такий мій "стоп" на цій війні. Я розумію, що мене чекають. Нарешті можу з кимось поговорити. Я й своїм побратимам можу розповісти все, що мене хвилює. Але це зовсім інше,
– каже Тоір.

Хлопець зізнається: відносини з дівчиною змушують його задумуватися й мріяти про те, що буде після української перемоги. Він розуміє, чого хоче від життя після війни.

Я знаю, що хочу побудувати щасливу сім'ю. Я відкладаю якусь частину грошей з бойових премій – я знаю, що після війни хочу відкрити власний бізнес,
– поділився боєць.