У тіні дерев Валерії Заклунної… Театр Лесі Українки оновив популярну виставу

Національний театр імені Лесі Українки завершує сезон прем’єрою. На сцену повертається популярна п’єса іспанського драматурга Алехандро Касони «Дерева помирають стоячи». Тепер – українською мовою, з оновленим складом, декораціями та новою назвою «Цвіт жакаранди».

Це вже четверте прочитання «Дерев…» на сцені театру Лесі Українки.

Вперше спектакль зажив слави на багато сезонів у 1956 році. Його поставив легендарний Леонід Варпаховський. Після тривалого заслання до Магадана режисер короткий період працював у Києві. Він присвятив цю виставу своєму репресованому вчителю Всеволоду Мейєрхольду. І саме тоді в сценічному оформленні з’явився бамбук – символ стійкості, характеру, натури, яку не можна зігнути чи поламати. У 1956-му головні ролі у виставі грали Євгенія Опалова, Валерія Драга, Віктор Халатов, Микола Рушковський.

Друге прочитання п’єси театр здійснив у 2003-му. Режисером-постановником виступила Ірина Барковська. Ту виставу було присвячено вже самому Леоніду Варпаховському, режисеру, який залишив помітний слід у театральному житті Києва. Головні ролі виконували Народні артисти України та СРСР Валерія Заклунна та Юрій Мажуга. У виставі також були задіяні Ольга Кульчицька (Марта-Ізабель) та Кирило Кашліков (директор, удаваний онук).

Кашліков тепер очолює театр Лесі Українки і є постановником «Цвіту жакаранди».  

Юрій Мажуга, Кирило Кашліков та Валерія Заклунна – виконавці головних ролей у виставі «Дерева помирають стоячи» (постановка 2003 р.)

Фото Національного театру ім. Лесі Українки

Версія Заклунної та Мажуги добре відома київській публіцці, вона фактично є еталонною для цілого покоління театралів.

Гастролі московського Лєнкома у 2013 році зі своєю версією «Дерев…» (вистава «Ложь во спасение») з Інною Чуріковою в головній ролі лише переконали глядачів: київська постановка була набагато чуттєвішою, а Заклунна переконливішою.

Після смерті актриси театр та Ірина Барковська спробували перезапустити цей хіт. Головні ролі у 2018 році отримали Народні артисти України Ніна Ніжерадзе та  Віктор Алдошин. Проте ця постановка протрималась в репертуарі не так довго, як попередні...

«Дерева помирають стоячи». Версія 2018 року

Фото Національного театру ім. Лесі Українки

Як повідомляв «Главком», через російську агресію проти України в кінці лютого 2022 року колектив вирішив прибрати з назви Національного театру ім. Лесі Українки слова «російська драма». А з липня 2022 року всі спектаклі почали демонструватися лише українською мовою.

Українізована тепер і вистава за п’єсою Касони. 4-5 серпня 2023 року театр представив оновлену версію «Дерев…».

Програмка «Цвіту жакаранди» нагадує, «Дерева помирають стоячи» – не лише оригінальна назва п’єси, але й популярне іспанське прислів’я, яке алегорично говорить про силу людського духу, про необхідність зберегти в собі честь та гідність у найскладніших життєвих обставинах.

Сюжет незмінний. Бабуся 20 років чекала на блудного онука…

І ось він повертається. Це вже не той безсердечний, жорсткий малолітній злодій, якого вигнали з дому багато років тому. Маурісіо – успішний архітектор, люблячий чоловік, дбайливий нащадок…

Мрія літньої жінки здійснюється. Та це ілюзія… Щастя триватиме лічені дні.

«Говорити правду – це як зривати бинти з рани». Вона відкриється, вона болітиме. Проте навіть цей удар не зігне сеньйору Еухенію… Сила духу, честь і гордість не покинуть її до останнього подиху.

Перед головним героями стоїть питання, як розкрити правду бабусі: можна зірвати пов’язку різким рухом, а можна це робити м’яко, ніжними пальцями...

Перед режисером стояв не менший виклик. Пошук тандему, який наблизився б до рівня Заклунної – Мажуги, – задача надскладна. Валерія Заклунна та Юрій Мажуга в останні роки свого життя виходили на сцену фактично лише у «Деревах…». Поява Заклунної вже змушувала зал затамувати подих. Її мовчання у першій дії було красномовнішим за будь-які репліки. Королівська постава, погляд, тембр… Усе це говорило про міць, стрижень, непохитність героїні.

Кирило Кашліков чудово розумів, вибір якої складності перед ним. Мабуть, тому режисер зробив ставку на два акторські склади, які гратимуть почергово. Далі все розсудить публіка. До того ж, у новій інтерпретації вистави літня сеньйора Бальбоа виходить на сцену лише у другій дії. 

Першу прем’єру 4 серпня зіграли Народні артисти Лідія Яремчук (бабуся) та Віктор Алдошин (сеньйор Бальбоа).

Лідія Яремчук та Віктор Алдошин

Фото Національного театру ім. Лесі Українки

У другий прем’єрний день на сцену вийшли Народна артистка Ніна Ніжерадзе (бабуся) та Заслужений артист Сергій Бережко (сеньйор Бальбоа).

Сергій Бережко та Ніна Ніжерадзе

Фото Національного театру ім. Лесі Українки

У головних ролях також задіяні Заслужений артист Станіслав Бобко (директор та удаваного онука), Ірина Бучко (Ісабель), Юрій Дяк (справжній онук)… Бобко і Бучко грали свої ролі і в попередній версії вистави за версією Барковської.

Заслужений артист Станіслав Бобко та Ірина Бучко

Фото Національного театру ім. Лесі Українки

Тож Кашліков не став рвати зв'язок із більш ранніми версіями «Дерев…». Бамбукова завіса півколом, добре знайома кільком поколінням шанувальників театру Лесі Українки, тепер, як і сеньйора Бальбоа, з’являється на сцені лише у другій дії. Стара сценографія у новій постановці доводить, що худрук зберігає добрі традиції театру, попри дошкульну критику попередника. Сучасні ж декорації, використані у першій дії, та пишний цвіт жакаранди, який прийшов на заміну сумному стовбуру з обрубаним гіллям, дає надію на оновлення. Оновлення не лише вистави, а й театру. Головне у цій справі – не зупинитися на півдорозі.

«Цвіт жакаранди» – історія про незламність, витривалість, про стійкість духу, але разом з тим – це притча про істинне кохання. Говорить афіша театру Лесі Українки

Найближчі покази «Цвіту жакаранди» 9 та 17 вересня

Микола Підвезяний, «Главком»