Як журналіст Der Spiegel намагався зрозуміти росіян, але не зміг
Як журналіст Der Spiegel намагався зрозуміти росіян, але не зміг

Як журналіст Der Spiegel намагався зрозуміти росіян, але не зміг

Як журналіст Der Spiegel намагався зрозуміти росіян, але не зміг - Фото 1
Як журналіст Der Spiegel намагався зрозуміти росіян, але не зміг - Фото 2
Німець Кристіан Еш з’їздив в Україну, повернувся в Росію і не розуміє, чому росіяни «змінилися» і підтримують війну. Може, вони завжди такими були?
Як журналіст Der Spiegel намагався зрозуміти росіян, але не зміг - Фото 3
Як журналіст Der Spiegel намагався зрозуміти росіян, але не зміг - Фото 4

Кореспондент німецького видання Der Spiegel Кристіан Еш написав матеріал під заголовком «Як війна Путіна змінила мою Москву». Матеріал розкриває менталітет чималої кількості західних людей, особливо європейців, які мали тривалі контакти з росіянами й Росією. Проаналізувати спогади, переживання й певну розгубленість Еша корисно, аби зазирнути якщо не в душу, то в менталітет Олафа Шольца, Емманюеля Макрона та інших європейських лідерів. Аби перемогти наших ворогів, ми повинні знати і розуміти не тільки їх, але й наших друзів… Або квазі-друзів.

Нещодавно Еш побував у Бучі. За його словами, він «побачив злочини російських солдат, учинені проти українських цивільних, навіть якщо керівництво Росії стверджує, що все це було постановкою західних медіа — тобто таких людей, як я».

Еш ставить екзистенційне питання: «Що взагалі відбувається в Росії?» Для західної людини повномасштабна війна Росії проти України була і певною мірою залишається немислимою (inconceivable).

Повернувшись із України в Росію довгим шляхом через Казахстан, Еш помічає, що на публіці у Москві майже не видно ознак війни — тієї ж літери Z, наприклад. Натомість у російських медіа говорять лише про війну. Улюблена радіостанція Еша «Эхо Москвы» зникла, на її місці мовить державна радіостанція «Спутник». В ефірі цього радіо Еш почув, як після ракетного удару по Вінниці хтось — молодий жіночий голос — пояснював, чому не слід надміру співчувати цивільним, загиблим в Україні: «Я також відчуваю жаль до собак, котів, коней і пташок».

Еш зустрівся з Олексієм Венедиктовим, який очолював «Эхо Москвы» двадцять чотири роки. Венедиктов мав доступ до найвищих верств російської влади. У далекому двотисячному році Путін особисто пояснював йому різницю між ворогами і зрадниками: мовляв, вороги борються проти тебе відкрито, ти розумієш, що до чого. А зрадники встромляють ніж у спину. З ворогами, сказав Путін, можна співіснувати, а от до зрадників милосердя бути не може. «І де я в цій конструкції?» — запитав Венедиктов. «Ти ворог», — відповів Путін, усміхаючись.

Еш вважає, що Путін «гадки не має, як мало він знає про Україну».

Більшість знайомих і друзів Еша виїхали з Москви після 24 лютого, хоча дехто зараз повертається. «У стосунках між тими, хто покинув Росію, і тими, хто залишився, відчувається розчарування і взаємна образа», — пише Еш. Наприклад, російський ліберальний політик Гаррі Каспаров назвав усіх, хто залишився, «особисто відповідальними за війну».

Російська дослідниця громадської думки розповіла Ешу про фанатичність Росіян: «Їх неможливо переконати раціональними аргументами. Вони кажуть, що ми, росіяни, не могли розпочати війну, бо ми — хороші. Ми не вбиваємо цивільних, бо ми хороші. Ми не знищуємо цілі міста, бо ми хороші. Коли ж запитуєш людей про Бучу чи Маріуполь, вони відповідають: “Наші солдати не спроможні на таке”».

Сам Еш визнає відмінності між українцями і росіянами: «Ніщо не відрізняє російське суспільство від українського більше, ніж готовність піддатись майже монархічній формі правління».

Але підказки й момент істини цієї війни не наблизили Еша до розуміння її справжньої причини. Її не розуміє багато хто на Заході, розмірковуючи про Росію і росіян. Еш розповідає про страх, який помічає у знайомих у Москві, про їхнє безсилля. Він бореться з відчуттям дисонансу: «Можна вдавати, що все гаразд, що життя триває, що Росія не пробує знищити сусідню державу. Не чути сирен повітряної тривоги. Лише асортимент товарів у крамницях трохи змінився. Для тих, хто відвідав Бучу, цей контраст надто важкий». Дехто з мешканців російської столиці, яких цитує Еш, вважає, що виходу нема — репресивна машина надто сильна. Як сказав Ешу один успішний бізнесмен, «нема куди тікати з підводного човна».

Впоратись із цією какофонією Ешу не допомагає Олександр Бородай — колишній ватажок донецьких бойовиків, із яким він зустрічається. Бородай шкодує, що війна не йде на всій території України, і вважає, що російська армія має зупинитись на західному кордоні України.

Дмитро Тренін, колишній фахівець американського аналітичного центру в Росії Moscow Carnegie Center, дивує Еша. Він добре знайомий із Заходом, і запевняв Еша до останнього, що повномасштабної війни не буде. Тепер Тренін за війну, й що масштабнішою вона буде, то краще. Тренін холоднокровно розмірковує про знищення України і радіє, що на фронті загинуло багато росіян, бо це, мовляв, змушує людей у Росії зважати не тільки на гроші, а й на щось інше — відкриває шлях до нової «російської правди». Тренін, на думку Еша, не намагається зрозуміти мотиви дій Путіна, а просто підкорюється.

«Надії в Росії стало менше» — такого висновку доходить у кінці матеріалу Еш. Але він ніяк не відповідає на запитання, які сам поставив: що змінилося? Чому росіяни змогли піти на страшну, криваву, жорстоку війну?

Напевно, йому варто було прислухатись уважніше до Олексія Венедиктова, який сказав: «Є щось погане, глибоко приховане в людях». Він мав на увазі саме росіян.

Фото: Kai Schwerdt/Flickr

Теги по теме
Россия российская агрессия
Источник материала
loader
loader